УНІВЕРСИТЕТУ – 100!

Обитель науки, грааль знань, домівка освіти, колиска мудрості та пристанище ерудиції, – так називають Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. На поріг вишу ступили тисячі необроблених досвідом алмазів, які згодом вийшли відшліфованими діамантами. Саме тут свою перевірену роками і практикою мудрість передавали знані метри різних галузей, професіонали своєї справи, віртуози і митці, які поклали все життя на благо університету.

Напевно, українському гетьману Павлу Скоропадському навіть і не снилося, що після підписання 100 років тому Закону про заснування Кам’янець-Подільського державного українського університету мине вік – і заклад виросте в усіх сенсах: розкинеться корпусами по всьому місту (нині їх 7), кількість факультетів із двох збільшиться до 9,

а випускники вишу прославлять його на науковій і педагогічній нивах.

Славетна історія закладу розпочинає свій відлік із 22 жовтня 1918 року, коли відбуло­-ся урочисте відкриття. Першим ректором університету став професор Іван Огієнко, відомий діяч культури, дослідник історії церкви і фахівець у галузі мовознавства. А вже

5 січня 1919 року ректора Кам’янець-По­діль­ського державного університету Івана Івановича призначили міністром народної освіти УНР.

Гордий і непохитний історією навчальний заклад сьогодні активно продовжує роботу, демонструючи шалений розвиток, нові технології й методики, потужний і досвідчений професорсько-викладацький склад, креативність сотень студентів і могутність тисяч випускників. Щодо останніх – їх насправді ціла армія: хтось повернувся до рідного міста чи села, хтось виїхав втілювати свої вміння і навички за кордон, а хтось залишився у студентському Кам’янці, знайшовши тут свою долю. Скільки ж «К-ПНУшників» серед кам’янчан, дізнавалися журналісти газети «Подолянин» на вулицях міста. Всім поставили однакові запитання: 

1. Який факультет і якого року закінчу­вали?

2. Пригадайте найприємніший момент студентських років і найулюбленіших викладачів.

3. Продовжіть речення: «Для мене К-ПНУ імені Івана Огієнка – це…».

Юлія Рубановська, 30 років, випускниця 2011 року:

– Здобула вищу освіту на факультеті української філології та журналістики, за що безмежно вдячна нашому університету. Хочеться згадати ті довгі безсонні ночі перед іспитами та дружні, веселі й безтурботні розмови з однокурсниками. Але найприємнішим моментом для мене стала винагорода за важку працю та жагу до навчання – диплом із відзнакою. Ніколи не забудуться мудрі поради та настанови улюблених викладачів: Раїси Віталіївни Козак, Бориса Олексійовича Коваленка, Анжеліки Станіславівни Попович, Євгенії Іванівни Сохацької. Для мене К-ПНУ – це заклад, який на 100% допоміг зрозуміти, що я обрала правильний шлях у житті. Нині працюю вчителем у Сокільському ліцеї, надзвичайно люблю дітей, їхню щирість і мрійливість, вірю в те, що наша спільна робота з учнями дасть хороший результат. Сьогодні з упев­неністю можу сказати, що я – на своєму місці, я – вчитель!

Олег Базь, 25 років, випуск­ник 2016 року:

– Я закінчив факультет української філології та журналістики, напрямок «Редактор освітніх видань». Найприємніший момент студентських років – коли здаєш останній іспит якоїсь із сесій і відчуваєш свободу, особливо, коли ще й витягнув на стипендію. Пам’ятаю випадок, як на другій сесії третього курсу ми здавали іспит із психології. Буду від­вертим: матеріал я знав не на «відмінно», ба більше, з налитої води у моїй відповіді можна було наповнити басейн (сміється). Але викладачка була у гарному гуморі й зро­била мені новорічний подарунок – омріяну «С». Вважаю, що К-ПНУ – це знайомство з людьми, які стали для мене друзями, нові горизонти і можливості, які з’явилися після цих знайомств і навчання, викладачі, з якими, крім пар, можна йти в похід чи експедицію і бути впевненим, що тебе в біді не покинуть (привіт Валерію Васильовичу Щегельському). Це місце, де я став дорослою людиною і усвідомив, що таке відповідальність.

Наталія Зирянова, 32 роки, випускниця 2007 року:

– Закінчила соціально-педагогічний факультет Інституту реабілітології. Важко виділити якийсь один спогад із тисячі приємних студентських моментів на парах чи дозвіллі. Але найбільше запам’яталася моя участь у студентській команді КВК «Без проблем», яка на той час мала великі успіхи і була гордістю не лише факультету, а й усього університету. Щодо 

улюблених викладачів, то студентам мого факультету надзвичайно пощастило, адже це справжні віртуози своєї справи: Людмила Пилипівна Мельник,

Юрій Володимирович Сербалюк, Олег Миколайович Опалюк, Вадим Едуардович Левицький і Неля Іванівна Бігун. У моєму житті К-ПНУ став не просто закладом вищої освіти, а величезною і дружною родиною, яку я постійно згадую і за якою сумую. Ці 5 років навчання промайнули не­реально швидко. 

Назарій Ткачук, 22 роки, студент-магістрант історичного факультету:

– Ніколи не забуду день студента-2017 – це було, безумовно, круте і драйвове свято, яке організував наш курс. Важко навіть виділити, що було приємніше – процес організації чи саме дійство. А от щодо викладачів, то на нашому факультеті вони всі неймовірні й кожен особ­ливий по-своєму, виділити когось одного важко, бо всі йдуть тобі назустріч і готові допомогти. К-ПНУ для мене – це надійний старт у майбутнє. 

Катерина Шупарська, 21 рік, випускниця 2018 року:

– Не так давно закінчила факультет української мови та літерату­-ри. Найприємніших студентсь­ких моментів стільки ж багато, як і улюблених викладачів, адже з кожним пов’язані щасливі спогади. Особливо пам’ятаю студентські весни, коли занять стає все менше, а на вулиці все тепліше і в повітрі витають лінощі. Обожнювала заняття із зарубіжної літератури з Віктором Григоровичем Притуляком, на яких ми відповідали з нереальним ентузіазмом, а ще пари з англійської в Наталії Іванівни Фрасинюк, де нас навчали не лише граматики, а й цікавих життєвих си­туацій. Для мене К-ПНУ – це місце, де завжди знайдеш себе, де смішна відповідь може стати плюсом до оцінки, де зустрічаєш людей зі спільними інтересами та однако­вими цілями. 

Іван Нетеча, 70 років, випускник 1976 року:

– Гордий тим, що звусь випускником ще інституту імені Володимира Затонського. Навчався на чудовому музично-педагогічному факультеті (нині педагогічний). Сюди вступали не просто абітурієнти, а люди, які вже мали початкову мистецьку освіту. Я й сам до вступу закінчив училище культури. Величезний внесок у роботу університету зробили Борис Ліпман, який відкрив музично-педагогічний факультет, а також справжні майстри своєї справи Борис Бекер, на жаль, нині покійний Олексій Бец, випускники музпеду, які нині передають свій досвід молодому поколінню в статусі викладачів, – Майя Печенюк та Зіновій Яропуд. Вважаю, що виш-ювіляр відіграв неоціненну роль не лише у моїй професії, а й у житті цілого міс­та та країни. 

Альона, 36 років, випускниця 2003 року:

– Закінчила факультет іноземної філології (російсько-англійська). Ніколи не забуду, як весело ми здавали залік із фольклору в переддень нового року. Мало того, що викладач запізнився майже на годину, то ще й тричі ходив по журнал у деканат і щоразу повертався без нього, але врешті-решт усі ми отримали чудові оцінки. Серед викладачів найбільше вдячна Олександру Володимировичу Кебі за почуття гумору та Юрію Олександровичу Маркітантову за безмежне розуміння… Для мене К-ПНУ – це досвід, який використовую повсякчас у спілкуванні з навколишніми, у саморозвитку і навіть інколи у своїй професії перукаря. 

Володимир Черняк, 28 років, випускник 2011 року:

– Визначним у моєму житті стало навчання на природничому факультеті. Найприємнішим моментом студентського життя був четвер – день, коли в гуртожитку пахло домашньою їжею, бо з дому передавали сумки з харчами (сміється). Щодо викладачів – завжди пам’ятатиму Наталю Михайлівну Гордій, Максима Івановича Козака, а ще Валентину Анатоліївну Колодій та Миколу Дмитровича Матвєєва. К-ПНУ – це рідний дім, який дав мені друзів, дружину, любов до гумору та президентську стипендію. 

Тетяна Григорівна Катериненко, випускниця 1969 року:

– Я пишаюся, що закінчила факультет фізичного виховання, хоч і за спеціальністю ніколи не працювала. Довгий час була екскурсоводом у місцевому екскурсійному бюро. Проте постійно згадую найкращий період молодості – студентські роки. Ми гуляли, пили вино, танцювали, закохувалися… А ще – навчалися. Немає стількох слів, аби висловити подяку викладачам, які доклали сил і терпіння, аби ми називали себе випускниками: Борис Одінцов, Тетяна Сапєшко та Станіслав Сінгаєвський. Педінститут – це мій улюблений навчальний заклад,

адже саме з ним пов’язані найкращі роки мого життя.



 Анна та Андрій Ільчишині, випускники 2015-2016 років:

– Ми здобули освіту на факультеті іноземної філології й щиро вдячні долі та Богу, що вступили саме сюди. Найважливіше, що подарував нам університет, – кохання, адже саме тут ми вперше зустрілись, познайомились і закохались. Пам’ятаємо, як у величезній аудиторії з купою вільних місць ми вирішили сісти поруч, і якась невидима іскра запалилася. Крім того, завдяки справжнім професіоналам (Семен Дмитрович Абрамович, Наталія Іванівна Дворніцька, Тетяна Павлівна Білоусова та інші) сьогодні ми знайшли свою сродну працю і отримуємо насолоду від того, що робимо. К-ПНУ для нас – це чудові дні та найкращий час для розкриття потенціалу. 

Анастасія Сумішевська, 25 ро­ків, випускниця 2014 року:

– Я навчалася одночасно на двох факультетах: іноземної філології та журналістики. Найприємнішими моментами вважаю підготовки до різноманітних заходів і концертів, адже це завжди було дуже круто, весело й атмосферно, а головне – дружно. Пригадую, як ми нервувалися перед виступом і який галас стояв за лаштунками після нього – море задоволення й емоцій. За це окремо дякую Наталії Іванівні Дворніцькій. Не можу не відзначити й Марію Василівну Матковську, Інну Миколаївну Діяконович, а також Оксану Іванівну Почапську – за їхні терпіння, витримку і справжню викладацьку етику. К-ПНУ для мене – це насамперед школа життя, призма, через яку я вивчала світ і людські характери.

А ще це, безперечно, джерело найширшого спектра знань.



 Михайло Малик, 23 роки, студент 2011-2015 років:

– Економічний факультет, на жаль, не закінчив, бо за півроку до випуску перевівся в інший університет. Саме завдяки університету імені Івана Огієнка знайшов справжніх друзів та однодумців. Найприємнішим спогадом вважаю студентську універсіаду, адже це було весело і безтурботно. Будучи місцевим, я проводив більше часу в гуртожитку, ніж удома, бо там жили найкращі друзі. На жаль, нині не з усіма підтримую спілкування. Щодо викладачів, то ніколи не забуду теплих порад і муд­рих настанов від Віталія Валерійо­вича Ткачука… Для мене К-ПНУ – це круті нові знайомства, про які розповідатиму дітям і внукам.



Ольга Богачик, 36 років, випускниця 2003 року:

– Факультет української філології подарував мені найвеселіші роки життя, де я знайшла справжніх друзів, з якими товаришую й досі. Ни­ні смішно і водночас приємно згадувати підготовку до пар, суворих викладачів і перездачі на сесіях. Особ­ливо хочеться згадати таких метрів української філології, як Євгенія Іванівна Сохацька, Наталія Дмитрівна Коваленко, Анжеліка Станіславівна Попович, Людмила Миколаївна Марчук, Галина Йосипівна Насмінчук і, на жаль, нині покійний Петро Єфремович Ткачук. Особливо хочеться відзначити улюб­леного викладача – Олександра Сергійовича Волковинського, з яким хоч і не пощастило бачитися часто, але його лекції були вкрай змістовними, цікавими, пізнавальними, а головне – повчальними. Для мене університет – це путівка в життя, найкращі спогади та улюблена робота, адже довгий час працювала в університетській бібліотеці.

Ольга БАНАХ, Дарія БОЧУЛЯ.