Четвер, 09 Грудня 2021 р.
15 Лютого 2019

«ЦеШо»: «МИСТЕЦТВО ПОВИННО «ВИВОДИТИ ПЛЯМИ» З ДУШІ»

Вона грає у театрі, слухає українську музику та читає вітчизняних авторів, обожнює рідний Кам’янець-Подільський, а у вільний час… Бере участь у Національному відборі на «Євробачення». 25-річна кам’янчанка Катерина ПЕТРАШОВА 9 лютого виступила у складі гурту «ЦеШо» з композицією «Hate». Думки суддів із приводу неординарного музичного колективу розділилися. 

Катерина ПетрашоваПісня про ненависть як со­ціальне явище викликала му­рашки у Джамали, яка побажала гурту, аби його полюбили в Украї­ні. А от Андрій Данилко був налаш­тований інакше і відіслав «ЦеШо» на «Гогольфест». Крім того, він зазначив, що хоч вони і дуже світлі молоді люди, у них не пісня, а музичний перформанс. За результатами голосування суддів і глядачів, Катерині з гуртом не вистачило зовсім трішки до проходження у фінал нацвідбору: судді поставили 5 балів, а глядачі – 6, що в сумі – 11 балів. За підсумками першого півфіналу, «ЦеШо» посіли 4 місце.

– Катю, що таке «ЦеШо»?

– Це соціальний рейв-бенд. Ми називаємо наші виступи більше виставою, тому що в кожній композиції є свій меседж, драматургія і чітко спостерігається ідейна лінія. Через поєднання музики і театру розповідаємо про те, хто ми, де та як живемо, говоримо про проблеми сучасної людини. Разом із нами на сцені п’ять ляльок у таких же комбінезонах і кольорових шапках, які є нашими зменшеними копіями. Ми володіємо віолончеллю, контрабасом, акордеоном, мелодикою, саксофоном, ксилофоном та перкусіями. Я, до речі, почала грати на саксофоні рік тому, сама освоювала.

Нашому бенду майже 2 роки, за цей час у нас був гастрольний тур Америкою (6 штатів, 13 концертів), концерт у Будапешті та деяких містах України, щомісяця «ЦеШо» є в репертуарі театру «Дах».

– А де взялася ідея йти на «Євробачення»?

– Ідея виникла в нашого режисера Влада Троїцького (людина, яка створила свій театр «Дах», заснувала «Гогольфест» і подарувала Украї­ні унікальні музичні проекти «Дах Дотерс» і «Даха Браха»). Цей конкурс – дуже хороша платформа для молодих, ще не дуже відомих артистів, яким є про що сказати. Ми хотіли вступити в діалог із більшою глядацькою аудиторією. Питання, які ми прагнемо порушувати нашою музикою, є гострими і важливи­ми саме тепер. Віримо, що у цьому покликання мистецтва загалом…

6 балів від глядачів стали нашою власною перемогою! Щиро вдячна своєму рідному Кам’янцю за підтримку на нацвідборі «Євробачення», сподіваюся, «ЦеШо» завітає і сюди.

– Із чого ж почалося твоє творче життя?

– Я народилася з творчістю. Нею займалася всі шкільні роки: закінчила районну музичну школу по класу фортепіано, співала у хорі, брала участь у КВН… Наприкінці 11 класу подумала: «А чому б не спробувати в театральний?». Ця думка була, немов раптова блискавка, і відтоді понеслося…

Навчаючись уже в університеті, використовувала різні музичні інст­рументи у своїх виставах. Обожнювала і надихалася музикою українських гуртів, особливо «Дахи Брахи» і «Дах Дотерс». Але навіть не мріяла, що колись буду із цими митцями однією творчою родиною.

Наприкінці навчання ми з майбутнім «ЦеШо» вже точно усвідо­мили, чого хочемо від життя, – свій театр, в якому поєднаємо все, що любимо, – музику, драматичний

театр і театр ляльок. Такий собі синтетичний театр (такого не бачили у жодному державному театрі). Тому після четвертого курсу 2015 року п’ятеро скажених випускників вирішили: даємо собі рік на втілення мрії, а якщо нічого не вийде – то розбіжимося.

До речі, в мене є ще одна улюб­лена справа. Я – актриса дубляжу. Дублювала головні ролі у фільмах «Земля майбутнього», «Гіркі жнива», «Лускунчик і чотири королівства», багато різних мультиків, я є голосом «Барбі» в Україні.

– Як із гуртом творили власну історію?

– Нам дуже пощастило, бо якраз наприкінці навчання на театраль­ному фестивалі в Молдові ми зустріли неймовірно цікавого режисера Марчіна Бжозовського із Польщі, який погодився зробити з нами першу виставу нашого незалежного «Театру-Пральні» (таку назву ми собі придумали, бо, на наш погляд, мистецтво повинно «очищати» серця, «виводити плями» з душі, «освіжати» думки і, насамперед, ми хотіли починати із власного «прання»).

Катерина Петрашова перша ліворучПівроку шаленої віри, репети­цій – і відбулася прем’єра першої вистави «Ми є» про наше поколін­-ня, про дитинство, вплив Радянського Союзу, шансону, про пе­реломний момент свідомості під час Революції Гідності, про війну…

Паралельно ми працювали над музикою і створили свій музичний гурт «Пральня-бенд» (ми брали автентичні українські пісні й писали власну музику), самостійно освоювали нові інструменти. Протягом «нашого року» об’їздили з виставою «Ми є» пів-Польщі, багато разів грали в Києві.

Але настав момент, коли треба було розвиватися далі, шукати нові грані. Й доля знову подарувала нам дивовижну людину – Влада Троїцького, з яким створили «ЦеШо» і стали трупою театру «Дах». Нині, до речі, граємо серйозні драматичні ролі (ось я, наприклад, граю Анну Кареніну).

– А чому для «Євробачення» обрали таку категоричну пісню «Нate»?

– Ідея цієї пісні виникла, коли ми одного разу на репетиції заговорили про те, як багато в соцмережах людей, котрі на все скаржаться: починаючи від погоди за вікном і закінчуючи сім’єю.

Пісня не конкретно про те, що особисто ми ненавидимо, а загалом про хейтерство як явище, певну тенденцію суспільства. На жаль, ми часто спостерігаємо, що несприйняття, агресія – це ті почуття, які переважають усе більше і більше. Зрештою, потопаючи в нена­висті, людина намагається знайти допомогу.

– Які плани в «ЦеШо» на майбутнє?

– Планів дуже багато: в березні тур Україною (Вінниця, Харків, Дніп­ро, Одеса, Львів, Київ). У квітні – поїздка в Білорусь, участь у «Гогольфесті» (Маріуполь), концерт у Запоріжжі. Найближчим часом запишемо на студії два треки і постараємося зняти ще один кліп.

– Яку музику слухаєш, коли залишаєшся наодинці з дум­ками?

– Звичайно, найбільшим прикладом для мене назавжди залишається «Даха Браха» і «Дах Дотерс» – якісна, українська, сучасна, змістов­на музика. А з іноземних люблю аме­риканську групу «Too many zooz» – дика і професійна гра на саксофоні просто заворожує.

– А що читаєш? Яке кіно ди­вишся?

– Обожнюю твори надзвичайно талановитого українського письменника Мирослава Лаюка. Чого лише варта його геніальна книга «Баборня». А ще часто читаю американського письменника Даніеля Кіза, його книги «Біллі Мілліган» і «Квіти для Елджернона» мої улюб­лені! Кіно дивлюся дуже різне, зазвичай режисер радить, що дивитися, аби розвиватись інтелектуально і як акторка. Відверто кажучи, радію, що український кінематограф розвивається, наприклад, хорошим фільмом вважаю «Кіборги».

Довідка: Катерина Петрашо­-ва народилася у Кам’янці-По­дільсь­ко­му, спочатку навчалася у ЗОШ №12, а після 8-го класу – в міському ліцеї за філологічним профілем. 2011 року вступила до КНУТКІТ ім.Карпенка-Карого

(«Акторське мистецтво театру ляльок»). З усіх міст дівчина найбільше любить рідний Кам’янець.

Ольга БАНАХ.