НАТО: АГРЕСИВНИЙ БЛОК ЧИ ЗАПОРУКА МИРУ?

Чи потрібно нам НАТО, а ми – йому? Це запитання актуальне, відколи Україна здобула незалежність. Особливо гостро воно постало сьогодні, на п’ятому році війни, кінця якій, на жаль, не видно. Деякі фахівці вважають: якби Україна свого часу вступила в НАТО, то Росія ніколи б не наважилася напасти на українські землі й анексувати Крим. Інші ж, навпаки, на весь голос кричать, що наші території стануть військовими базами для американців, а українських військових кидатимуть у найгарячіші воєнні конфлікти світу. Довгий час Україна тупцювала на місці у цьому питанні, але крига нарешті скресла. 7 лютого Верховна Рада проголосувала за зміни до Конституції щодо курсу в ЄС та НАТО.

Хоча Україна ще не член НАТО, проте виступає партнером у миротворчій діяльності ще з 1992 р. Як стверджують експерти, вступ до альянсу принесе Україні не лише колективну безпеку, а й економічний розвиток.

Про нюанси новообраного курсу країни ми поспілкувалися з доктором історичних наук, професором К-ПНУ імені Івана Огієнка Володимиром ГАЗІНИМ. До речі, Володимир Прокопович викладає новітню історію зарубіжних країн Європи та Америки, є автором низки підручників і посібників для студентів, публікує аналітичні матеріали з проблем міжнародної тематики та політичного життя в Україні у газетах «День» і «Дзеркало тижня».

Другим співрозмовником став начальник гарнізону, керівник Центру розмінування полковник Володимир РОДІКОВ.

ЯК ЗАХИЩАТИСЯ, ТО ГУРТОМ

– Володимире Прокоповичу, 19 люто­-го Президент Петро ПОРОШЕНКО під­писав зміни до Конституції, які декларують незворотність курсу України щодо вступу в Євросоюз та НАТО. Якщо вступ до ЄС у нас на слуху вже не один рік, то щодо НАТО є різні думки. Чого насам­перед чекати українцям?

– Якщо Україна стане членом НАТО, то будуть закладені міцні основи для безпеки країни. Проблема, буде чи не буде війна, перестане турбувати українців. Настане така бажана безпека, а з нею – впевнена надія на стабільний мир, благополуччя, швид­-

кий економічний розвиток і високі стандар­ти життя.

НАТО – це не просто військово-політич­на організація, це насамперед організація колективної безпеки. Бодай на одну із 29 країн-членів НАТО буде здійснено напад, усі 28 країн виступають зі своєю силою та могутністю на її захист. Тобто, кожна країна НАТО перебуває в повній безпеці. Вихід є. Гарно із цього приводу сказано в книзі американського філософа і політолога Френсіса Фукуями «Кінець історії та остання людина»: «Якщо країна не може сама себе захистити, то вона повинна шукати собі місце в системі колективної безпеки».

Власне, Україна повинна була б знайти це місце одразу після проголошення незалежності 1991 року. Ще 1989 року, після антитоталітарних демократичних революцій, країни так званої народної демократії пішли в НАТО та ЄС. У той час дорога була відкрита – вступайте, ми вас підтримуємо і приймаємо. Але всі українські президенти, крім нині чинного, або ж бігали в Брюссель, мовляв, ми з ва­ми, або їхали на поклон та каяття до Москви, запевняючи: «Ми вірні вам, ми ж слов’яни».

І в результаті виявилося, що ми залишилися ні в сих, ні в тих. Є таке українське кунктаторство (зволікання): чогось вичікувати, а не робити те, що негайно потребує дій.

Через три роки після проголошення незалежності, 1994 року, Україна, Польща, Румунія та Угорщина підписали важливий документ «Партнерство заради миру», який відкривав шлях до вступу в НАТО.

Польща вступила в НАТО 1997 року, в 2000-х роках ввійшли Чехія, Угорщина, Румунія, Болгарія. А Україна залишилася ні з чим, бо Росії це було вигідно, і Україну вона не пускала. І тепер робить все, аби Україна не вступила в НАТО та ЄС, бо вкрай хочеться заштовхнути її назад – в «руський мір».

– Чому, на Вашу думку, Росія постійно вставляє нам палиці в колеса?

– Бо якщо Україна піде в протилежний бік, рухнуть їхні плани щодо відновлення імперії. Яка ж імперія без України! Якщо ми підемо в НАТО, а далі – в ЄС, це стане кінцем намагань запхнути Україну назад у імперське рабство. Путін готовий покласти життя, щоб територіально відновити Радянський Союз. Сам же Путін є виразником інтересів більшості ро­сіян, інфікованих імперським вірусом. Навіть відомий російський письменник, в’язень Колими, автор всесвітньо відомого «Гулагу» Олександр Солженіцин, хоч і був антикому­ністом, але водночас стояв на імперських позиціях, а після розпаду СРСР у своїй статті «Как нам обустроить Россию» пропонував: «Не надо нам Средней Азии, не надо Казахстана, правда, Северный Казахстан, который населяют славяне, надо нам присоединить. А вот Украина, Белорусь и Россия должны объединиться в восточнославянское государство». Але мало хто знає, що російська імперія здохла ще 1917 року. Ніхто ж не пише, що російська армія була вщент розбита німцями ще в грудні 1917 року. Росія просто перестала існувати як країна. І якби тоді Німеччина перемогла, Росії не було б. Утім перемогла Антанта (Англія, Франція, Росія), але не без допомоги США. Саме Штати врятували ці країни і створили умови для подальшого існу­вання Росії. США поклали крапку і в Другій світовій війні. Сталін після війни, не сором­лячись, казав, що якби не США, то радянців остаточно розгромили б у грудні 1941 чи на початку січня 1942 року. Власне, через не­коректну зовнішньополітичну поведінку Радянського Союзу в Європі та світі й було створено НАТО 4 квітня 1949 року.

НАТО – В УСІХ СФЕРАХ

– Розтлумачте, що ж отримає Україна, коли вступить у Північноатлантичний альянс?

– Найголовніше – безпековий простір, який вона нині не контролює. У нинішньому гло­балізованому світі рівень незалежності ви­мірюється не лише здатністю контролювати власні кордони, а насамперед повнотою суверенності, тобто володіння просторами: культурним, мовним, економічним, релігійним тощо. Кордони і непорушність країна

може забезпечити самостійно або в союзі колективної безпеки. Коли Україна обере колективну безпеку, на її боці будуть усі країни НАТО. Так зазначено в статуті альянсу. Украї­на буде вільною країною, бо нічиї інтереси НАТО не обмежує, це демократична організація цивілізованого співтовариства. Одна країна – один голос. Скажімо, маленька Ісландія, яка взагалі не має армії, а лише полі­цейський батальйон, має такі ж права, як і США.

Незалежність і суверенність – це різні речі. Незалежність – це контролювати країну в межах кордонів. А коли говоримо про суверен­ність, йдеться про контроль своїх просторів. Скажімо, володіємо сьогодні ми релігійним простором? Раніше зовсім не володіли, а нині цей процес пішов. Володіємо ми економічним простором? Ні, у нас чимало російських підприємств, які не контролюються, живуть своїм життям. Контролюємо ми мовний простір? Теж ні, як і культурний. А якщо країна не контролює своїх просторів, то вона не є суверенною. Самостійною – так, але не суверен­ною.

Наша країна – держава молода, не має досвіду державного. А коли примкнемо до демократичного світу і станемо членом європейського співтовариства, то розвиватиметься у нас демократія. Україна вже визнала необхідність запровадження демократичних порядків, що існують у світі. Втім, що ж таке демократія, також не всі знають. А це абсолютне право вибору всієї влади і державного управління виключно громадянами. Наприклад, у США шериф, тобто дільничий інспектор, обирається громадою. Якщо він не виконує обов’язків, проводяться збори – і його усувають. Загалом в Америці всі посади виборні, за винятком армійських, як і всюди. Бо ж демократія закінчується за ворітьми казар­ми, але все інше проводиться демократич­-но. Наприклад, Іспанія 1982 року вступила в НАТО, хоча їй ніхто і не загрожував. Свій вчинок пояснили бажанням демократизувати армію і ліквідувати ті порядки, що там існували. Бо за 150 років країна пережила аж 30 воєнних переворотів.

Матимемо демократію, тоді можна буде говорити і про національну ідею, яка існує в кожній країні. Скажімо, що таке національна ідея США? Це американська мрія, що всі живуть добре і всім добре. А в Україні досі не сформована національна ідея, її бояться навіть озвучити, бо доведеться виконувати. А це прості три слова: Демократія. Суверен­ність. Прогрес.

Крім цього, нам будуть широко відчинені двері до нових військових технологій. Хоча дехто каже: якщо Україна вступить у НАТО, то її примусять взяти зброю інших країн, а не виготовляти власну. Насправді це не так.

У НАТО всі винаходи у військовій справі йдуть через тендер, і для озброєння обирається справді найкраще. Майже всі армії НАТО мають німецькі танки «Леопард», англійські гармати, бо ліпшого за них поки що не існує.

Коли країна піде в НАТО, збройні сили будуть цивілізованими й демократизованими. Йтиметься про організацію армії по-натівськи: озброєння, методи керівництва військами тощо. Між арміями країн НАТО застосовується принцип взаємовиручки і взаємодопомоги. Скажімо, країни Балтії, що є членами НАТО з 2004 року, не мають власної авіації. Свого часу російські льотчики постійно залітали на їхню територію. Зрозуміло, що були ноти протесту, але з Москви надходили лише відмовки, мовляв, льотчики молоді, не мають практики й випадково залітають. Це питання вдалося вирішити на рівні НАТО. І тепер на аеродромах Естонії, Латвії, Литви щоразу сідають ескадрильї голландські, бельгійські чи американські, які замінюють одна одну через певний проміжок часу. Як наслідок – російські літаки перестали «блукати», бо небо вже конт­ролюють натовці.

Відповідно до програми НАТО, кожна держава повинна тримати на відповідному рівні боєздатність своєї армії. За статутом, кожна країна-член НАТО має витрачати не менше як 2% ВВП на армію. До слова, ми нині витрачаємо 5%.

НАТО – це організація, що має чималі можливості здійснювати заходи й аварійного порядку, якщо такі трапляються. У 90-х роках у Харкові нечистоти прорвалися на поверхню міста. Аби ліквідувати надзвичайну ситуацію, не було відповідної техніки. На допомогу прийшли спеціалісти з НАТО зі спецмашинами та механізмами й усе вичистили.

Варто знати, що НАТО принесе зміни не лише у військо, а в усі сфери життя – економічну, соціальну, медичну тощо.

СЛОВО – ЗА ДЕПУТАТАМИ

– Володимире Прокоповичу, ті змі­ни, що прийняв парламент до Конституції, мож­на вважати першим кроком до альянсу?

– На мою думку, цього не варто було робити. Те, що наші депутати прийняли зміни до Конституції про готовність вступити в НАТО, – це конституційний нонсенс. Достатньо, щоб у головному документі країни було записано: «Україна як суверенна держава має забезпечувати свою безпеку». А у який спосіб, це вже не конституційне питання.

Вважаю, що нашу Конституцію потрібно добре почистити і продумати, а для цього зібрати найкращих юристів. Скажімо, американська Конституція, що формувалася з 1787 до 1791 року, відтоді й не змінювалася. Бо там чітко прописані основні права і свободи громадян, державний устрій тощо.

– Коли Україна, на Ваш погляд, зможе стати повноцінним членом НАТО?

– Коли виконаємо всі поставлені завдан­-ня. Це пристосувати наше законодавство до країн НАТО (такого, до речі, вимагає і ЄС) у військовій, економічній, парламентсь­кій, тобто майже в усіх галузях. Скажімо, Польща, щоб вступити в НАТО і ЄС, прийняла всі необхідні зміни за 1,5 року, а це 135 законів. А парламент Болгарії навіть не йшов на канікули, аби втілити все необхідне в життя. Як поведуться наші народні обранці – життя покаже. Утім в українському парламенті вже точаться розмови про розміщення декількох американських баз на нашій території. Гадається, для декого це було б гарним застереженням.

Ще з радянських часів нас усіх лякали НАТО. І досі у багатьох є таке розуміння, що НАТО – це агресивний блок. Навіть мені студенти інколи закидають, мовляв, ви говорите про НАТО як про панацею, а насправді це агресивний блок. Але попри те, що серед країн НАТО є ядерні країни, як-от Англія має 551 боєголовку, Франція – 280, але за період своєї історії організація не здійснила жод­-ного агресивного кроку. Так, війська НАТО воювали в Югославії, і якби не втрутилися, то, напевно, війна там тривала б і досі.

У деяких українців є побоювання через розміщення ядерної зброї. Але якщо країна-член НАТО цього не хоче, то приймає відповідний закон про заборону. Зокрема, так зробили Данія та Норвегія. Їхні права в НАТО ніскільки не ущемлені. Демократія в країнах Західного світу понад усе.

СТАНДАРТИ НАТО ПРИЖИЛИСЯ У ЦЕНТРІ РОЗМІНУВАННЯ

А доки на верхах розробляють план вступу, Кам’янець уже має деякий досвід щодо запровадження стандартів НАТО у військове ремесло. Як зазначив начальник військового гарнізону, керівник Цент­ру розмінування полковник Володимир РОДІКОВ, ще з 2015 року, відповідно до двосторонньої угоди між урядами Канади та України, у Центрі розмінування саперів почали навчати протидії саморобним вибуховим пристроям відповідно до стандратів НАТО.

– За цей час інструктори з Канади підготували 360 військовослужбовців Збройних сил України, – розповідає Володимир Генна­дійович. – Торік 20 серпня у Центрі розмінування відбулася офіційна церемонія пере­-дачі Програми підготовки спеціалістів зі знешкодження саморобних вибухових пристроїв від команди Об’єднаної оперативно-тактичної групи Збройних сил Канади. Відтак підготовка фахівців зі знешкодження СВП за стандартами НАТО повністю лягла на плечі українських саперів. Канадські інструктори продовжують перебувати у центрі, але вже в ролі консультантів і спостерігачів. Наші інструктори приступили до навчань у лис­топаді 2018 року і вже встигли підготувати 21 військовослужбовця Збройних сил України. Крім співпраці у навчанні, уряди США, Канади та Франції надали нам технічні засоби для проведення робіт із розмінування на понад 4 мільйони доларів. Це і роботизовані системи, захисні костюми та шоломи для саперів, системи дистанційного керування підривом тощо.

Не можемо сказати, що повністю пере­йшли на стандарти НАТО, але в питан­нях протидії саморобним вибуховим при­строям на тактичному рівні – так. Тобто, нас навчали за стандартами НАТО, дали нам обладнання, яке передбачає ця міжнарод­на організація.

Україна нарешті закріпила напрямок ру­ху. Якщо держава вступає в ЄС і НАТО, від­повідно і Збройні сили рухаються у цьому напрямку. Вся армія має бути готовою до прий­няття стандартів НАТО. Зокрема, це взаємосумісність із військовими структурами країн-членів альянсу, здатність виконувати разом із ними завдання, які покладаються на Збройні сили: оборона держави, суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності. Виходячи з тих загроз, які сьогодні є в Україні, це буде лише підтримка як для держави, так і для Збройних сил. НАТО – це майбутнє і шлях до миру.

Якщо в інших країнах це вже є, то і в нас буде. Але багато чого залежить від кожного з нас. Ми повинні думати не тільки про себе, а й про майбутнє дітей та онуків. Хочеться, аби вони жили у цивілізованій, розвинутій Україні, а не за парканом, як було при Радянському Союзі.