Вівторок, 13 Квітня 2021 р.
18 Січня 2019

У КОЛИСЦІ ДЕРЖАВНОСТІ ТА НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

У КОЛИСЦІ ДЕРЖАВНОСТІ ТА НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІКрай, багатий на таланти, – саме так можна охарактеризувати мальовничі села Шустовецької сільської ради, до якої входять Шустівці, Ніверка, Нововолодимирівка та Чорнокозинці. Місцеві мешканці – передовики в поширенні тієї справжньої національної культури, тут про неї ніколи не забували і не втрачали. Якщо колядувати, то всім селом, та й жодне застілля не обходиться без традиційних «Зеленая павутиця», «Рожа під вікном». Досі з покоління в покоління матері вчать доньок вишивати хрестиком, гладдю, створювати мережки. Вишиваючи, обов’язково співають. Таких пісень, як знають місцеві, мало хто нині вдасть. Адже знають їх з діда-прадіда. Також дається взнаки близьке сусідство з Тернопільською областю, звичаї двох сусідніх областей запозичуються і поширюються. Вправні господині готують наїдки на хмельницький і тернопільський лад, вишивають у різних техніках, навіть тернопільські віншування знають. Словом, Шустовецька громада стала справжнім клондайком для нашої рубрики «Еліта на периферії».

Попри віддаленість від міста, брак робочих місць, зубожіння і вимирання населення, мешканці цієї громади, а їх менше як тисяча осіб, у відчай не впадають, а як можуть популяризують маленьку батьківщину і повертають моду на все українське. Першими в районі поставили пам’ятний знак Героям Небесної Сотні, одними з перших побудували український храм. Окрасою села ось уже десяток років є пам’ятник Тарасу Шевченку.

СКУЛЬПТУРИ ВИСІКАЮТЬ, СПІВАЮТЬ І ПОЕЗІЮ СКЛАДАЮТЬ

Михайло ГасюкСтворив його, як і більшість місцевих величних скульптур, народний умілець, відомий скульптор, художник Олександр Сарахман. Його вправні руки і творчий неспокій дали життя

десяткам пам’ятників та пам’ятних знаків, оригінальним авто­зупинкам чи не в усьому районі. Він – автор пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам, кургану Слави. Перед входом до тутешнього храму красується його скульптура Богородиці в оточенні янголят. Попри поважний вік, а цьогоріч Олександру Олександ­ровичу зазирає 80, він усе одно частенько перебуває у своїй майстерні – творчому куточку із яким зрісся душею. На запитання, яка робота подобається найбільше, однозначної відповіді не дає, каже, що душу вкладає в кожне творіння, хоча вже й збився з рахунку, скільки їх. Працює митець у різних техніках: скульп­тура, гравюра, живопис. Милуючись майстерними витворами Олександра Сарахмана, розу­мієш, що вони ще довго прославлятимуть не лише диво-­майстра, а й край, де він народився.

Має село ще одного умільця – всесвітньо відомого коваля Михайла Бесараба. Хоча в селі він давно не живе, але місцеві пишаються його творчістю.

У піснях свій край звеличує ще одна шустовецька майстриня, складачка пісень Марія Мартинюк. На її долю випало чимало випробувань, тому поезія її не надто весела.

Курган слави– Дитинство мала важке, – розповідає Марія Степанівна, – але Бог нагородив умінням – писати

вірші. Тому щойно прийде думка, одразу ж біжу її записувати. Зошит із піснями завжди біля мене. Молодшою любила вишивати гладдю, проте ніколи не мала достатньо часу, бо треба було ставити на ноги трьох дітей. Із віком, на жаль, довелося відмовитися від цього захоп­лення.

Глибою народної творчості у Шустовецькій громаді по праву вважають і народний колектив «Ніверчанка». Тому із Шустівців у пошуках еліти переїжджаємо до Ніверки. У місцевому клубі господарює хоровик за освітою, керівниця цього народного колективу Ганна Пітик. Ця жінка ще 2009 р. об’єднала однодумців і створила «Ніверчанку», постійними учасниками якої є Ярослава Боєчко, Ольга Остапчук, Ганна Лецин, Ліля Осіпова, Євгена Ткачук, Таїса Молочкова, Валентина Денисенко, Максим Андрухів, Микола Алєсєнко. Разом артисти вже встигли захистити звання народного, побувати на різних конкурсах і фестивалях.

А в березні 2018 р. засвітилися і по телевізору на столичному телеканалі в програмі «Фольк-­мюзик».

Співають артисти з народу без супроводу, відтворюють фольклор саме їхньої місцевос­ті. Близьке сусідство із тернопільською областю вносить корективи і в репертуар, і в сценічний образ. Їхні яскраві, густо оздоблені вишиванки завжди впадають в око, а народні пісні – в душу.

Церква Різдва Пресвятої БогородиціРадісно, що місцеві виконавці народним пісням навчають дітей, онуків, передають їм наші пісні, традиції. Скажімо, Ганна Василівна співає разом з онучками Мар’яною і Дашею. Співають ніверчанки і в місцевому хорі української церкви.

Шустовецька громада славиться тим, що 2007 р. місцеві мешканці власним коштом збудували дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ КП. На території храму 2014 р. стараннями жителів села під керівництвом настоятеля протоієрея Віктора Засадзінського встановлено пам’ятник Героям Небес­-ної Сотні. Отця Віктора у громаді поважають за принципову патріотичну позицію та розбудову української церкви.

– Багатство нашого краю – в людях, – переконаний сільський голова Михайло Гасюк. – Попри труднощі, ми знаходимо можливості не лише виживати, але й поширювати і розвивати народну культуру. Спільними зусиллями облагороджуємо побут, комунальні заклади: школи, клуби, ФАПи. Нам важко, але коли треба, приходимо на допомогу одне одному, а ще аграрії, районна й обласна влада. Наші землі орендують приворотська філія «Нібулону» та підприємство «Віта-­Агро». Завдяки їм у наших школах якісні вікна і шкільне обладнання.

Михайла Володимировича односельці вже тричі обирали на посаду сільського голови. Чоловік розповідає, що була можливість виїхати з села, але з дружиною Іриною Миколаївною настільки люблять рідний край, що не змогли б із ним розлучитися. Разом виховали двох доньок – Наталку та Уляну.

ДО ШКОЛИ – ПО РОЗВИТОК!

Школярі в гостях у Марії МартинюкНа території Шустовецької сільської ради діють два нав­чальні заклади – Чорнокозинецький і Шустовецький НВК. Освітні послуги в них отримують і школярі, і дошкільнята.

Директором Чорнокозинець­кого НВК ось уже понад 30 років працює Надія Мартинюк. Надія Францівна у школі із 1976 р. За фахом вона вчитель фізики, але робить усе можливе, аби, крім технічних наук, прищепити дітям любов до рідного краю і вивчення іноземних мов. Уже понад 10 років учні цього навчального закладу стають переможцями районних і обласних олімпіад з німецької мови, не гірші здобутки і у вивченні української. Вчителі Галина Гоїк (німецька мова) і Уляна Мартинюк, Анжела Гуменюк (українська мова) працюють, як бачимо, лише на лідерські результати. Здобутки школярі мають і у спорті, зокрема, з тенісу, футболу і козацького гарту. Вчитель фізкультури Андрій Мартинюк власним прикладом показує учням, що спорт – це запорука здоров’я. Активно на базі школи працює і фольклорний колектив «Збручаночка», юні учасники якого вивчають народні пісні, звичаї та традиції. Народні гуляння проводять у селі, демонструють знання навіть в області, де посідають призові місця.

Чорнокозинецька школа у районі на слуху давно, адже тут була величезна проблема з дахом. На щастя, торік за кошти районного бюджету дах капітально відремонтували. Місцеві агра­-рії, зокрема з «Віта-Агро», допомогли встановити вікна в усіх класах, а «Нібулон» повністю облаштував усім необхідним інтер­активний клас і взявся за встановлення вікон у коридорах НВК.

Олександр Сарахман у майстерні з юними поціновувачамиІ хоча тут навчаються лише 53 дитини, але їм створили умови, аби було затишно, тепленько і чистенько.

У Шустівцях із наповненістю класів ще гірше: 7 вихованців – у садочку, 26 – у школі. Але в закладі освіти роблять усе можливе, аби і їм було комфортно.

– Наш колектив злагоджений і дуже відповідальний, – розповідає директор Шустовецького НВК Ірина Гасюк. – У нас світлі й теплі класи. Завдяки аграріям, зокрема приворотській філії «Нібулон», за техоснащенням ми нічим не відрізняємося від міських шкіл, бо маємо проектор, комп’ютери, принтери, тобто все сучасне й необхідне. Вчителі на своїх місцях. Пишаємося, так би мовити, старожилами, які пропрацювали в нас понад 30 ро­-ків, – це Алла Рендюк, Ірина Чернецька. Маємо і гідних молодих спеціалістів.

До речі, Ірина Миколаївна також понад 30 років працює у Шустівцях у школі вчителем географії і правознавства. Понад 20 років – директором. Із неабиякою любов’ю і трепетом розповідає про учнів та колег.

– А ви знаєте, який у нас золотий кухар Ольга Зуляк, – продовжує директор. – Вона так смачно готує, що немає жодного дня, аби дітки не просили добавки. На роботу приходить першою та ще й декілька кілометрів пішки добирається з Ніверки полями, проте завжди усміхнена, добра і щира.

Перед Іриною Миколаївною 15 років директором був поет, автор декількох збірок, учитель української мови, літератури, географії Олександр Рога. Залюблений у рідний край, який називає веселковим, учительську працю, учнів, він і досі живе школою, рідним селом. У Шустовецькій почав працювати ще 1965 р. За 35 років у цьому навчальному закладі змінилося чимало, багато довелося пережити, адже на його педагогічну долю випав найважчий час перебудови, коли вчителі – еліта села, місяцями сиділи без зарплати. Але всі намагалися дати учням якнайкращі знання, шукали, чим нагодувати діток і як зігріти. Ті важкі часи пережили, але настали інші, коли бракує не грошей, а дітей…

Благородну вчительську спра­ву діда вдало продовжує внук Віталій Рендюк. Він викладає у Шустовецькому НВК історію. Донедавна вів і краєзнавчий гурток «Пошук», разом з учнями вирушали в краєзнавчі експедиції, зустрічалися з односельцями-старожилами, писали наукові роботи, з якими брали участь у різних конкурсах і навіть перемагали на обласному рівні.

Нині вчитель-історик-крає­знавець дослідив історію місцевих остарбайтерів, написав про них цілу книгу. Воно й не дивно, адже, за його словами, кількість вивезених остарбайтерів із Шус­тівців до Німеччини, Польщі, Австрії налічує 198 осіб, 12 з яких не повернулися. Правда, аби видати цей історичний нарис, шукає меценатів. У поле зору дослідника Віталія Олександровича потрапляють чимало тем, які він висвітлює на сторінках місцевої преси. Найбільше ж цікавиться Другою світовою війною. Тому в його публікаціях чимало односельців-ветеранів Другої світової, зокрема Євген Тимчук, який, на жаль, помер у листопаді 2018 р.

– Раніше Шустівці у своїх історичних розвідках прославляв нині вже покійний Михайло Танасков, – розповідає Віталій Олександрович. – Михайло Архипович свого часу був директором Шустовецької школи, в історії Кам’янеччини ві­домий як краєзнавець, історик, художник, фотограф. Він довів, що життя у Шустівцях вирувало навіть у кам’яний вік, його археологічні розкопки лягли в основу унікальної рукописної історії від сивої давнини до другої половини XX ст. Перу дослідника належить і рукописна «Історія Шустовецької школи», створив він і фотолітопис шкільного життя.

Дослідник Віталій Рендюк переконаний, що величну історію краю забувати не можна, адже в ній сила. Вона – колиска, з якої зароджувалася наша державність. Тому її життєво необхідно популяризувати і поширювати, аби не лише діти, а й дорослі знали все про свою маленьку батьківщину і пишалися нею.