МИ БЛАГОСЛОВЛЯЄМО НА ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ

14 жовтня, Покрова Пресвятої Богородиці, є не лише великим православним святом, але й Днем захисника України. Ми вирішили поспілкуватися з капеланом 48 Кам’янець-Подільської інженерної бригади та водночас головуючим Духовної ради Кам’янця-Подільського, настоятелем Петропавлівської церкви, благочинним Кам’янець-Подільського району УПЦ Київського патріархату, митрофорним протоієреєм Олександром ЦІСАРЕМ.

– Отче Олександре, як розпочалося Ваше капеланське служіння?

– Усе розпочалося з Революції Гід­ності, яка стала рушійною силою моєї волонтерської діяльності. До капеланського ж служін­-

ня прийшов після того, як у перший рік війни зі мною на відспі­вуванні полеглого воїна Андрія Журавленка зустрілися бійці з нашої бригади. На той час не всі церкви брали участь у відспівуванні загиблих на сході солдатів. А хлопці, побачивши священиків з Української церк­ви, почали приходити на богослужіння до храму Св. Апостолів Петра і Павла. Із часом у нас склалися добрі відносини, в них за­родилася довіра до моєї особи, і з дозволу їхнього керівництва мене почали запрошувати на плац для благословення їхати у зону АТО. Разом із тим намагався вести волонтерську діяльність, якою займаюся й досі. Активним чином наша громада перейнялася тодішніми проблемами української армії, хоча в більшості випадків допомагали добровольчим батальйонам.

– Бути капеланом для Вас – це передусім…

– Насправді ніколи не думав бути капеланом. Але все робиться з Божого благовоління, і Господь Бог сам обирає людину та доручає їй певну справу.

У нашій 48 інженерній бригаді капеланське служіння відбувається через літургії, волонтерську діяль­ність та благословіння солдатів як у військовій частині, так і в храмі

Св. Апостолів Петра і Павла. Як військовий священик стараюся бути якомога ближчим до проблем військовослужбовців і, згідно із церковними канонами та вченнями Святих отців, допомагати їм.

Основна ідейна функція українського солдата сьогодні – це любити. Так, зі зброєю в руках, але любити всіх тих, хто залишається за спиною. Рідних, близьких, друзів, знайомих – усе те, що ми називаємо країною, зрештою. А отже, функція військового капелана – допомогти українському військовому не втомитися любити.

– Благословляти солдатів на війну – це давати дозвіл вбивати ворогів?

– Ми благословляємо солдатів не на війну, а на захист своєї Батьківщини. На сьогодні Росія офіційно є агресором, а Україна захищається від безчинства російських військ на Донбасі. Наші хлопці гинуть, захищаючи свій народ і державу. Тому вони нині виконують одну із заповідей блаженств, яка каже: «Блаженні миротворці, бо синами Божими назвуться» (Лк. 5, 9).

На війні захисника від убивці відрізняє мотивація. Завдання капелана – не дозволити солдату перетнути цю межу.

– Але й проросійських сепаратистів благословляють православні священики і також закликають їм на допомогу Христове ім’я? То на чиєму ж боці Бог і чиї молитви чує?

– По-перше, благословляють їх священики Московського патріархату. По-друге, Бог завжди стоїть на боці правди, бо Він є Істина, Дорога і Життя (Йн. 14,6). Господь каже, що нам дасться по нашій вірі, тому й ми благословляємо наших воїнів на перемогу в захисті своєї Батьківщини. Як наслідок цієї перемоги – Бог пошле мир як українському, так і російському народам. Протягом попередніх років свідомість пересічного військовослужбовця змінилася в бік правди. І солдати розуміють, що Господь Бог допомагає їм тому, що вони стоять на боці правди.

– Чи регламентує сьогодні українське законодавство належним чином діяльність військових капеланів?

– На сьогодні проект капеланського служіння перебуває у випробувальному періоді у зв’язку зі складною військовою ситуацією в країні. Проте існує величезний і потужний досвід, який випрацюваний в Українській православній церкві Київського патріархату. Однією зі структурних одиниць нашої церкви є Синодальне управління військового духовенства (СУВД), куди залучено понад 250 капеланів, які служать у Національній гвардії, Прикордонній службі та поліції.

Як військовий священик у СУВД і Збройних силах України, дію за положенням про капеланство, яке затверджене Міністром оборони Украї­ни, і на його основі керівницт­во Збройних сил має право делегувати священика на душпастирське служіння з військом.

– Чи складається у Вас спів­праця з капеланами інших хрис­тиянських конфесій?

– Маємо дуже гарні стосунки і не відчуваємо проблем із представниками інших конфесій, за винятком Московського патріархату. Всі ми сповідуємо ті самі цінності. Наша справа – допомогти військовослужбовцям. Для українського військового важливо мати релігійну не­залежність, тому солдати у своїх лавах хочуть бачити духовенство українських церков.

Війна завжди проти людської гідності. Військовий капелан має відстояти цю гідність у хаосі війни. Там у бійців відбувається кардинальна переоцінка цінностей. Де­-хто з атеїстів починає молитися. Навіть військові священики після обстрілів на світ дивляться зовсім інакше.

На війні немає конфесійних суперечок, на фронті всі рівні, там у всьому братерство. Втім капеланство продовжується також у тилу – це реабілітація поранених і підтримка родин загиблих, от якраз тут найважче…

– Чи траплялися Вам випадки поствоєнного синдрому, і як допомогти солдату повернутися до мирного життя?

– Звичайно, адже хлопці, які повертаються нині із зони ООС, мають внутрішні переживання. Людина – це не робот. Ми намагаємося вирішити наслідки поствоєнного синдрому: літургійним служінням, сповіддю та причастям. Якщо ж необхідно, читаємо молебні за здоров’я, тілесне та душевне зцілення. Військовослужбовці мають розмову зі священиком, адже вони найбільше потребують живого спілкування, і завдяки капелану воно в них є. Оскільки священики в багатьох військових формуваннях мають великий авторитет, то навіть у деяких військових частинах останнє слово у вирішенні конфліктних ситуацій залишається за капеланом.

– Очільники церков і релігійних організацій нашого міста обрали Вас головуючим у Духовній раді, яка цього року відзначає десятиліття від заснування. Які, на Вашу думку, плоди співпраці різних християнських конфесій, і що плануєте найближчим часом реалізувати на цій посаді?

– Завдяки цьому міжконфесійному об’єднанню, церкви можуть разом проводити місіонерську і просвітницьку роботу. В нас відбуваються круглі столи, конференції, молитовні сніданки.

Найближчий круглий стіл на тему «Виховання молодого покоління в світлі християнських цінностей у складний для України час» запланований на 12 листопада і відбудеться на базі К-ПНУ імені Івана Огієнка. На ньому будемо говорити про патріотизм, молоде покоління та виклики, які сьогодні несе гендерна політика на території нашої незалежної держави. Крім того, намагаємося достукуватися до людських сердець через щорічні Дні подяки. Чимало заходів у майбутньому буде стосуватися молоді, зустрічі зі студентством міста. Оскільки мета Духовної ради Кам’янця-Подільського – об’єднати людей навколо Господа нашого Ісуса Христа.

– З якими словами напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці хотіли б звернутися до військових побратимів?

– Безмежно вдячний Богові, що благословив мене бути військовим священиком. Тому відкритий для спілкування з усіма військовими формуваннями, які дислокуються в нашому місті та районі. Особливо радісне привітання із цим святом передаю громаді Петропавлівської церкви, 48 інженерній бригаді та кожному солдату, який належить до всіх формувань силових структур України.

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ, прес-секретар Духовної ради.