«ИЗ ЛОГОВА ЗМИЕВА, ИЗ ГОРОДА КИЕВА…»

1 листопада з ініціативи голови міськрайонної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Олега Петровського здійснено цікаву подорож у селище міського типу Меджибіж, де діє Державний історико-культурний заповідник, та в село Слобідка-Шелехівська Деражнянського району, де є музей Анни Ахматової.

МЕДЖИБІЖ

Чому саме ми відвідали Меджибіж? Вікіпедія пише, що Меджибізький за­мок – друга за популярністю фортеця Хмель­ницької області (після Кам’янець-­Подільської). Це справді так. Саме містечко розташоване за 25 км на схід від обласного центру, за кілометр від траси Хмельницький – Вінниця, за 20 км від залізничної станції Деражня, при впадінні річки Бужка в Південний Буг. Звідси і назва – Меджибіж (між двома Бугами).

Чудову екскурсію нам провів заступник директора Державного історико-­культурного заповідника із наукової роботи Ігор  Западенко. Створено заповідник 2001 року на базі комплексу пам’яток фортеці. З 2009 року його очолює уродженець Меджибожа, випускник нашого історичного факультету Олег Погорілець, який бачить Меджибіж європейським містечком із затишними кафешками і старовинними майстернями.

Багато цікавого про фортецю, палац Сенявських-Чарторийських, Круглу вежу, барбакан, бастіон, головний корпус та північно-східний флігель, розпочату реставрацію та подальшу музифікацію повідав нам Ігор Западенко. Ігор Валентинович провів також екскурсію наявною музейною експозицією, яку заповідник частково отримав від краєзнавчого музею як залишок після реорганізації, частково поповнював упродовж наступних років.

Говорячи про Меджибіж, потрібно згадати єврейський некрополь, де похований засновник хасидизму Баал Шем Тов (або скорочено – Бешт), який помер у Меджибожі 22 травня 1760 року. 6 сівана за іудейським календарем (десь наприкінці травня) хасиди з усього світу з’їж­джаються в Меджибіж. Вони відзначають початок щорічного свята Шавуот – свята дарування творцем Тори єврейському народу, моляться на місці поховання Баал Шем Това.

1897 року євреї становили 74% населення Меджибожа (6040 осіб із 8164), а 1981 року в містечку проживало всього три єврейські родини. Сьогодні більшість будинків на вулиці, що веде до могили Бешта, викуплені хасидами. На спорудах навіть таблички з назвами вулиць написано на ідиші. Поруч із похованням Бешта збудовано лазні, готель, функціонує стихійний сувенірний ринок.

СЛОБІДКА-ШЕЛЕХІВСЬКА

Маленьке село, в якому мешкають менше ніж 200 осіб, славиться літературномеморіальним музеєм Анни Ахматової – відділом Хмельницького обласного літературного музею.

В Анни Ахматової на Поділлі мешка­ло доволі багато родичів. Це пов’язано

із тим, що її дід по материнській лінії Еразм Стогов (начальник канцелярії

жандармерії київського генерал-губернатора Дмитра Бібикова) придбав у Летичівському повіті маєток Снітівку і оселився тут. Його доньки повиходили заміж за поміщиків із сусідніх сіл. Інна Еразмів­на Стогова (в майбутньому – мати Анни Ахматової) теж вийшла заміж, але її чоловік покінчив життя самогубством. Вона залишилась без маєтку та на деякий час покинула Поділля, пов’язавши своє життя з інженером-механіком Чорноморського флоту Андрієм Горенком (дівоче прізвище Анни Ахматової саме Горенко). Разом із тим мати Ахматової часто приїжджала в ці краї, найчастіше відвідую­-

чи сестру Анну Вакар у селі Шелехове (тепер – Слобідка-Шелехівська).

Вікіпедія пише, що в Слобідку-Шелехівську приїжджала Анна Ахматова і вказує роки – 1896, 1906, 1910, 1911, 1912 та 1914, а востаннє приїхала сюди 1939 року провідати могили родичів. Мама Анни Ахматової померла 1930 року й похована в Слобідці-Шелехівській.

Справді, в нотатках Анни Андріївни зафіксовано: «Лето у тетки Вакар в Шелихове. Смерть сестры Рики (Ириши)». Ірина Андріївна Горенко померла чотирирічною 1896 року. Аманда Хейт у книзі, присвяченій Анні Ахматовій, писала: «Рика жила у тетушки, и ее смерть держалась в тайне от остальных детей, но Анна тем удивительным чутьем, каким обладают только дети, догадалась, что случилось, и впоследствии говорила, что эта смерть пролегла тенью через все ее детство».

1910 року Анна Горенко в Києві вийшла заміж за поета Миколу Гумільова. Аманда Хейт писала: «Родственники Ахматовой считали брак заведомо обреченным на не­удачу, и никто из них не пришел на венчание, что глубоко оскорбило ее». Микола Гумільов в одному з віршів сказав: «Из логова змиева, из города Киева, я взял не жену, а колдунью». Через два роки шлюб фак­тично розпався, 1918 року офіційно оформлено розлучення. Але поети дружили аж до розстрілу Гумільова в серпні 1921 року.

Музей у Слобідці-Шелехівській в будівлі колишнього маєтку Анни Вакар відкрито у червні 1989 року з нагоди століття від дня народження Анни Андріївни. Спершу планувалося встановити меморіальну дошку, однак згодом стало зрозуміло, що в селі вистачить матеріалів на цілий музей. Тоді ж парк навколо садиби оголошено пам’яткою садово-паркового мистецтва. Оргкомітет із відзначення століття з дня народження Анни Ахматової очолила, побувала в Слобідці-Шелехівській Ліна Костенко.

На подвір’ї встановлено перший в Україні пам’ятник Ахматовій (скульптор – петербурзький митець Віктор Зайко). Також тут є дві лавки (копії лавок у Царському Селі) та ліхтар із Петербурга.