«ЯКБИ МІСТО ТАНЦЮВАЛО, ЛЮДИ БУЛИ Б ЩАСЛИВІШИМИ»

Запальна бразильська самба, витончений віденський вальс, енергійне ча-ча-ча, зваблива кубінська румба, пристрасне аргентинське танго і божевільний джайв… Усі ці та інші на­зви танців для 55-річного кам’янчанина Олександра Савчука не просто слова, а спосіб життя. Адже чоловік не тільки любить і вміє танцювати, а й робить це професійно, з душею і передає свій досвід, працюючи тренером та хореографом танцювального клубу «Успіх». На думку Олександра Петровича, аби навчитися танцювати, потрібні лише бажання й наполегливість. Та чи так це, вирішили перевірити на власній шкурі журналісти «Подолянина».

Не маючи ні особливих тан­цювальних здібностей, ні спе­ціального взуття та одягу, приходимо на перше тренування до ЗОШ №16, де на постійній основі займаються учасники колективу. Спершу під веселу музику повторюємо за тренером активні рухи та вправи, аби розігріти м’язи, а далі поетапно за дві години розучуємо перші кроки вальсу, танго, бачати, кізомби та хастлу. Наприкінці заняття з приємною втомою, багажем нових навичок і бажанням прийти ще раз спілкуємося з хореографом.

– Олександре Петровичу, невже танець може підкоритися будь-кому?

– Ще б пак! Танець – це не просто професійні рухи тілом під музику. Насправді це особливий вид спілкування. Щоб займатися танцями, потрібне тільки бажання, бо опанувати танець може кожний, хто цього прагне. Аби вивчити складний рух, його можна розбити на декілька менших і легших. Голова і м’язи мусять співпрацювати: голова думає, куди і як рухатися, а м’язи самі виконують фігуру. Наведу приклад: от на ковзанах проїхатися швидше і легше, ніж пройтися, – відштовхнувся і їдеш, але поки людина не вміє на них стояти і кататися, то їй здається, що рачки легше проповзти, ніж стати на ковзани. Так і з танцями. Доки не навчишся – це здаватиметься нелегким завданням.

– Коли вперше взули танцювальні черевики?

– Навчаючись у 15 школі, постійно захищав її честь на міських балах, які в 70-80-ті роки активно проводилися серед шкіл. Танцював вальс, танго, фокстрот, але потім довго не виходив на паркет. Захоп­лювався технікою, закінчив радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту. І саме під час навчання знову захопився бальними танцями завдяки дружині Майї, з якою разом навчалися. Вона теж інженер, але танцює на сцені з чотирьох років: від балету до народних танців, має розряд зі спортивної гімнастики, а нині є сертифікованим суддею Спілки громадсь­ких організацій спортивного танцю України. Відтоді ми постійно тан­цюємо, а з 2005 року робимо це ще й публічно. Займаємося як з дорослими, так і з дітьми. Маємо дві пари вихованців, які дійшли до чемпіо­нату України: Олександр Савчук і Олександра Заєць, а також Ярослав Савчук і Катерина Юр’єва. Варто зазначити, що кам’янецькі хореографічні колективи зазвичай їздять переважно на комерційні фестивалі та конкурси. Ми ж беремо участь у чемпіонатах України, де і глядачами, і критиками виступають досвідчені та кваліфіковані судді.

Окрім танців, дуже люблю працювати з деревом, а особливо з дубом і буком… Можу майструвати полички, якось зробив із дуба двоярусне ліжко для дітей, бо в магазинах не було такого, як мені хотілося. Дається взнаки й те, що я – професійний інженер. Пам’ятаю, як шукав сучасні лед-лампи для машини, але ті, що продаються, або дуже дорогі, або ненадійні, то я собі їх змайстрував власноруч.

– Щоб стати успішним, у клубі «Успіх» є якісь обмеження?

– Жодних. До нас ходять дітки від 4 років і дорослі аж до 60. Пам’ятаю період, коли приходили займатися одночасно онука, донька і бабуся. Також є чоловіки різного віку. Немає й обмежень у вагових категоріях, адже танці не лише піднімають настрій, а й допомагають покращити фізичну форму, схуднути або зробити тіло більш рельєфним. Тут, на базі ЗОШ №16, ми постійно займаємося і радо чекаємо в нашу сім’ю новачків.

– Яким танцям надаєте перевагу?

– Кожен мій танець – як дитина, тому люблю всі. Офіційно спортивні танці складаються з десяти видів. Зокрема, 5 латини (самба, ча-ча-ча, джайв, пасадобль, румба) і 5 стандартних (віденський вальс, анг­лійський вальс, танго, фокстрот, квікстеп). І є ще так звані сучасні бальні танці: беліданс (танець живота), хіп-хоп, техно тощо… І ще є моя класифікація – клубні танці (хастл, бачата, кізомба, аргентинське танго), тобто танці для звичайних людей, які танцюють у цивілізованому світі. В Європі практично перед кожним кафе є спеціальний майданчик, де люди різного віку можуть потанцювати. Тобто, ти приходиш не просто кави випити, а ще й можеш сам потанцювати і на інших подивитися. І йдеться не про професійних танцюристів, а про середньостатистичних людей, у яких не надто сильні ноги чи неідеальна фігура, можлива навіть зайва вага, але які хочуть танцювати. У нас ця практика втілюється поки що лише частково – в Києві, Одесі, Львові. Наше місто, на жаль, ще не дійшло до цивілізованого світу, бо перед кам’янецьким кафе власник швидше покладе столики, бо думає, що заробить більше, а насправді все не так. Якщо є місце для танцю – туди піде більше людей. Такий бізнес розвинутий, наприклад, на Кубі. Тамтешні бізнесмени вважають: якщо ти прийшов у заклад, де можна тільки поїсти, то це їдальня, а от ресторан і кафе – це місця, де можна і поїсти, і поспілкуватися, і обо­в’язково потанцювати.

Чим особливо корисні танці з моєї вибірки – на кожному корпо­ративі чи весіллі 80% мелодій – це ритми хастлу і кізомби (Роман Скорпіон, Олег Винник, Дзідзьо та інші). Краще ж піти із весілля з гарним настроєм і легкою втомою, ніж із головним болем, важкістю в шлунку і перегаром (сміється). Якби місто танцювало, люди були б щасливішими.

– У місті Вас більше знають як організатора шкільних «Віденських балів». Розкажіть, як вдалося їх відродити.

– Цьогоріч провели вже восьмий бал. А починалося все з ініціативи моєї родини. Ми з дружиною за сприяння департаменту гуманітарної політики міськради проводимо захід, де кожен може відчути себе зовсім іншою людиною. Зал ресторану «Версаль» безкоштовно надає підприємець Анатолій Твердохліб, за що ми йому вдячні. Для танцю там місця достатньо, а от для глядачів замало. В положенні конкурсу три основні види виступів: одна пара, мала група (до 8 пар) і велика група (понад 8 пар). Ми обмежуємо коло танців – мають бути стандартні, а не якісь суперсучасні напрямки. Хіп-хоп, стріт-джаз, тектонік, тверк тощо – це не для нашого заходу. Тут школярі перетворюються на принців і принцес… Є у нас і нові ідеї. Зокрема, хочемо розширити програму, щоб від кожної школи тепер змагалася ще й одна доросла пара вчителів. Навіщо? Це стане гарним прикладом для учнів.

До речі, маленькі дітки більше хочуть танцювати, бо для них це чергова нагода одягнутися в святкове пишне вбрання і поводитися як дорослі. Тому серед наших планів – також організувати і дитячий віденський бал для 2-3 класів.