ТОП-5 МАЛОВІДОМИХ МІСЦЬ НА КАМ’ЯНЕЧЧИНІ, ІДЕАЛЬНИХ ДЛЯ КРАСИВОГО СЕЛФІ

20 квітня Кам’янець укотре відкриє черговий туристичний сезон. Місто з радістю демонструє себе світу (те, що ще не соромно демонструвати).

Але туристичний сезон не лише для приїжджих. Нам, кам’янчанам, теж варто щороку відкривати власний сезон знайомства з малою батьківщиною і її красою.

Не лише Старим містом і Бакотою багатий наш район. У нас є руїни замків, старовинні костели, зруйновані панські садиби, неймовірна природа. Про архітектурні скарби ми ще обов’язково розповімо, а про природу поговоримо сьогодні.

Природу багатьом любити просто: якщо до розуміння краси архітектури чи важливості місця в історії краю ще треба дорости, то гори та річки – ось вони, бери і люби. Беріть і любіть. І оберігайте, звісно: нікого не тішать купи пластику навколо чи випалені невігласами весняні галявини. Ми відповідальні за те, яким буде Поділля наших дітей – красивим краєм чи понівеченим недбайливими співгромадянами смітником.

№1. ПЕТЛЯ СМОТРИЧА У ЦВІКЛІВЦЯХ ДРУГИХ

Трасою Т2325 (Кам’янець – Устя) до­їжджаємо до великої зірки, що позначає поле імені воїна-афганця М.Будняка. Далі важливо не заплутатися на роздоріжжі. Прямо поїдемо – в Устя приїдемо. Візьмемо ліворуч – потрапимо до Великої Слобідки. А от праворуч відбігають дві грунтові дороги. Одна тягнеться між дерев, друга – вглиб поля. Нам – туди, де дерева. Їхати півкілометра, не більше. Далі готуйтесь ахати. Петля Смотрича з довгим, неначе гігантський язик, залісненим мисом прекрасна в будь-яку пору.

Цвіклівців пара, але і Перші, і Другі невеликі – й нудяться одні без одних. Це вам не кінець ХІХ ст., коли тут мешкали 1,2 тис. жителів. Колись дачники могли піти в сільпо, а селяни порибалити на дачному березі, тепер це непросто: шукай човен, перебирайся через Смотрич, котрий тут не курям на сміх, а глибока річка. Дністровське водосховище роз­ділило у 1980-х рр. село навпіл – не кордони між імперіями чи областями, а проста людська глупота. Монументом їй – каркас старої дамби, такий дитячий при сьогоднішніх масштабах ріки.

Цвіклівці колись належали Конецпольським і Жевуським, після польського повстання 1831 р. перейшли до царської скарбниці.

№2. «КОЗЯЧА ЦЕРКВА»

Якщо в селі Слобідка-Кульчієвецька звернути з траси Т2317 за вказівником на Врублівці, можна дістатися фантастичного місця над Дністром – гори-товтри «Ко­зяча Церква». За переказами, у скельних гротах колись зимували кози. А у часи Другої світової війни скелі дали прихисток сільським дівчатам, котрі переховувалися від депортації на примусові роботи до Німеччини. У товтри є вишуканіша назва – Замчище. Обирайте ту, яка більше до вподоби. Дорога туди ремонту­валася востаннє за царя Тимка, єдина втіха – їхати недовго. Минаємо крихітну Станіславівку, трасуємо Врублівці, наприкінці села, біля автобусної зупинки, звертаємо за вказівником «Яруга» і менш як через 200 метрів повертаємо на грунтовку, що відходить ліворуч. До скель і запаморочливого краєвиду – близько 1700 м від повороту. Дорога цілком проїзна в суху пору, та після дощів краще не ризикувати.

Зі скель відкривається панорама півострова, на котрому лежить дачне містечко Макарівка – це вже Кельменецький район Чернівецької області. А за півостровом видно Велику Слобідку.

Свої 15 хвилин слави «Козяча Церква» отримала 2007 року: тут українець за походженням і великорос за світоглядом Володимир Бортко фільмував фінал кінострічки «Тарас Бульба». Останні 5 хвилин цієї пропагандистської версії повісті Миколи Гоголя – спалення Тараса на кручі – знімали на ярузьких монументальних каміннях.

Важливо пам’ятати: навколо – заповідні території, тому розводити вогнища тут заборонено. Смітити ж не потрібно у жодному з описаних місць, хоча розумні люди це розуміють і так.

№3. СКЕЛЬНИЙ МОНАСТИР ПОБЛИЗУ СУБІЧА

На староушицькій трасі відразу за Вихватнівцями – дорога ліворуч, до сіл Демшин, Субіч, Калачківці та Рогізна. Там, за тим поворотом, краса неймовірна. Але дорогою до неї водії проклянуть і Поділля, і автодор, і саму ідею внут­рішнього туризму. Давайте так: дороги до всіх сіл жахливі, але, швидше за все, побачене буде варте зіпсованих нервів. Якщо обирати найцікавіше, тоді варто обмежитися Субічем та околицями Калачківців.

У Субічі треба проїхати через усе село до каплички з криницею (найкраще все ж запитати дорогу в місцевих), а вже звідти пішки вирушити до невеликого скельного монастиря XVI ст. над Дністром (координати 48.597031, 26.828728). Репетиція Бакоти – декілька крихітних келій-­комірчин над прірвою. Спускатися до них стежиною варто дуже обережно: нижче урвище. Келії – для загального розвитку, бо найцікавіше тут не скельний монастир, а власне самі скелі. Підніміться на них – краєвиди на Дністер, сусідній буковинський берег і село Демшин звідси чудові. Вся ця краса є частиною Наддністрянського заказника національного природного парку «Подільські Товтри», тому бездумно рвати квіти чи розпалювати будь-які вогнища тут заборонено. Ці місця не для шашликів під музончик, а для естетичної насолоди і плекання гордості за рідний край.

№4. ВИД НА СТУДЕНИЦЮ ЗА КАЛАЧКІВЦЯМИ

Інша і, напевно, найгарніша частина Наддністрянського заказника розташована біля сусіднього села Калачківці. Той випадок, коли слова безсилі – й фото скаже значно більше за найталановитішого рекламника. Після затоплення Дністра 1981 р. крихітна до того часу річка Студениця захлинається дністровськими водами настільки фотогенічно, що забудеться цей пейзаж не скоро. Були б сюди дороги кращі, туристичні фірми вже б навісили на Калачківці який-небудь штамп про «українські фіорди» чи «подільську Норвегію», а так бездоріжжя рятує цю медоборську місцину від популярності.

Вкритий деревами, кущами та чіпкими кальцеофільними рослинами каньйон Студениці насправді є залишками корало-рифового бар’єра мілкого та теплого Сарматського моря, що плюскотіло на наших землях понад 10 мільйонів років тому. Подекуди на пагорбах помітні великі вапнякові останці.

Спуститися до самої води, на мис, котрий місцеві називають Кеплячка, можна лише пішки. Місцеві підлітки-відчайдухи роблять це на мотоциклах, але їм своїх залізних коней не шкода. На спуск до води і підйом назад на гору може піти чимало часу, варто про це пам’ятати.

Треба проїхати через усе село до магазину-кафетерію, біля котрого головна дорога зверне праворуч, на Рогізну. Та повертати нікуди не треба. Продовжуємо шлях між будівлями ферм, далі – вздовж поля. Коли грунтовка перетвориться на побитий життям спуск до річки, варто машину залишити і пройти метрів 400 диким полем уздовж урвища до великого каменя-останця. Звідси відкривається найкраща панорама на меандри Студениці.

№5. «СТІНКА» В КИТАЙГОРОДІ

На південно-західній околиці Китайгорода є місце, яке прославило село на весь світ: геологічне Китайгородське відслонення, так звана Стінка. «Стінка» звучить по-домашньому скромно, насправді відслонення вражає. Його площа 60 га, причому нам тепер не все видно: після створення у 1980-х рр. Дністровського водосховища води Тернавки піднялися, тож нижня частина Стінки опинилася під водою. Китайгородська Стінка вважається еталонним вендським відкладенням протерозойської ери, яке до того ж є єдиним у межах Східноєвропейської платформи та одним із найповніших у світі розрізів відкладень силуру і девону палеозойської ери. Для людей, далеких від геології, вистачить факту, що тут дуже гарно.

Про ці місця збереглися перекази: про Джусову яму на долині, про Дубинку (дуби, висаджені за наказом пана Дубиць­кого), про дивацькі каменюки біля Стінки, котрі народ називає П’єц, про ліс Кохана (на честь місцевих Ромео і Джульєтти).

Ірина ПУСТИННІКОВА.

Фото автора.