ПОДІЛЛЯ, ВІДКРИТЕ ДЛЯ ТВОРЧОСТІ

15-16 березня в Кам’янці-Подільському вже втретє відбувся поетичний фестиваль «Поділля Open». Дійство щороку відбувається напередодні Міжнародного дня поезії та є однією з низки акцій у рамках статусу Молодіжної столиці України, котрий наше місто отримало 2019 року.

За концепцією фестивалю, до Кам’янця щороку запрошують поетів і письменників, твори котрих включені до українських шкільних програм із літератури. Тому вибір гостей заходу жорст­ко обмежений, і якщо хтось із запрошених не погодився би при­їхати, то замінити його було б непросто. Та, послухавши виступи літераторів під час урочистого відкриття фестивалю, яке відбулося у МБК, розумієш, що такого статися просто не могло: і пое­ти, і прозаїки – всі, як один, зізнавалися у любові до Кам’янця.

Журналіст і письменник Михайло Цимбалюк із Хмельницького в молодості поспішав до нашого міста на побачення з майбутньою дружиною. Письмен­ниця з Умані Марина Павленко бувала в нас на екскурсії ще у де­в’я­ностих. Люблять відвіду­вати нас і дунаєвецькі поетеси Маргарита Шевернога (Камє­нєва) та Наталія Мазур, а також Олена Іськова-Миклащук із Шепетівки. Одеситка Євгенія Заславська радіє, вже сідаючи до потяга, що знову побачить на­ше Старе місто. Поет-романтик, кан­дидат фізико-математичних наук, лауреат обласної премії ім.Тараса Шевченка і голова Хмельницького обласного то­вариства «Просвіта» Віталій Міхалевський родом із Кам’янець-­Подільського району. А відомий письменник і сценарист, уродженець Ніжина, а нині киянин Андрій Кокотюха взагалі вважає Кам’янець рідним. У Петропавлівській церкві в Старому місті він свого часу брав шлюб із дружиною Іриною (родом із Житомирщини) і хрестив сина Данила. На запитання кореспонден­-та «Подолянина», чому саме у Кам’янці, Кокотюха розплився в усмішці: «Бо тягне!» – «Виходить, любите Кам’янець?». І знову щаслива усмішка: «О так!».

Стриманим на компліменти був хіба автор «Чудового Чудовиська» і «Маляки – принцеси Драконії», уродженець Київщини Сашко Дерманський. Противагою вдаваній серйозності була бурхлива реакція школярів на його веселі та креативні твори. Діти, які завітали на презентацію до бібліотеки-філії для дітей №6 на вул.Лесі Українки, 38, сміялися з кумедних віршів, ставили найнесподіваніші запитання (наприклад, скільки часу потрібно, щоб написати 80 сторінок; або навіщо читати нудні та нецікаві книги) і придумували, які предмети вивчають дракони у драконячій школі.

Не менш весело відбулася і презентація книг Андрія Кокотюхи в бібліотеці-філії №2 на розі пр.Грушевського та вул.Пановецької. Учні середніх класів залюбки втілились у ролі Героя, Дракона, Людожера та Принцеси. І поки Герой перемагав Людожера та вбивав Дракона мечем із зеленої шкільної лінійки, аби звільнити вкрадену Принцесу, письменник неодноразово нагадував дітям: українці зав­жди переможуть ворога, навіть значно сильнішого і підступного. Герої повинні перемагати. І головна запорука перемоги – бути сильним і розумним водночас.

А стати розумним, не читаючи книжок, неможливо.

Цю ж думку сценарист і автор образу «українського Джеймса Бонда» Данила Червоного розвинув і на презентаціях для дорослих читачів. Він без пієтету ставиться до численних літературних регалій, які отримав за 23 роки творчості, навіть статус «Золотого письменника України» для Кокотюхи значить небагато, але за попередні декілька років нарешті з’явилися ті відзнаки його творчості, які зворушили

літератора та журналіста до глибини душі. Це скромні почесні грамоти від бійців АТО, котрі на передовій зачитувалися бойовиками та ретро-романами Андрія Кокотюхи. Дія трьох із них, до речі, пов’язана з Поділлям, кот­ре письменник дуже любить.

У детективній повісті для дітей молодшого шкільного віку «Таємниця зміїної голови» герої-­підлітки шукають на руїнах замку скарби Кармалюка. У романі «Повний місяць» страшні й моторошні речі кояться в лісі поблизу Сатанова 1944 р. Ну, а в ретро-­романі «Легенда про безголового» фігурують Кам’янець-Подільський і навіть руїни замку в Дунаївцях. Від себе додамо, що цих руїн не існує вже декілька століть, та письменник на запитання про таку локацію лише роз­вів руками: «Це художній твір. Сприймайте його як казку». До речі, термін «ретро-роман» придумав сам Кокотюха – для від­окремлення своїх творів, дія кот­рих відбувається в минулому, де немає яскравих прив’язок до реальних історичних подій.

У плодовитого Кокотюхи незабаром виходить 71 книга, а 72 вже у роботі. Письменник працює швидко і лише у жанрах, кот­рі є масовими та популярними, хіба от за мелодрами не береться. Кокотюха твердо переконаний: якби в українців була гарно розвинута масова культура (а це якраз і детективи, і пригодницькі романи, і серіали на цікаву глядачам тематику), ніякої війни у країні не трапилося би. Так само, як майже 200 років тому дешеві вестерни об’єднали жителів різних американських штатів у єдину потужну країну. Так мала б працювати на об’єднання україн­ської нації і українська за духом масова культура. Але, як зазначає письменник, після кількарічної паузи українські кінокомпанії знову беруться штампувати серіали з розрахунком продати їх пізніше в Росії й українським кон­тентом не переймаються.

Шкода, що правильні думки письменника не знайшли активної підтримки в аудиторії, левову частку котрої складали студен­ти податкового коледжу. Наскіль­ки живими і допитливими були на презентаціях молодші шко­лярі, настільки ж інертними та байдужими залишалися підлітки. А байдужість – один із головних ворогів нашого добробуту.

Директор департаменту гуманітарної політики міста Альона Кузема розповіла, що ідея «Поділля Open» з’явилася ще 2015 р., коли працівники централізованої бібліотечної системи в пошуку нових форм роботи вирішили популяризувати сучасні українські твори, організувавши живе спілкування авторів із читачами у форматі фестивалю. Департамент гуманітарної політики прагне охоплювати своїми заходами різні цільові аудиторії, і «Поділля Open» є чудовим подарунком усім містянам-любителям поезії та сучасної української літератури.

Єдиним дисонансом здалося об’єднання відкриття фестивалю та мистецького проекту «Оспі­ваний Кам’янець». Виступи поетів і прозаїків перемежовувалися з виконанням старих естрадних пісень про наше місто. На жаль, стилістика трохи просяк­лої нафталіном радянської ест­ради дисгармоніювала з молодими, сучасними і модними «цвя­хами програми» – Мариною Павленко, Сашком Дерманським та Андрієм Кокотюхою. Пісні про Кам’янець, безумовно, мають виконуватися і не забуватися, та такий ретро-акцент був недоречним на події, котра має за мету заохотити молодь читати. Під вінтажний акомпанемент переконати підлітків, на жаль, практично неможливо.

Ірина ПУСТИННІКОВА.