ДО ЗМІН ПРИСТОСУВАЛИСЯ, ЗА НОВІ СОРТИ ВЗЯЛИСЯ

Із рекордним за всю свою історію урожаєм зернових – 192 тис.т – Кам’янеччина цьогоріч зустрічає День працівників сільського господарства. Після надзвичайно жарких і посушливих попередніх років аграріям вдалося присто­суватися до змін у кліматі та на ринку зерна й нарешті обрати ті культури і сорти, які дозволяють працювати на результат. Чого лише варті дані: урожайність озимої пшениці понад 90 центнерів із гектара в ТОВ «Зоря», ярого ячменю – аж 76,4 ц/га у ТОВ ВКФ «Агро-Еко ХХІ», а най­кращий урожай соняшнику – 47 центнерів із гектара зібрали в ПП «Калинський ключ», із соєю в лідерах ТОВ «Макс­фарм» – 66 ц/га. Найродючіша кукурудза – 141 центнер із гектара – в ПП «Авант-Агро».

Ще 2013 року «Подолянин» складав свою сільськогосподарську карту району, на якій детально розписував, де, що і скільки сіяли тоді. Знайшли собі місця на нашій карті й свійські тварини. Якщо з тваринництвом не надто складалося ще тоді, то нині ситуація значно гірша. В рази скоротилося поголів’я як великої рогатої худоби, так і свиней, овець і навіть курей. Але, напевно, не варто дані про суттєве скорочення сприймати як глобальну біду, швидше ситуацію, що склалася, можна охарактеризувати так – галузь у пошуку. І щиро віримо, що найближчим часом і в нашому районі буде чимало незбиткових ферм. Розвиватимуться вони, як сучасне садівництво: впевнено, швидкими темпа­-ми і з гідними результатами. 2013-го мали садів на 400 га, а нині – на 535 га. Але що там цифри, якщо голова йде обертом від неперевершених картин: рядочками і один в один засаджені яблуні, а на них, наче коштовності, звисають червонобокі, жовті, зелені плоди. Полюбляють наші садівники і сливи, персики та горіхи.

Деякий час у пошуку було й рослинництво. Погодні та економічні чинники внесли певні зміни і в посівну карту району. Насамперед за попередні 5 років на 2 тис.га збільшилася площа посіву сільськогосподарських куль­тур і нині складає 75,7 тис.га. Зернові забрали собі понад 50% усіх площ, а це 38 тис.га. Серед них на озиму пшеницю, жито і ячмінь виділили 15,5 тис.га. П’ять років тому їм відводилися практично такі ж гектари. Не надто розгулялася соя. Нині вона займає 10 тис.га, а це на одну тисячу гектарів більше ніж раніше. Така ж ситуація і з ріпаком, його досівають на 1 тис.га більше, і тепер це понад 5 тис.га.

А от кукурудзи почали сіяти більше. Сьогодні ця культура займає понад 17 тис.га площ, а раніше їй виділяли не більше як 11 тис.га. Потягнулися наші аг­рарії й за соняшником. Порівняно із 4 тис.га, посіяними 2013 р., нині маємо майже 10 тис.га.

– Поточного року намолочено рекордний для Кам’янець-Подільського району врожай зернових, зокрема кукурудзи на зерно, завдяки чому Кам’янеччина є одним із найбільших виробників зерна в області, – розповідає начальник відділу агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів РДА Надія СУЗАНСЬКА. – Цьогоріч нашим аграріям сприяла погода, та й вони, навчені неврожаями минулих років, доклали максимум зусиль, аби провести всі агротехнічні заходи в оптимальні строки і досягти гідних урожаїв.

Я вітаю всіх трударів нашого краю з одним із найбільших та найпочесніших свят! Зичу не зупинятися на досягнутому, а в майбутньому отримувати рекордні врожаї не тільки з кукурудзи, а й з інших сільськогосподарських культур.

НОВІ СОРТИ ДОСЛІДЖУЮТЬ В УМОВАХ СЕКРЕТНОСТІ

Як бачимо, зміни в карті посівів району є. Їх вимагають не лише погодні умови, попит на світовому ринку, але й харчові вподобання нації. Ми вже потроху відходимо від звичних макаронів і картоплі й починаємо вводити до свого раціону нут, чечевицю, спаржу. Про всі зміни, які впливають на посівну карту району, добре знають науковці. Тому вони не лише досліджують посухостійкі сорти пшениці, сої, створюють нові сорти гречки, а й навіть задумалися про розведення нової рослини – сорису – гібрида рису і сорго.

Наш Подільський державний аграрно-технічний університет навчає тисячі спеціалістів сільськогосподарської галузі чи не з усієї країни. Викладачі мають де показати студентам на практиці всі тонкощі обраної ними справи.

На базі ПДАТУ працює Науково-дослідний центр «Поділля», який є виробничим підрозділом навчального закладу. В народі він більше відомий як «учхоз».

– Наша діяльність спрямована більше на дослідження певних культур, звісно, професійно займаємося і вирощуванням, – розповідає директор НДЦ Валерій ЧАПАЙ. – До структури господарства входять науково-дослідне поле, зооветеринарна клініка, навчальні сад і пасі­-ка. На базі господарства проводять досліди аспіранти, докторанти, викладачі університету. Вони відслідковують матеріал, засіяний на науково-дослідному полі: всі фази рослини від сівби і до оцінки якості врожаю. Під пильне око науковців університету потрапили озима пшениця, ярий ячмінь, соя і гречка. Також наші науковці цьогоріч закладали бобові – нут і чину. Завдяки їхній праці, ми знатимемо, які сорти

краще ростуть у нашому регіоні, які вони дають урожаї. Щороку проводимо День поля серед науковців університету. Створюємо комісію, яка перевіряє їхні досліди, а вже

потім визначаємо найкращих дослідників.

На практиці все виглядає прос­то: науковці подають заявки керівництву НДЦ, скільки їм треба землі для того чи іншого досліду. Ті ж враховують сівозміну культур і виділяють площі, надають техніку, матеріали для дослідів.

– Сьогодні маємо лише 153 га орної землі та 10 га саду, – продовжує Валерій Олександрович. – На всі наші наукові забаганки не надто вистачає місця. А старожили розповідають, що раніше в нашому підпорядкуванні було майже три тисячі гектарів. От тоді б ми розгулялися і з новими культурами, і з новими сортами. Без необхідної кількості землі не маємо права на неврожай. Тому для профвирощування оби­раємо ті культури і сорти, які не вимагають великих затрат, але зав­жди дають стабільний урожай.

Наше господарство вирощує озиму пшеницю сорту «Самурай», яру пшеницю двох сортів миронівської селекції «Сімкода» і «Діана», ярий ячмінь двох сортів «Командор», «Віраж». У попередні роки переконалися, що треба брати посухостійкі сорти. Також проводимо досліди з посівами. Скажімо, частину поля можемо не кропити, спостерігаємо, як рослина поводитиметься в таких умовах. Як наслідок – на певних ділянках культура краща, на інших гірша, але робимо все, аби середній урожай був гідним. Певна частина насіння йде на реалізацію.

Фінансуємося за рахунок уні­верситету. На щастя, у роботі та в усіх починаннях нас підтримує ректор Володимир ІВАНИШИН. Завдяки йому, недавно взялися за закладання нового саду. Нашому саду вже понад 20 років, тому про які новинки і які нові сорти може йти мова? Частину дерев уже викорчували і насаджуватимемо нові. У планах – капітальна реконст­рукція саду, в результаті якої матимемо сучасні дерева, елітні сорти і, звісно, кращі врожаї яблук, груш і слив.

Валерій Олександрович розповідає, що НДЦ «Поділля» співпрацює із сучасними на­сіннєвими гігантами країни. Серед них такі підприємства, як «КВС», «RАGT». На базі нашого науково-дослідного центру вони досліджують нові сорти. Скажімо, RАGT цьогоріч закладали досліди щодо кукурудзи, соняшнику та озимої пшениці. На базі НДЦ вивчають сорти, які можуть бути рекомендовані для висі­вання.

Цікаво, що вивчається все в умовах повної конфіденційнос­-ті. Працівники НДЦ «Поділля» навіть не знають назв сортів, які вирощують. Насіння їм дають зашифроване, лише пронумероване. Вони ж детально опрацьовують і описують усі фази рослини від сівби до врожаю, а напрацьовані дані передають замовникам.

ЧИ ЗАБЕЗПЕЧИТЬ «КАМ’ЯНЧАНКА» ГРЕЧКОЮ КАМ’ЯНЧАН?

Якщо в науково-дослідному центрі досліджують уже готові сорти, то в інституті круп’яних культур ім.Олени Алексєєвої, що працює при тому ж ПДАТУ, чаклують над створенням власних. Місцеві науковці пішли настільки далеко, що запатентували понад три десятки кам’янецьких сортів гречки. Є серед них такі, які можна висівати двічі на рік, а якісь особливо полюбляють бджоли.

– За сприяння ректора Володимира Іванишина у нашому інституті в попередні роки створено три нові сорти: «Кам’янчанка», «Володар» і «Детермінант Подільський», – розповідає директор інституту Віталій БУРДИГА. – Наразі вони знаходяться в Українському інституті експертизи сортів на вивченні. Необхідно аж три роки, аби підтвердити тест на вірогідність, однорідність і стабільність. Також є вимога, аби новинки були продуктивними. Наш сорт «Кам’янчанка» – посухо- і жаростійкий, «Детермінант Подільський» має здатність до самозапилення і більш урожайний, а «Володар» – скоростиглий з одночасним дозріванням плодів. Коли отри­маємо авторське свідоцтво, матимемо право їх розмножувати і продавати по всій території України.

До сторіччя університету, яке будемо відзначати наступного року, запланували створити сорт, присвячений цій даті. Напрацювання вже маємо. Ймовірно, новий сорт отримає назву «Ювілейний – 100».

У нас є можливість займатися селекцією, адже маємо солідну базу, все ретельно вивчаємо, дивимо­ся, які зразки кращі, продуктивні­-ші. Фахівці постійно та наполег­-

ливо працюють над створенням нових конкурентоспроможних сортів гречки.

А селекція відбувається так: відбираються найкращі рослини, схрещуються, пересіваються. Все це відбувається і в лабораторії, і в полі, під пильним на­глядом науковців, які кожен свій крок записують у спеціальний журнал. У нашому інституті є величезна кількість сортозразків – близько тисячі, які й складають світовий генофонд гречки. За це 2004 р. заклад отримав статус національного надбання. Більшість зразків наполегливою працею заклала відомий селекціонер Олена Алексєєва. Збирала вона їх десятиліттями, тому нині держава виділяє кошти на збереження, утримання і вивчення цього генофонду.

– Часто доводиться чути від пасічників: «Гречка цвіте, а продуктивності від неї для бджоли немає, а подекуди комахи взагалі гинуть», – продовжує Віталій Миколайович. – Не всі знають, що є трансгенні сорти, ними ми не займаємося. Бо ж гречка – це дієтичний продукт, особливо корисний дітям, хворим, бо легко засвоюється організмом.

І якщо створювати трансгенні сорти, використовувати під час їх вирощування пестициди, то про яку користь може йти мова. Звісно, урожайність такої гречки значно більша, але користі, на яку чекають, немає. За даними Міжнародної асо­ціації гречки, української нам не вистачить. Фахівці, провівши мо­ніторинг, запевнили, що гречку до Украї­ни завозять із Казахстану. Але не всі знають, що завезена – модифікована, та ще й за смаком значно поступається українській. Тому нам необхідно розробляти нові сорти, які гарно ростимуть у будь-яких умовах, і забезпечувати себе корисним продуктом.

На жаль, на Кам’янеччині греч­ку цьогоріч сіяв лише ПДАТУ, оскільки є оригінатором, зай­мається первинним насінництвом для розмноження і збільшення масштабів культури по всій Україні. Кожна культура вимоглива по-своєму, але гречка найбільше не любить спекотного літа. І якщо вона спокійніша до вологи, то понад 22 градуси тепла їй зовсім не на користь. Тому, зважаючи на минулі спекотні літа, стає зрозуміло, чому від неї відмовилися господарі. Цьогоріч аграрії побоялися її висівати, крім того, насторожувала й ціна на продукт.

Враховуючи несприятливі для гречки умови, доцент кафедри рослинництва, селекції і насінництва Людмила ВІЛЬЧИНСЬКА розробила посухостійкий сорт «Кам’янчанка». В інституті сподіваються, що після затвердження вона впевнено оселиться на полях Кам’янеччини. А доки чекають на вердикт, нашу інститутську гречку використовують пасічники з різних регіонів України. Адже гречаний мед дуже цінується в світі. Він у рази дорожчий за інші види, скажімо, квітковий. Кіровоградська область найбільше полюбляє виведений у нас сорт гречки «Елена» за його хороший нектар. Бджолосім’я з гектара збирає понад 100 л меду. До того ж цей сорт можна висівати двічі на рік. Удруге – в липні, за наявності вологи в грунті. Створила це диво Олена Алексєєва. Це був її останній доробок.

Пишаються в інституті ще одним колегою. Василь РАРОК – селекціонер, який усе життя приділив гречці та є автором багатьох сортів.

– Оскільки у нас Інститут круп’яних культур, ми думаємо, крім гречки, займатися й іншими видами рослин, – продовжує Віталій Миколайович. – Скажімо, чому б не вирощувати сорис – сорго, схрещене з рисом. Він невибагливий, добре переносить засуху і дає гарні врожаї. На смак дуже схожий на рис, а зовні – на сорго. Але питання в кадрах – нам необхідні селек­ціонери з цієї культури. Схожих планів у нас чимало, бо розуміємо, що запорука успіху саме в саморозвитку та вмінні пристосовуватися до змін.