УНІВЕРСАЛЬНІ ІНЖЕНЕРИ

3 листопада – День інженерних військ

 Їх сміливо можна назвати універсальними бійцями, втім прикро, що не всі знають, наскільки важлива їхня кропітка та виснажлива праця. Бо без інженерів через зруйнований міст не пройде піхота, в міста першими не зайдуть штурмові групи, а розвідники та артилеристи не зможуть заховатися в надійних траншеях і окопах.

Інженерні війська – спе­ціальний рід Збройних сил України. Адже їхні бійці з технікою на «ти», вміють і замінувати, і розмінувати місцевість, оперативно облаштувати бліндажі та укриття, прокласти дороги в забутих Богом місцях і швидко навести поромну переправу через будь-яку річку. Словом, їм під силу будь-яке завдання, і вони знають, як підкорити землю, воду і вогонь. І вже завтра всі, хто має стосунок до нелегкої, але необхідної і на війні, і в мирному житті інженерної справи, відзначатимуть професійне свято. Тож напередодні «Подолянин» вирушив до створеної під час війни 48 інженерної Кам’я­нець-Подільської бригади, яка наприкінці листопада відзначатиме свій третій день народження. До речі, 48-ма – це єдина інженерна бригада в Збройних силах України. Об’єднує вона 6 підрозді­лів, де служать понад 1,5 тисячі військових. Це 11 окремий понтонно-мостовий батальйон, 308, 309, 310, 311 та 321 окремі інженерні батальйони. 

РОБОТИ ВИСТАЧИТЬ НАДОВГО

Сьогодні штаб бригади та два батальйони розташувалися на території колишнього військового інституту, а ще чотири – на базах колишнього навчального центру, що на вул.Суворова. Тимчасово виконує обов’язки командира бригади полковник Олександр РЕКА, адже колишній очіль­-ник – полковник Віктор КОРШОК – наразі навчається у столичному Національному університеті оборони України.

Втім Олександру Васильовичу все на новому місці близьке. Адже свого часу він був вихованцем військового оркестру при військово-інженерному факультеті (до речі, грає на всіх духових), згодом навчався у військово-інженерному інсти­туті. Далі служив на різних посадах у 808 понтонно-мостовому полку (м.Біл­город-Дністровський), навчався у Національному університеті оборони України. Коли розпочалася антитерористична опе­рація, часто виконував бойові завдання на сході України разом із бійцями 48 бригади. А 2015 р. навіть був на керівних посадах сектора «М». Тож, коли 2017 ро­ку прибув до Кам’янця-Подільського на посаду заступника командира бригади, зустрів тут чимало знайомих облич. Має полковник і низку грамот, подяк і нагород. Зокрема, «Знак пошани» Міністерства оборони України, відзнаки Президента і начальника Генштабу «За участь в АТО», а ще «За досягнення у військовій службі» й «За звільнення Маріуполя».

Міцної тілобудови чоловік із пошаною розповідає про колег-Героїв, здобутки усієї бригади, втім не цурається дати на горіхи тим, хто несумлінно виконує бойові завдання. Адже на інженерних військах лежить неабияка відповідальність, тому вони не мають права на помилку. Інженерна розвідка, мінування та розмінування території, обладнання фортифікаційних споруд, організація оборони інженерних споруджень, охорона мостів, підготовка їх до підриву в разі прориву ворожої техніки – це лише дещиця завдань, які виконують інженери. Долучаються «бригадівці» й до різних навчань.

– Цьогоріч на бригаду покладено багато роботи, – розповідає Олександр Васильович. – Наші хлопці виконують завдання не лише у зоні проведення Операції об’єднаних сил, але й на кримському напрямку, ліквідовують наслідки підривів на військових складах у Калинівці та Балаклії, очищають місцевість від вибухонебезпечних предметів у населених пунктах на Донбасі, допомагають там відновлювати вщент понівечені дороги, системи водо- і газопостачання тощо.

А недавно бійці 309 інженерного батальйону не залишили жителів селища Новогригорівка наодинці з бідою. Через війну селяни опинилися в ізоляції, до них навіть «швидка» не могла доїхати! Річ у тому, що від селища декілька кілометрів до лінії фронту, а вздовж неї і пролягає єдина асфальтована дорога, якою до війни місцеві їздили в магазини та лікарні. Але вже чотири роки цей шлях перебуває під прицілом бойовиків. Тому було вирішено прокладати інший. Наші сапери розмінували територію, потім за допомогою артилерійського тягача вирівняли землю і роблять дорогу через поле.

Відповідно до нововведень, ротація відтепер триває 6 місяців, а не 2-3, як було раніше. Недавно на схід вирушили наші два батальйони та більше як сотня одиниць військової техніки. Приємно, що всі машини не лише пофарбовані, а й пройшли капітальний ремонт на заводах. На сході наші інженери зводять укриття і для бійців, і для техніки, фортифікаційне обладнання позицій військ, встановлюють вибухові й невибухові загородження, проводять заходи з маскування.

– Підрозділ понтонної частини обладнує поромні переправи на місці зруйнованих ворогом мостів, – додає старший офіцер відділення по роботі з особовим складом військової частини А2738 майор Іван ВЕРЕТКО. – Лише з початку року до цієї справи залучалися 11 разів. Наводили 20-тонні та 60-тонні мостові переправи, 170-тонні пороми для місцевого населення, військових і техніки в таких населених пунктах, як Кримське, Геївка, Світличне. Словом, роботи хлопцям вистачає. І навіть після закінчення війни на сході вони не одразу повернуться додому. Землі Донбасу нашпиговані вибухонебезпечними пред­метами та саморобними вибуховими пристроями, тому їх потрібно очистити.

МАЙСТРИ «ЮВЕЛІРНОЇ» СПРАВИ

Сьогодні вісім саперних груп 48 бригади утилізовують боєприпаси, які внаслідок підривів на військових складах розлетілися на чималі відстані. Працюють сапери в Калинівці та Балаклії. Робота там кропітка, виснажлива та ще й потребує неабиякої пильності. Уявіть, що нашим бійцям, одягнутим у 15-кілограмові військові обладунки, доводиться шукати, копати, діставати, а потім ще й носити снаряди всіх калібрів і різної ваги – від декількох до ста кілограмів.

Погодьтеся, що не кожному під силу на інженерній техніці – БМР-2 (бойова машина розмінування) та ГМЗ (гусеничний мінний загороджувач) – на мінному полі працювати цілий день. А часом навіть і під ворожими обстрілами. Для цього потрібно мати неабиякі міцні нерви, вміння ма­неврувати, точність та мужність. І хоча машини броньовані, втім водії-інженери наражають себе на небезпеку, але, попри все, виконують завдання. Та що там казати, доки наші сапери не здійснять інженерної розвідки, не пройдуть ні танкісти, ні десантники, ні піхота.

ІЗ ДАХОМ НАД ГОЛОВОЮ І НОВИМ МЕНЮ

Радіють інженери не лише пристойному матеріальному забезпеченню, яке у верхах ще обіцяють підвищити, а й тому, що наразі ведеться будівництво двох гуртожитків поліпшеного зразка. Зводять їх за державні кошти на вул.Суворова, 15 для бійців військової служби за контрактом, правда, поки що для холостяків.

У одному може проживати сотня молодих хлопців. Як розповів заступник коман­дира бригади з тилу підполковник Тарас ЗАХАРЕВИЧ, перший поверх одного з гуртожитків уже збудували і підвели необхідні комунікації. Завершити роботи тут планують наприкінці року. Ще один зведуть уже 2019 р.

А вже в новому році на усіх «бригадівців» чекає смачний сюрприз – перехід на новітню систему харчування за каталогом. І якщо нині перелік найменувань готових страв налічує 25-26 позицій, то вже з 2019 року їх стане близько двох сотень. Тож, у бригаді вже готуються до нових змін, адже потрібно провести модернізацію в їдальні, придбати додаткове обладнання й збільшити штат кухарів.

Але не харчами єдиними – дбають у бригаді й про фізичну форму. Крім обо­в’язкових фізичних навантажень, тут активно захоплюються волейболом. Недавно жіноча збірна з волейболу виборола ІІ місце, а чоловіча – ІІІ серед команд гарнізону.

Ось так живе, розвивається і будує плани відносно молода, але наймасовіша та найпотужніша в інженерних військах ЗСУ 48 інженерна Кам’янець-Подільська бригада. Принагідно вітання всім інженерам, офіцерам, солдатам і ветеранам передає Олександр Река. Дякує всім за нелегку роботу і зичить удачі, правильних рішень, непохитності духу та довгоочікуваної перемоги.