Понеділок, 14 Жовтня 2019 р.
17 Травня 2019

«ВИШИВАНКА – ЦЕ ГЕНЕТИЧНИЙ КОД НАЦІЇ»

Подільська низь у виконанні Людмили БлащукЦей відомий нині вислів за­-снов­ниці свята вишиванки Лесі Воронюк давно став крилатим. Проте мало хто знає, що насправ­-ді лежить у його глибокому сенсі. Хрестик до хрестика, стібок до стібка, тут тобі і візерунок, і орнамент… Ниткою і голкою з давніх-давен українські жінки створюва­-ли справжнє диво. У вишиті сорочки й рушники вони вкладали особ­ливий настрій і мотив. Готовий виріб відрізнявся не лише в залежності від майстрині чи події, на яку готують вишите полотно, а й від регіону, де виконується робота.

1989 рік. Людмила Сергіївна перемальовує зразки подільської вишивки. Фото Юрія СавінаТак, на Поділлі є свій автентичний і неповторний стиль вишивки, який притаманний лише для подолян – подільська низь. Справжньою майстринею подільської художньої вишивки вважають 57-річну Людмилу БЛАЩУК, яка родом із села Китайгород.
У своїх шедеврах жінка використовує техніки «качалочка», «штампівка» та інші. За роки праці Людмила Сергіївна встигла здобути звання заслуженого майстра народної творчості України (2016 р.), стати членом НСМНМУ (1992 р.) та урочисто відкрити чимало власних виставок не лише в Україні, а й усьому світі.

Серед кількох десятків вишитих робіт жінка з трепетом розгортає кожен рушничок, кожну сорочечку і лагідно проводить кінчиками пальців по вишитому колись орнаменту. Людмила Сергіївна пам’ятає тут кожен вузлик, кожну мережку і детально може розповісти Рушники, вишиті майстринею різними техніками в стилі подільська низьісторію кожної своєї роботи. Золоті руки та щира душа майстрині зродили не одну сотню дивовижних, яскравих, різнобарвних витворів. Кожен зі старовинних символів – родинне дерево, коники, священні птахи, квасолька – наповнюють вишивані роботи неймовірною енергетикою.

­ Людмило Сергіївно, що вишили у житті першим?

­  Людмила БлащукСвою першу пам’ятаю лише з розповідей матусі: я з фіранок вирізала квіти (сміється). А якщо серйозно, то ще змалечку саме мама прищеплювала мені любов до вишивання. З голкою і ниткою в руках відпочивала, певно, тому душа обрала цей напрямок як покликання. 1980 року я закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва у Чернівецькій області. Відтоді працювала на Чернівецькій фабриці художніх виробів. Згодом стала художником­реставратором Кам’янець­Подільського історичного музею­заповідника. У 80­90­х роках неодноразово доводилося брати участь у всеукраїнських, обласних художніх виставках, а згодом мої рушники, доріжки, настільники, сер­ветки і вишиванки побачили світ. Зо­крема, Чехію, Францію, США тощо.

Пам’ятаю, як у Празі до мене підійшла жінка і зі сльозами на очах просила подарувати один рушник, мовляв, не може без цієї роботи піти, а грошей при собі не має. Довелося подарувати. Були й пропозиції тиражувати мої роботи, тобто, хотіли купити авторство на деякі з них, проте я все ж відмовила, бо не хочу перетворювати власні доробки на народну творчість і втрачати унікальність.

­ Рушники, вишиті майстринею різними техніками в стилі подільська низьЧому обрали саме подільську низь?

­ Вишивка Поділля дуже багата на вибагливі орнаменти. Це особ­лива техніка: вишиваючи з виво­роту, ми не бачимо візерунка, кот­рий утворюється на лицевому боці. Мені завжди було надзвичайно цікаво, всі орнаменти збирала власноруч у кам’янецьких фондах. У різних збірках знаходила малесенькі зразочки, які бережно перезнімала, перемальовувала і потім уже втілювала, оздоблювала частинками свого серця.

Рушники, вишиті майстринею різними техніками в стилі подільська низьОрнаментальні фігури на Поділлі мали багато поетичних назв («раки», «реп’яшок», «орли», «куряча лап­ка», «баранячі роги», «ліра», «гребінці», «підкови» тощо). А ще подільська низь вирізняється кольорами. Зазвичай це вишивка чорним «густим» кольором із різнобарвними вкрап­леннями, а ще червоним (у залежності від віку: чорний колір ­ для старших, червоний ­ для молодих). Люблю поєднання цих кольорів у найрізноманітніших пропорціях. Тут є і вишивки жовтим кольором, поєднання червоного із синім, вишивки коричневими кольорами теплих і холодних відтінків. Особливо приємним для ока виглядає поєднання золотого кольору з блакитним.

Рушники, вишиті майстринею різними техніками в стилі подільська низьЗвичайно, така техніка вишивки не з дешевих, матеріали коштують немало, а найдорожче ­ клопітка робота. Але коли дивишся на вже готову, наприкад, вишиванку, то розумієш, що жодні гроші не варті тих вражень. Наші рідні орнаменти не просто милують око, а й вбирають мудрість віків і народів.

­ А чи було в житті, що голка ви­падала з рук?

­ На жаль. За період роботи в мене бувало різне, але найбільше похитнули мене події на Майдані. Тоді не було ні натхнення, ні сил для вишивки. Була довга пауза в роботі, серце обливалося кров’ю за наших синів і дочок. Душа болить і донині, але знайшла в собі волю повернутися до творів, бо хоча б так можу докласти руки до спільного щасливого майбутнього, де вишивка бу­де не просто символом патріотизму, а справжнім оберегом українського народу.

­ Робота «Моя Україна»З­поміж усіх робіт Ви найбільше пишаєтеся вишитими рушниками, а який із них подобається найбільше?

­ За життя я їх вишила чимало. Одна з улюблених ­ рушник під назвою «Молитва», який був премійований за композиційне рішення у Всеукраїнському конкурсі 1997 року. Ще дуже люблю роботу «Моя Україна», яку вишивала за кордоном, коли гостювала в доньки у Чехії. За її основу взяла жовто­блакитні кольори, як прапор, але згодом вирішила додати більше барв. Усе ж Україна ­ різнобарвна. На рушнику зображено дерево життя, кожна гілочка якого має певний символізм.

Багато робіт я не продаю, хоча покупців на них вистачає. Мене як автора болить душа за кожен виріб, хвилююся, що використають не так і не там. Є особливі роботи, які ніколи і ні за які гроші не віддам. Адже готовий виріб ­ це не просто тканина і нитки, це глибокий сенс, це історія, це душа. Це те невичерпне джерело, яке (за правильного догляду) крізь віки передаватиме дух предків.

Ольга БАНАХ.