ЯК ЗАХИСТИТИ ГРОМАДЯН ВІД КРЕДИТОРІВ?

Позички завжди були справою невдячною, а доля позичальника – незавидною. Адже, як кажуть мудрі люди, береш чуже і на деякий час, а віддаєш своє і назовсім. В Україні цей процес ще болісніший, бо «свого» деколи доводиться віддавати вдвічі, а то й утричі більше, ніж узяв чужого.

У результаті – споживач не довіряє жодному кредитору, кредитор із підозрою дивиться на кожного споживача, і виходить, мов у тій українській приказці: свекруха-ку**а невістці не вірить (замість пропущених літер можете вписати те, що вам підказує фантазія). Відновити довіру між українськими кредиторами і позичальниками взялися міжнародні інституції. Зокрема, проект USAID «Трансформація фінансового сектору». Його представники разом із групою народних депутатів розробили декілька законопроектів, що мають пожвавити відносини між банками і позичальниками, а відповідно, й фінансову ситуацію в країні загалом. Про це йшлося на засіданні Вінницького прес-клубу, в якому взяли участь журналісти з Чернігівської, Житомирської, Чернівецької, Вінницької та Хмельницької областей.

НУЛЬОВІ СТАВКИ НАСПРАВДІ НЕ ТАКІ ВЖЕ Й НУЛЬОВІ

Кредитори дурять позичальників на кожному кроці, заманюючи в свої тенета дуже смішними кредитними ставками. Дехто й взагалі обіцяє позичити гроші під нульовий відсоток. Хоча у цьому разі в позичальника повинен у першу чергу спрацювати запобіжник здорового глузду. Бо якщо кредитор не матиме жодного навару від своїх оборудок, то в чому тоді сенс його існування? І все-таки реклама таких позичок сьогодні буквально заполонила всі вітчизняні ЗМІ.

Недалеко від кредиторів-одноденок «втекли» і маститі банки. Ті обіцяють позичальникам цілком прийнятні відсотки ставок. Однак при цьому забувають нагадати про комісії та страхові збори, які перетворюють позичку на кайдани, що висять на ногах позичальника непідйомним вантажем.

Усе це не зміцнює довіри пересічних громадян до фінансових установ. У результаті маємо те, що маємо. Відповідно до опитувань, 70% наших громадян не мають жодних заощаджень, 37% – не мають навіть жодного банківського рахунку. Тобто, ті, хто має хоч якусь дещицю грошей, воліють зберігати їх у панчосі. А ті, хто гостро потребує грошей, бояться позичати їх у банків, аби не бути обдуреними і не потрапити в багатолітню кабалу. В результаті програють усі: і банки, і споживачі.

КРЕДИТОРІВ ЗМУСЯТЬ НАДАВАТИ ПРАВДИВУ ІНФОРМАЦІЮ

Наразі в Україні намагаються створити нову систему захисту прав споживачів фінансових послуг. Звісно ж, вона передбачає прийняття відповідних законів.

І перший крок на цьому шляху вже зроблено. 10 червня минулого року набрав чинності Закон «Про споживче кредитування», який зобов’язує кредиторів докладно і, головне, правдиво інформувати клієнтів про обсяг кредитної ставки (як би там її не називали), ймовірні штрафи та взагалі всі підводні камені позички. Однак, як свідчить практика, дотримуються нового закону далеко не всі. А причина тут одна: цей закон розрахований, радше, на совість кредитора, а не на його страх перед неминучим покаранням за неправдиву інформацію. Та, як показали конт­рольні закупки, із совістю в наших кредиторів не все гаразд.

Тому у Верховній Раді чекає на розгляд законопроект 2456-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг». Якщо цей закон приймуть, то він дасть регуляторам фінансового ринку (зокрема, НБУ, Нацкомфінпослуг та Національній комісії з цінних паперів і фондового ринку) важелі впливу на хитрих кредиторів.

ХТО ТАКИЙ ФІНАНСОВИЙ ОМБУДСМЕН?

Водночас на розгляд у пар­ламенті чекає ще одна законодавча ініціатива – проект закону 8055 «Про установу фінансового омбудсмена». Інститут фінансового омбудсмена має стати посередником у суперечках між споживачем фінансових послуг і фінустановою. Хоча ініціатори законопроекту акцентують увагу на тому, що омбудсмен таки більше захищатиме саме нас, позичальників, від свавілля банкірів. Адже у разі конфліктних ситуацій більшість виявляються безсилими перед банками. Можна, звісно, спробувати повоювати з банком у суді, але не факт, що справу виграєш. А витратитися на судовий збір і адвоката однаково доведеться. Та й опитування засвідчили, що нашому судочинству довіряють усього 10% громадян.

У таких випадках фінансовий омбудсмен міг би стати для позичальників героєм-рятівником. Перший його крок – це медіація, тобто посередництво між двома сторонами конфлікту і, в міру можливості, їх примирення. Досвід країн, в яких вже існує інститут фінансового омбудсмена, свідчить: у 60-70% випадків уже при першому втручанні фінансового омбудсмена сторонам вдається досягти спільного знаменника.

Якщо дійти згоди не вдалося, позичальник може подати заяву про розгляд спору фінансовим омбудсменом. На цьому етапі послуга стає платною для позичальника. Хоча розмір цієї плати можна назвати символічним – близько 90 гривень. Погодьтеся, порівняно із судовими витратами, це мізерія. Тим більше, що суди розглядають такі справи по року-два. А в омбудсмена, відповідно до закону, вся процедура займе 60 днів. Далі омбудс­мен має винести свій вердикт.

І от тут настає найцікавіше.

МОЖНА ВОЮВАТИ, АЛЕ КРАЩЕ ПОВІРИТИ ОМБУДСМЕНУ

Одна зі сторін може не погодитися із цим вердиктом і піти старим добрим шляхом – звернутися до суду. Якщо ж час, відведений законом для оскарження в суді, минув, то рішення омбудсмена вступає в законну силу. Тобто, рішення омбудсмена спочатку не має сили закону, а починає «обростати м’язами» ли­ше після того, як сторони конф­лікту вчасно не звернулися до суду.

Але, знову ж таки, як свід­чить закордонна практика, фін­установи вкрай рідко беруться оскаржувати рішення омбудс­мена. Адже до роботи в інституції фінансового омбудсмена будуть залучені професіонали, які не одного собаку з’їли на ниві кредитування.

До речі, що теж дуже важ­ливо, інститут фінансового омбудсмена не державна організація, і жодної копійки з бюджету він не братиме. Його діяльність оплачуватимуть самі фінуста­нови.

Крім того, омбудсмен не буде заангажованим політично та підзвітним жодній фінансовій групі, бо наглядова рада цієї установи складатиметься з різних представників суспільства: самих фінансистів, влади та організацій захисту споживачів.

У підсумку все це має:

– зміцнити довіру споживачів до фінансових установ;

– сприяти пом’якшенню банківського тиску на позичальників;

– допомогти вирішити всі суперечливі питання швидко і без втручання суду;

– пожвавити рух у фінансовому секторі України, що сприятиме зростанню вітчизняної економіки.

Любов САМАР.