ЧОТИРИ ТАЄМНИЦІ Й ДВА ЗОБРАЖЕННЯ

Подивіться на неї. Впізнали? Невже ні? Напевно, кожен кам’янчанин знає цю меланхолійну вродливу юнку. Придивіться ще раз – так, трохи дивно бачити її живу і на світлині, бо звикли ми до прохолодного карарського мармуру.

Це Лаура. Та сама, з каплиці Радників Петропавлівського кафедрального костелу. Туристи та містяни знають її як Пшездецьку, хоча насправді її прізвище Przezdziecka мало б транскрибуватися як Пжездецька. Що зробиш, в історію мистецтва бідна дівчина ввійшла зі спотвореним прізвищем.

ТАЄМНИЦЯ ПЕРША: ДАТА НАРОДЖЕННЯ

І це не єдина дивина в історії Лаури. Таємниці починаються вже з дати її народження. Поки не знайдено документів, котрі б назвали дату народження панянки з Чорного Острова. Єдиною підказкою є мармурова книга на надгробку, розкрита на 21 сторінці. Ймовірно, це символізує вік дівчини. У польських генеалогічних інтернет-джерелах появу молодшої доньки в родині Кароля Густава та Ельжбети з Лахманів Пжездецьких датують 1860 р. Це не може бути правдою: мармурова скульптура роботи та­лановитого Віктора Бродзького зображує не підлітка, а молоду жінку.

Яке щастя, що європейські біб­ліотеки та архіви завзято оцифровують свої фонди. У найбільшій польській цифровій національній бібліотеці Polona.pl можна знайти дві збірки віршів Лау­-ри – «Wiersze posmiertne swietej pa­mieci Laury Przezdzieckiej». Досить посередні – давайте будемо чесними – поезії Пжездецької-молодшої видав її згорьований батько. Перший том вийшов у Парижі в друкарні Мартіне через рік після смерті дівчини, 1875 р., другий – 1876 р. (саме з ІІ тому взято фотопортрет Лаури). У дво­томнику вміщена любовна лі­рика юнки та вірші, котрі вона писала в альбомах родичів і знайомих.

Є там поезії, датовані 1865 р., дуже мало схожі на вірші 5-річних дівчат. Добру половину другої книги складають вірші сестри та подруги до Лаури, а також вір­шовані оплакування доньки авторства самого Кароля.

ТАЄМНИЦЯ ДРУГА: ПРИЧИНА СМЕРТІ

Наступна таємниця – причина смерті Лаури. За найпоширенішою з версій, дівчина під час прогулянки впала з коня і зламала хребет. Батьки вирішили відвезти доньку до Італії на лікування, та дорогою туди вона померла. Є ще дві легенди, не такі популярні серед туристів. За од­нією, Лаура втопилася в морі.

За другою, наклала на себе руки через нещасливе кохання.

Спробуємо розібратися. Місце смерті вказано на самому пам’ятнику. Ні-ні, це не золоті літери на простирадлі: там написано польською «Дівиця Лаура. Згасла у розквіті років. Її прекрасне обличчя – у кращому з світів». Ці свої римовані рядки Кароль Пжездецький взяв епіграфом до двотомника віршів доньки. Дивимося знову на мармурову книгу. Під лавровою гілкою можна побачити дату смерті (23 червня 1874 р.) і напис Torre del Greco. «Грецька вежа» з італійської, та насправді це назва курортного містечка під Неаполем, вкрай популярного в аристократів ІІ половини ХІХ ст. Чудові кафе, променад уздовж моря з виглядом на надщерблений конус Везувія, вино з місцевих виноградників, колоритні рибалки у човнах – ні, сюди не їздили лікувати хребет. Тут відпочивали, вирушали на екскурсії до вулкана і насолоджувалися кухнею місцевих ресторанів. Пжездецькі проводили весни у Римі – в апартаментах поруч із замком Святого Ангела. Вони взагалі багато подорожували і у Чорному Острові мешкали лише декілька місяців на рік. Часто бували в палаці Фарнезе, де зупинилася тітка Лаури і сестра її матері – маркіза Елеонора-Олександра Свейковська-де Ноай, дружина посла Франції в Італії.

Її в родині називали теж Лаурою. Та того року сім’я (тато, мама і молодша дочка з песиком Каріно) вирушили в Торре дель Греко. Останню прижиттєву подорож Лаури.

ТАЄМНИЦЯ ТРЕТЯ: НЕРОЗДІЛЕНЕ КОХАННЯ

У Римі для Лаури почали підшукувати партію, не менш вигідну, ніж для старшої доньки Пжездецьких. 24-річна Марія вже п’ять років була заміжня за графом Владиславом Вінцентом Валевським. Лаура, певно, знала про матримоніальні плани своєї матері щодо неї. Так само, як знала, що побратися з тим, кого любила, було неможливо. Дівчина була закохана в Едварда Рачинського, прийомного сина другої своєї тітки Констанції. Констанція часто сиділа з маленькою Лаурою та її старшою сестрою Марією, коли їхня мати, фрейліна імператриці Євгенії, чарувала чоловіків на придворних балах. Тож Лаура з Едвардом часом бачилися. Він надсилав статті до саморобної газети «Промінь», котру дівчина із сест­рою та подругою Тосею робили в Римі. Кохання до юнака описане у вірші «На тринадцятому році життя», який відкриває збірку творів Пжездецької. Чи не був це натяк? Чи версія про самогубство може бути правдивою?

Підліткові й трохи незграбні рядки вірша написані у маєтку Рачинських у Рогаліні 1865 р., невдовзі після того, як тітка Констанція овдовіла після довгоочікуваного та надто короткого (лише два роки) шлюбу. Підпис під віршем – підказка про рік наро­дження Лаури: 1852 або 1853. Лаура бувала в Ніцці та Римі, але найбільше любила вільне життя у Рогаліні. Там до наших днів зберігся монументальний і вражаючий палац Рачинських. Поруч у парку – родинний мавзолей.

Наступним іде вірш «На п’ятнадцятому році життя», написаний у Римі 1867 р.:

Й минуло кілька років, як знову ті двоє / Зустрілися; не були дітьми вже обоє.

Він бурі пережив, турботи, стільки лих / Та не затерли вони войовничий дух.

Зануджений життям у бездіяльному спокої, / З юнацьким запалом кидався він до бою.

Вона зростала трішки, як він лежав у ранах, / За нього лиш прохала вона в Марії Панни.

Ах! Чом між ними люди не втручались, / Чому не були дітьми в тій великій залі,

Де щиро розважались і щиро так кохали, / Хоча ту гру дитячу коханням не назвали?

Вона, юна панянка, з місця не рушала. / «Ох, горда», – шепотіли, – «І серця не мала».

Насправді мала гордість – й нічим не показала / Обличчям і усмішкою, що в душі буяло.

Якогось дня поїхав – і так вони розстались. / Не бачилися більше і не попрощались.

Далі – ви вже здогадалися, так? «На сімнадцятому році життя» описує випадкову зустріч з Едвардом у театрі Вісбадена, де Пжездецькі віддавали заміж старшу доньку. Лаура блідне і відвертається: їй соромно, що юнак покохав жінку, яка зганьбила себе і «рахує свої гріхи перлами та діамантами».

Лаура вибрала для першого кохання непросту мішень. Життя Едварда Олександра Рачинського (21.01.1847 – 6.05.1926) могло б стати фабулою для непоганого фільму. Він був поза­шлюбним сином графа Роджера Мауріція Рачинського та княгині Зінаїди Голинської-Любомирської (1820-1893). Щоб єдиний нащадок графа отримав законне походження, а мати дитини не була скомпрометована, Роджер Мауріцій забирає хлопчика собі та 10 квітня 1850 р. вступає у фіктивний шлюб із Марією Ернестиною Готшаль (1822-1851). Липова дружина погоджується назватися мамою Едварда за умови пожиттєвої пенсії та відсутності зобов’язань по догляду за малям. Пенсію граф платив недовго: вже наступного року псевдоматір помирає. В лютому 1862 р. граф Роджер одружується з давно в нього закоханою Констанцією Лахман. Та мирного сімейного життя доля парі не виділила. 1863 р. спалахує антицарське польське повстання – і граф кидається в нього, як кидаються в море розпечені сонцем курортники. Він береться постачати повстанцям зброю і витрачає на це півмільйона злотих. Побоюючись переслідувань російської влади, граф із родиною тікає до Флоренції, а потім – до Парижа, де й помирає 1864 р. Едвард залишається сиротою за документами, хоча його рідна матір-княгиня жива-здорова мешкає в родинному палаці в Рівному.

Жити з новою мачухою юнак не збирається – і тікає із приятелем на декілька місяців до Туреччини. 1867 р. знаходить на свою голову війну між загонами Джузеппе Гарібальді та французькими папськими військами і зазнає важкого поранення в битві під Ментана. Якраз це поранення й оспівала у вірші Лаура. Юначу голову контузія не остудила, 1869 р. він вирушає у Чилі. За рік повертається до Європи і бере участь у франко-прусській війні. Рокового для Лаури Пжездецької 1874 р. Едвард Рачинський мешкав у своєї тітки Катерини Потоцької в Кракові, де користувався популярністю в колах аристократії та богеми. Його портрети малюють знамениті Ян Матейко та Яцек Мальчевський. Лаура Пжездецька? Навряд чи Рачинський довго оплакував її смерть: його серце було віддано іншій, кузині Розі Потоцькій (1849-1937). Сім’я була категорично проти шлюбу між родичами. Тому під тиском родини Едвард одружується з іншою, хворою на туберкульоз морфіністкою Марією Корвін-Красинською, а Розу віддають за брата Марії Владислава, який теж страждав від сухот. Син Едварда, граф Кароль Роджер (1878-1946) стане потім першим польським автогонщиком, а Едвард і Роза таки одружаться 1886 р. і матимуть двох спільних синів.

Як раніше віддавався війнам, так у зрілості граф Едвард віддає свої сили мистецтву. В родинному маєтку в Рогалині він зібрав чудову колекцію живопису. Та повернімося до Лаури.

І ЗНОВУ ДО ТАЄМНИЦІ СМЕРТІ

Наступну підказку про долю дівчини залишив її батько Кароль у своїх віршах (Пжездецький також переклав усі твори Лаури в двотомнику з польської на французьку мову). Вірш графа про хворобу доньки згадує у своїх «Щоденниках» найстарший син Адама Міцкевича Владислав (1838-1926). На жаль, діагноз за поетичними рядками не розбереш. Та є ще декілька творів.

Наприкінці першого тому віршів розміщено римований «Щоденник хвороби Лаури», написаний графом. Він починається з того, що 1 січня 1874 р. в Римі батькам доводиться змінити лікаря, бо дівчині стає гірше.

Попередній медик лікував го­меопатією, але це не допомогло.

Лаурі знову призначають таблетки. Другого січня «лікар Тан-Пі, темний німець, що двічі на день приїжджає додому, знаходить її слабкою та переможеною». Докладно описується день за днем, аж ось остання сторінка. Катрен від 23 березня 1874 р., написаний уже в Торре дель Греко: «Три довгі місяці пройшли від падін­-ня до рецидиву, бідне 20-річне дитя в молитвах. Смерть тріумфально переможе життя в страж­даннях невдовзі». Під цим віршем – короткий зойк розпачу, датований 23 червня. Лаура померла.

В обох частинах двотомника є елегія Пжездецького, написана через 4 місяці після смерті доньки, у жовтні 1874 р. У ній батько описав останні хвилини життя дівчини: вона, тримаючи хрест, заспокоює матір і просить її піклуватися про батька. Дівчина своїм спокоєм дивує лікаря та священика й диктує останню волю подрузі. Отже, версія про море розсипається бризками неправдивості. Лаура померла через хворобу. Це підтверджує ще один вірш Кароля, написа­-ний через півроку після смерті дів­чини. Батько оплакує жорстокий кінець року, розділеного на дві половини. Перша половина сповнена стражданнями і страхом перед майбутнім, друга – безпорадним жалем. Далі натяками згадується перший приступ хвороби, котрий відбувся за рік до написання вірша, 23 грудня 1873 р., та мужня боротьба доньки із недугою.

ТАЄМНИЦЯ ЧЕТВЕРТА: СЛАВА КОПІЇ

А далі почалося життя Лаури в історії мистецтв. Пжездецькі замовили в талановитого волиняка Віктора Бродзького, котрий творив переважно у Ватикані, розкішний надгробок. Майстер працював над ним у 1874-1876 рр., а потім монумент вирушив у подільську глибинку. Того самого 1876 р. Бродзький береться виконувати замовлення міністра зовнішніх справ Італії барона Джузеппе Джордано Апостолі.

У барона 15 березня 1873 р. померла 23-річна дружина Енедіна Санна – через ускладнення після пологів доньки Марієтти. Її надгробок точнісінько такий, як і па­м’ятник Лаурі («Подолянин» уже писав у березні 2012 р. у статті «Іноземні дежавю» про мармурову сестру Лаури). Є дві відмін­ності: різняться обличчя молодих жінок, а ще біля «нашої» красуні – книга та янгол. В італійки біля ліжка стоїть дівчинка – донька Енедіни. Існує версія, що сам міністр наполягав на подібності монументів. До майстерні по­пулярного скульптора приходили візитери, бачили, як він працює над шедевром – надгробком Лаури, розповідали про статую знайомим. Зрештою Бродзький, набивши руку в певних прийомах, використовував їх раз по разу – і спляча дівчина була одним із його кліше. Так, майстерно виконаних, але кліше. Хрест на грудях, як у баронеси, був і в Лаури – його відбили вже в радянські роки.

І поки майже 4-тонна статуя Лаури добиралася на Поділля, надгробок Енедіни Санни демонструють на Всесвітній ви­ставці в Парижі. Бродзький отри­мує свої 15 хвилин слави: за пам’ятник італійки, який сучасники визнали найгарнішим монументом свого часу, скульптор отримав від італійського короля Гумберта І лицарський орден. Поети оспівували цей шматок мармуру у віршах, фотографії скульптури мандрували газе­тами. Бліки тієї слави все ще підсвічують захований за склом монумент Енедіни Санни на римському цвинтарі Кампо Верано: чимало туристів ідуть туди, аби побачити саме роботу Бродзького.

Непідйомна вага пам’ятника, який 1938 р. перевіз до Кам’янця зі сплюндрованого костелу в Чорному Острові працівник музею Михайло Матвєєв, посприяла тому, що шедевр світового рівня залишився в нашому міс­-ті. Бо на монумент тоді поклали око ленінградський Російський музей і московський музей ім.Пушкіна. Цим закладам Лаура не дісталася. Проте її можна побачити в Лондоні. Музей Вік­торії та Альберта – перша і найбільша у світі збірка декоративно-ужиткового мистецтва. У її багатющих запасниках збері­гається мармуровий бюст юнки у вінку з лілій і листя, названий «Sunshine» – «Сонячне сяйво».

Автор ніжної скульптури – ірландець Брюс-Джой Альберт (1842-1924). Альберт ліпив Лауру в 1865-1866 рр., за 8 років до її трагічної смерті. Натяками про цей процес згадує сама Лаура у вірші «На сімнадцятому році життя»: «З поганською богинею її порівняли, / «Гарна як з мармуру», про неї кричали». Заповідала скульптуру музею 1984 р. Кейт Бланш Томпсон.

Ірина ПУСТИННІКОВА, спец. для «Подолянина».