П'ятница, 29 Березня 2024 р.
21 Грудня 2018

ДІДУХ – НА ПОРОЗІ, РІЗДВО – УЖЕ В ДОРОЗІ

Запах свіжого сіна, дідух на видному місці, прикрашена ялинка, кутя і пісні страви на білій скатертині, сімейний вертеп – такі зворушливі дитячі спогади про відзначення Різдва свято береже отець Павло БАСИСТИЙ із Кам’янець-Подільської дієцезії римо-католицької церкви. Уже за декілька днів одне з найсвітліших свят – Різдво Христове за григоріанським календарем – відзначатимуть католики, протестанти та інші християни західного обряду. Всі зберуться в родинному колі, щоб провести цей день разом, розділити радісну мить народження маленького Ісуса і прославляти його у молитвах та колядках.

Отець Павло– Різдво – це найприємніші спогади, що виринають із дитинства, – каже отець Павло. – Родом я з Хмельницького і пам’ятаю, як щороку ми відзначали це свято у родинному колі. Перший обрядовий настрій, що виринає з пам’яті, – це те, як мої бабці привозили сіно, з якого робили дідух, котрий для нас, християн, уже означав святого Йосифа – опікуна родини. Важливо, щоб в сіні була озимина.

Його розкладали по кутках у хаті і під білу ска­тертину. Сіно своїм запахом змінювало атмосферу й додавало святковості. Діставали святковий посуд і клали один додатковий набір на випадок, якщо завітають сусіди.

Другий обов’язковий атрибут – ялинка. Це дерево, яке завжди залишається одного кольору, досить довго живе і є для нас такою собі алегорією до хреста, на якому був розіп’ятий Ісус Христос. Є легенда, за якою на могилі Адама – праотця людства, виросло дерево, що плодоносить. Той, хто з нього з’їсть плід, вмирає. Колись людина з цього дерева зробила знаряддя смерті, на якому помер наш Спаситель. І це дерево, позбавлене коріння та життя, бо ж було викорчуване і оброб­лене, а все одно проросло і почало плодоносити. І хто їсть ці плоди – живе вічно. Тобто, це ті, які у Христа хрестилися, вмерли для гріха під час хрестильної купелі й відтоді живуть вічно. Отже, ялинка через свій незмінний колір символізує дерево, що залишається живим і не знає смерті.

Урочистості Різдва Христового передує піст, так званий Адвент. За словами отця Павла, у цей час людей заохочують робити добровільні пожертви, гарні справи, допомагати нужденним тощо. Раніше у жінок на цей час навіть змінювалися сукні. Замість яскравих кольорів перевагу надавали темним і пастельним. Тоб­то, це час обмеження себе в чомусь, відречення. І саме той, хто відбув піст, по­-тім може по-справжньому радіти свя­там.

– У моїй родині завжди дотримувалися передріздвяного посту, – продовжує священнослужитель. – Пам’ятаю, як напрацюєшся 24 грудня, перед Святвечором, і цілий день обмежуєш себе в їжі, то вже за святковим столом смак відчуваєш по-особливому. Вечеря розпочиналася з традиції ламання прісного хліба – різдвяної облатки. Ділення таким хлібом має емоційний характер. Це заклик до того, щоб подякувати Богу за прожитий рік, і побажання дожити до наступного. Після цього читали уривочок з Євангелія, що описує народження Ісуса Христа. І вже потім переходили до пісної трапези. Розпочинали із куті з пшениці, в якій обов’язково мав бути мак, багато горіхів і мед. Вона повинна бути солодкою, бо символізує солодкість Бога, який увійшов до нас через порозуміння й гармонію. Пшениця в ній – символ, як із зерна проростає плід.

У залежності від регіонів готують різні страви. В нашій родині на Хмельниччині поширені пісні голубці з гречаних крупів. Пам’ятаю, як бабця спеціально для них приквашувала капусту, яку називали крижавками. На столі, звісно, головним був хліб, крім нього – узвар, налисники, ба­гато грибних і рибних страв, якими замінювали м’ясо. А от солодощів на столі не було, вони з’являлися після посту, тобто наступного дня. Традиційно мало бути

12 страв. Але цієї прив’язки в нашій родині не було. Мама завжди запитувала: «Чи все з’їсте і скільки страв вам готувати?».

Після вечері співали перші колядки. Моя бабця мала польську книжку «Кантички», яка, до речі, була поширена на Поділлі, передавалася з покоління в покоління і мала десь 150-200 років. Коляди в ній були різні. Зокрема, богословського змісту були довгими і розповідали цілу історію спасіння. Були й забавні, більше жартівливі. Усі колядки моя бабця знала напам’ять, співали їх разом у жіночій спільноті – так поширювався фольклор.

Наспівавшись, ближче до півночі йшли у храм, де вже чекав священик із прісним хлібом, ділився ним з усіма парафіянами. Служба розпочиналася в темряві із винесення статуетки дитятки Ісуса Христа, який, як світло, прийшов у світ. І під час співу «Слава всевишньому Богу» вмикалося світло у храмі й розпочиналася святкова служба.

Ще одним атрибутом Різдва, про який з особливим трепетом розповідає отець Павло, є вертеп:

– У кожному храмі та кожній сім’ї створювали вертеп за традицією, що бере свій початок ще з ХІІ століття, від святого Франциска Ассізького. Проповідуючи людям, він використовував багато фольклору, аби через гарний спів, музику краще сприймалися образи. Так він і створив театральний живий вертеп. Неймовірно зворушливо, коли сім’ї виготовляють вертепи власноруч. Пам’ятаю, як із дитинства ми ходили до храму у Хмельницькому. На той момент, як і в Кам’янці-Подільському, їх було небагато. У Хмельницькому, в Гречанах, ця невелика каплиця запам’яталася як храм милосердя, а ще вертепом у понад людський зріст та штучними пальмами. Люди, котрі приходили відвідувати святе сімейство – дитятко Ісуса, приносили із собою дари. Найчастіше – їжу (мандарини, яблука, горіхи, цукерки). Усе складали біля вертепу. А потім настоятель роздавав їх людям. Усі ділилися тим, що мали, і це було таким собі проявом милосердя.

Не обходиться католицьке Різдво і без засівання та відвідування священиком домівок парафіян.

– Власне розкидування зерна по хаті також має і язичницький, і богословський аспекти. Зокрема, це як віщування щедрого достатку. А ще кидають зерно на згадку про каменування першого мученика Стефана, який за Ісуса віддав своє життя, – додає отець Павло.

Щодо страв, то вони, за словами католицького священика, 25 грудня різноманітні:

– Кожна господиня любить приготувати щось своє. У нашій родині не обходилося без салату «Олів’є», домашньої ковбаси, яку щороку коптили вдома, кров’янки і запеченого півня. Страв готували багато, бо далі йде Новий рік, а це знову гості, відвідини. Але, що би не готувалося, головне – аби зі світлими думками, гарним настроєм і Божим благословенням.