Середа, 14 Квітня 2021 р.
9 Листопада 2018

ПОПРИ ПІЗНЮ ОСІНЬ, БУЯЮТЬ ХРИЗАНТЕМИ

У селі веселі пісні, розваги, танці, нагородження найстаршого і наймолодшого мешканців, а ще подарунки для пайовиків, учасників АТО, виступи талановитих діток громади – так недавно в селі Залісся Перше відзначали День хліба, організований підприємством «Аграрна компанія – 2004», яке орендує тут землі.

Люду на свято зійшлося чимало. Спраглі за культурним життям трударі позалишали всю роботу, аби хоч трохи розвіятися від важкої осінньої праці на городах. Та й відзначати було що, адже хліб зібрали, фрукти посушили, закрутили, овочі в коморах порозкладали.

Учні Залісянсько Першої ЗОШСаме ці сільські люди і є нашою елітою, яка виживає, незважаючи на труднощі, й робить усе можливе, аби рідне село, попри безгрошів’я, стало комфортнішим для проживання: надавалися якісні медичні послуги, діти здобували гідну освіту, працювали магазини і було цікаве дозвілля. Всі, як один, мріють, щоб рідне Залісся Перше хоч трохи було заможнішим, кращим, яскравішим і веселішим. І кожен поволі це втілює в життя, гідно виконуючи свою роботу. Там добилися ремонту дороги, а там виділили гроші на благоустрій садочка, дещо перепало і школі. І так потрохи карабкаються, облагороджують усе, як можуть. Попри пізню осінь, по всьому селу буяють хризантеми, чорнобривці, а такі види герані, як у місцевій школі, мало де побачиш.

ДО ШКОЛИ ПО ЗНАННЯ І СПОРТИВНІ ДОСЯГНЕННЯ

Залісянсько Перша ЗОШ I-II ступенів з-поміж інших навчальних закладів району ви­різняється особливою красою. Правда, підкачує дах, який треба замінити, але мова не про нього. Шкільне подвір’я потопає в квітах, у приміщенні також всюди вазони. Зустріли тут і незвичні для Кам’янеччини ку­щі – хеномелеса – айви японської. Жива огорожа із цих рослин вкрита маленькими плодами, дуже схожими на нашу айву. Щоправда, як нам пояснили, ці фрукти не вгризеш, тому їх не збирають, а лише милуються. Всередині приміщення навчального закладу падають в око якісні ремонти і гарне освітлення класів.

Тут і дівчата у футбол грають– Ми любимо свою школу, своє село, тому власними силами робимо все можливе для їхнього благоустрою. Наразі в нас здобувають освіту 83 учнів. Учителі докладають неабияких зусиль, аби вони не лише мали конкурентні знання і могли вступити на обрані спеціальності, але й ще більше зацікавилися історією рідного краю, любили його і розвивали, – розповідає директор Залісянсько Першої школи Тетяна Пирогівська. – Он наш учитель історії та географії Сергій Савчук цілу книгу написав «Історія села Залісся Перше». У ній він висвіт­лив не лише історичні дані, але й легенди і перекази рідного краю, біографії знаменитих мешканців,

опублікував вірш, присвячений рідному селу, нашої випускниці Катерини Шупарської. І все це при тому, що Сергій Борисович родом із Кадиївців.

Пишаємося й іншими нашими кадрами. Вчитель інформатики Олександр Левицький – майстер на всі руки, свого часу са­мотужки змайстрував інтер­активну дошку. Дівчата Наталія Нечай, Вікторія Олійник, Ната­-лія Погребняк – педагоги початкових класів, дуже сильні, від­повідальні, але найголовніше – обожнюють свою роботу і дітей. Наталію Анатоліївну цьогоріч нагороджено грамотою відділу освіти Кам’янець-Подільської РДА. Сильні в нас вчителі української мови – Оксана Черватюк і Тамара Савчук, математики – Валентина Столяр, англійської – Неля Бура, фізики – Ірина Шупарська, біології – Наталія Чудла, право­знавства й історії – Микола Швець. А фізкультурниця Людмила Заклевська – загальношкільна улюб­лениця. Завдяки їй, учні не лише обожнюють фізкультуру, але й справно відвідують її гуртки – тенісу та хореографії. Мають і здобутки обласного рівня у цих галузях. Люд­мила Едуардівна щодня доби­рається до нас із Колибаївки. Але дорога її не відлякує, каже, що дуже любить діток і заради них готова їздити. Заступник директора Елла Мігунова, також із Колибаївки, каже, що не уявляє життя без нашої школи, гарного й дружного колективу.

Цікаво, що при навчальному закладі функціонує команда з міні-футболу. Хлопчики і навіть дівчатка завжди з радістю ходять на тренування, займаються до вечора, а у вихідні – ледве не до ночі.

Педагогічний колектив школиУ Заліській школі є ще один гурток – технічного моделювання, веде його педагог-організатор Марина Михайленко. І хоча його заснували лише цьогоріч, але чимало дітлахів захотіли

від­відувати. Марина Володи­мирівна – художник ще той. Вона навчає школярів прекрасному

на уроках образотворчого мистецтва. Її професійним ро­ботам позаздрять чимало виставок і музеїв. Тому не дивно, що й вихованці посідають призові місця в різних конкурсах.

Директор школи Тетяна Пирогівська з неабиякою любов’ю і захватом розповідає про вчителів, учнів та їхні досягнення. За фахом вона вчитель початкових класів, понад 30 років пропрацювала у цій школі, тому добре знає, хто на що здатний, що є, а що треба доробити. Директором вона тут працює вже шостий рік. Вийшла у Заліссі заміж і прикипіла до села, до школи всім серцем.

ДІТИ ВИСТУПАЮТЬ – РІДНИЙ КРАЙ ПРОСЛАВЛЯЮТЬ

Працівники і вихованці «Золотого колоска»Перш ніж переступити поріг школи, всі дітки громади спочатку відвідують дитячий садочок. Залісянсько Перший має красномовну назву – «Золотий колосок». Із порога дошкільного закладу відчувається господарська рука. Усе побілено, пофарбовано, вичищено. Подвір’я потопає в яскравих фарбах не лише осінніх квітів, але й усіляких декоративних виробів. Он дбайливо виплетене гніздо, а в ньому – родина лелек, а он причаївся равлик.

– Робимо все, аби діткам у нас було цікаво, затишно і весело, – розповідає завідувач садочка Тетяна Олійник. – Наразі в нас навчаються 26 діток. Для них організували дві групи – молодшу і старшу. Опікуються ними шестеро працівників: двоє вихователів, двоє помічників, кухар і завідувач. За роки роботи всі ми стаємо творчими особистостями: розвиваємо фантазію, таланти художників і театралів. Аби зацікавити малюків, навіть зробили міні-музей старо­житностей, власними руками пошили ляльковий театр із матеріалів, які мали. Наші діти такі гарні вистави ними роблять, мало не до кожної казки маємо героїв. Також проводимо різноманітні експериментальні досліди.

І це правда. Того дня, коли ми відвідували садочок, малеча досліджувала, що станеться з повітряною кулькою, якщо її заповнити содою та лимонною кислотою. Особливу увагу звертають на фізичне виховання, тут чимало кубів, матів, канатів, обручів.

– Наші працівники – це майстри своєї справи, адже живуть садочком, – продовжує завідувач. – Скажімо, вихователь Ольга Подо­лян уже має понад 25 років стажу, а її колега Світлана Швець – понад 4 роки.

І школа, і садочок взяли на себе велику ношу, вони не лише виховують та навчають діток, а й розвивають культурне життя громади. Що не захід у селі, то головні актори в ньому – діти. А це не може не тішити, адже таким чином дітлахи не лише розвивають свої таланти, а й прославляють рідний край.

У цій великій справі ось уже майже 40 років допомагає їм і місцева бібліотекар Ніна Соловська.

Катерина Зелінська і Наталія Дудчак– Я люблю роботу. Пропрацювала тут усе життя. Знаю більшість читачів змалечку. Нині активно працюю з їхніми дітьми, онуками, – каже Ніна Павлівна. – Приємно, що молодь настільки талановита і розвинена. У бібліотеці вони не лише читають книги, а й розвивають таланти.

Декілька років тому на базі біб­ліотеки ми створили клуб за інте­ресами «Калина», його відвідують 16 учнів. Разом організовуємо різні масові заходи: тематичні та літературні вечори, презентації книг. На них приходять учні школи, односельці. Маємо вдячного гладача, і це тішить. У всіх починаннях нас підтримує керівництво районної центральної бібліотеки.

Якщо культурою села опікуються аж три установи, то на варті здоров’я селян стоять дві тендітні працівниці місцевого ФАПу: завідувач Катерина Зе­лінська і акушер Наталія Дуд­чак. Дівчата в селі старші з вакцинації, завжди нагадують односельцям про профогляди, аби вчасно виявляти хвороби. Лю­ди йдуть до них із застудами, підви­щеним тиском та низкою інших проблем. Також тут мають мож­ливість проводити гінеко­логічний огляд. Крім усього цього, самі палять у старенькому приміщенні, самі дрова ру­бають, самі ремонти роблять. Люб’язно про­водять екскурсію затишними, чистими й світлими кабінетами ФАПу.

Як і в кожному селі, в Заліссі Першому люди виживають за рахунок домашнього господарства. А сільська рада – за гроші, які отримує з оренди землі.

Михайло Олійник– Гарна співпраця у нас склалася з усіма орендарями, вони справно розраховуються як із нами, так і з пайовиками, – каже голова Залісянсько Першої сільської ради Михайло Олійник. – Завдяки нардепу Володимиру Мельниченку має­мо нову дорогу між Заліссям і Кадиївцями. Уже зібрали підписи з проханням продовжити ремонт цієї дороги через усе Залісся Перше.

Усе село досі згадує і обговорює свято, яке для нас організувала «Аграрна компанія – 2004». Лише цьогоріч фірма придбала для школи проектор, шкільне приладдя для першокласників, форму для учасників футбольної команди, дбає і про наше дозвілля. Під час урочис­тостей із нагоди Дня хліба подарунки отримали окремі пенсіонери, паї яких обробляє підприємство. Нагороди дісталися найстаршій жительці села Ніні Гонюк, 1924 року наро­дження, і наймолодшій – Златі Тимцюрак, якій усього місяць. Пишаємося й іншими старожилами, серед них Василь Петрик, який має орден Слави III ступеня, і Ніна Починок, котру свого часу нагороджували орденами Слави III ступеня і Чер­воного Прапора. Вона тривалий час пропрацювала ланковою. А Василь Арсентійович був комбайнером, трактористом і бригадиром тракторної бригади.

Маємо і своїх героїв – 18 односельчан брали участь в АТО. Чимало з них служать на сході й нині. Наш Василь Джаламага, який зазнав там значних поранень, нині проживає в місті. Попри пробле­ми зі здоров’ям, зумів пристосу­ватися і навіть працює. Завдяки нашим хлопцям і тисячам таких же військових, ми сьогодні може­мо говорити про плани на майбут­нє і мирне сьогодення в рідному селі.

Села в нас не великі й не багаті. У Заліссі Першому проживає ти­-сяча осіб, а в Параївці, яка входить до нашої сільської ради, – ледве сот­ня. Люди шукають кращої долі та більших заробітків у місті або за кордоном.

Залісся Перше ще довго асоціюватиметься з осінню: жов­тогарячою, урожайною, але із присмаком гірчинки, адже після неї настає зима. А ще із прадавніми українськими квітами, яких у селі безліч: геранню, чорнобривцями і хризантемами. Якось українці забули про них, надаючи перевагу моднішим рослинам. Але ж найкраще тут ростуть і квітнуть саме наші, рідні. Вони тішать око не лише влітку, але й пізньої осені. Тому з більшою силою й азартом господині взялися за вирощування нових видів і сортів саме цих квітів. Хочеться, аби те саме відбулося і з селом, у якому вони ростуть, аби мода на нього повернулася – і воно стало справжньою окрасою Кам’янеччини.