ОПРОМІНЕНЕ ЖИТТЯ

14 грудня в Україні – День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Цього дня 32 роки тому було офіційно повідомлено про завершення будівництва саркофага над зруйнованим у результаті вибуху четвертим енергоблоком. Після аварії змінилося багато: Чорнобиль став зоною відчуження, місцева природа зазнала руйнації, ті, хто найбільше постраждав від катастрофи, назавжди отримали статус «чорнобильця».

Незмінним залишається лише одне – глибока повага до людей, які намагалися закрити собою світ від атомного лиха, що вирвалося зі зруйнованого четвертого блоку ЧАЕС.

Ліквідатор аварії на ЧАЕС ка­м’янчанин Едуард ДРОГОРУБ 1986 року поїхав до Києва на підвищення кваліфікації за спеціальністю «Інспектор Державного пожежного на­гляду». На момент катастрофи йому було 27 років. Чоловік уже мав сім’ю і семимісячну дитину. Каже, що страху не відчував, головне було – повернутися живим.

– Група з десяти осіб, де я був старшим лейтенантом, приїхала у Чорнобиль. Сказали, що будемо працювати дозиметристами. 

На допомогу нам із Кам’янця-Подільського виїхав ще черговий караул 5 ДПРЧ. Також проводили евакуацію пожежної техніки з території, яка брала участь у гасінні пожежі, адже вона заважала будівництву саркофага навколо 4-го блоку. За 40 хвилин ми евакуювали БТРом приблизно 19 машин. Не було страшно, адже все життя цьому навчався, тим більше мені поставили завдання як офіцеру, і його треба було виконати, незважаючи ні на що.

І в мене як в офіцера, крім основного завдання, завжди було ще одне – повернути підлеглих, адже молоді були, все життя попереду. З деякими, до речі, підтримую зв’язок і досі, – згадує Едуард Дрогоруб. – 23 травня ми вже мали їхати до­дому, бо приїжджала заміна. Але напередодні, десь близько першої ночі, загорілися кабельні тунелі між 4 і 3 блоками та спалахнула пожежа. Звичайно, ми виїхали ліквідовува­ти вогонь. Коли завершили виконання завдання, нас відправили на автобусі до Києва.

Як потім зрозуміли, привезли у шпиталь на обстеження і лікування. Виписали з діагнозом «Загальне опромінення організму». Після приїзду додому продовжував прохо­дити курси стаціонарного лікування по 120 і 150 днів спочатку у Хмель­ницькому, згодом – у Кам’янці. Лікування проходило добре, лікарі ставилися чуйно, й до цього часу це не змінилося, – каже ліквіда­тор.

До аварії офіцер був повністю здоровим чоловіком, а після 1986 року стан здоров’я значно погіршився. Але він не здаєть­-ся: лікується народними методами, багато ходить пішки, споживає натуральну їжу та соки, приготовлені власноруч. Також займається бджільництвом,

каже, що мед допомагає йому очищати організм від наслід­ків радіоактивного випромінювання.

На запитання «Що найбільше закарбувалось у пам’яті?» колишній ліквідатор згадує момент, коли у Чорнобиль привезли їжу, і потрібно було перевірити її на рівень радіації.

– Ми почали вимірювати, а на приладах показники перевищували норму. Довелося все відправити назад і чекати декілька годин на нову доставку. Запам’яталося, що всі, майже 200 голодних чоловіків, поставилися до цього спокійно, ніхто не обурювався. Всі розуміли, що це важливо, – розповідає Едуард Людвигович.

Від держави він щомісяця отримує допомогу в розмірі 399 грн. на харчування, як для першої категорії чорнобильців, а також 50 «чорнобильських» гривень. Каже, що сума не змінюється ще від 2002 року. Втім ліквідатор на скруту не скаржиться. Радіє, що повернувся живим.

Дарія БОЧУЛЯ.