Четвер, 12 Грудня 2019 р.
24 Травня 2019

ВІКТОРИНА ДО 100-РІЧЧЯ ПДАТУ

Сторіччя Подільського державного аграрно-технічного університету – гарний привід згадати його славне минуле, особистостей, котрі працювали і навчалися в його стінах. У рамках університетської програми виховних заходів «100 подій до 100 років» проведено вікторину, до участі в якій були запрошені всі, хто знає історію рідного вишу або хоче поглибити знання, доповнити їх цікавими фактами, позмагатися з іншими любителями історії.

Із тридцяти одного зареєстрованого учасника, 19 вдалося знайти правильні відповіді. Втім головною тут була не перемога, а участь і можливість пізнати щось нове і цікаве.

Підсумкова таблиця виглядає так:

  1. Володимир Свістак …………. 130
  2. Кристина Микитюк …………. 125
  3. Тетяна Юр’єва ………………. 125
  4. Павліна Фугело………………. 125
  5. Володимир Крижанівський……… 125
  6. Віталій Сиднюк ……………… 125
  7. Єлизавета Добжанська……. 120
  8. Дмитро Бойко………………… 105
  9. Олеся Любарчук ……………. 100
  10. Валерій Нестеренко ……… 95
  11. Олександра Юр’єва ………. 80
  12. Світлана Ліщук……………… 65
  13. Ірина Качан ………………… 65
  14. Сергій Єрмаков ……………. 60
  15. Ірина Яжук ………………….. 60
  16. Юлія Горбатюк……………… 40
  17. Ангеліна Кушнір……………. 30
  18. Валентина Саєнко…………. 25
  19. Сергій Блюсюк …………….. 5

Запитання вікторини були присвячені далеко не всім викладачам і випускникам вишу, котрі заслуговують на увагу, проте для любителів­краєзнавців вони могли стати поштовхом для подальшого самостійного дослідження теми. І хоч не до всіх героїв нашої вікторини доля була прихильною, всі вони поширювали добру славу про наш навчальний заклад в Украї­ні та за її межами.

Якщо Ви, шановні читачі, бажаєте перевірити власні сили і позмагатися з учасниками вікторини, відкладіть убік газету і спробуйте відповісти на конкурсні запитання самостійно.

Ось вони:

  1. Очевидно, у рік Свині, за китайським календарем, слід розпочати з господині року. Українці поважають «народну годувальницю» настільки, що залюбки споруджують їй пам’ятники. Лише на Полтавщині їх шість. А що пов’язує з нашим університетом скульптурну композицію на фото?
  2. У різних мовах її називають «оленячою пшеницею», «арабською пшеницею», «чорним хлібом». Вона родом із Китаю
    та Японії, Білорусі й Росії, Латвії та Литви, Польщі й Франції. Хто зібрав її у Кам’янці?
  3. 1925 року в одному з номерів міс­цевої газети було вміщене оголошення про конкурс на заміщення вакантної
    посади у сільськогосподарському інс­титуті. Вимоги до претендента: агро­номічна освіта, знання німецької, вмін­­
    ня читати і писати французькою й англійською. Яку посаду мав посісти працівник?
  4. Рятуючи колекцію, наш колишній студент залишився у блокадному Ленінграді. Дистрофія з’їдала його м’язи, але він не міг дозволити собі з’їсти хоч крихту із того, що зберігав. Хто він і що врятував?
  5. Він учасник експедиції, що відкрила і нанесла на карту останній невідомий
    архіпелаг у Північній півкулі, крім того ­ наш колишній студент. Назвіть його.
  6. Нобелівська премія ­ найвища оцінка наукової діяльності вченого. На жаль, жоден із працівників ПДАТУ не удостоєний цієї нагороди. Втім нащадок одного із наших викладачів одержав таку премію. Про кого йдеться? Назвіть цього викладача і лауреата.
  7. Він не займався римською міфоло­гією, хоча «фавни» часто фігурували у
    його наукових працях. Однак міфотворчість зіграла печальну роль в його долі. Хто він і що пов’язує його з нашим навчальним закладом?
  8. Iз точки зору НКВС для його арешту були вагомі підстави: походить зі священицької родини, галичанин­на­ціоналіст, перебував у «буржуазному уряді», навчався і друкувався за кордоном, листувався із закордонними інституціями й
    їздив туди у відрядження, жив і працював у прикордонному місті Кам’янці­Подільському. Хто він і яку пам’ять дотепер залишив по собі?

ВІДПОВІДІ:

1

Олек­сій КвасницькийСкульптурну композицію (на фото) пов’язує із ПДАТУ ім’я, присвоєне Iнституту свинарства Академії аграрних наук України, на території якого встановлено цей пам’ятник.

Як писав журнал «Химия и жизнь ­ XXI век», «Святим покровителем» віт­чизняної ТЕ (трансплантації ембріонів ­ В.К.) радянського періоду може бути по праву визнаний професор Полтавського НДІ свинарст­ва, Герой Соціалістичної праці Олек­сій Квасницький (1900­1990 рр.). Його перші у світі поросята­транс­плантати увійшли в історію світової ембріології й народилися 1950 року, випередивши перших телят американця Віллета».

Олексій Володимирович 1925 ро­ку закінчив Кам’янець­Подільський сільськогосподарський інститут.  Академік АН УРСР, доктор біологічних наук, професор, заслуженийдіяч науки України. Автор 20 винаходів і понад 200 наукових робіт із фізіології тварин, член центральної ради Українського фізіологічного товариства, Почесний громадянин міста Полтави.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2000 р. ім’я Олексія Квасницького присвоєно Iнституту свинарства Академії аг­рарних наук України. На навчаль­ному корпусі Полтавського сільсь­когосподарського інституту (нині ­ Полтавська державна аграрна академія) встановлено меморіальну дошку герою.

2

Олени АлексєєвоїАнглійське «buckwheat» («оленяча пшениця»), італійське «grano saraceno» (буквально, сарацинська, тобто «арабська пшениця»), французьке «sarrasin» або «ble noir» («чорна пшениця»), фінське «tattari» ­ це іноземні назви улюбленої в Україні, смачної та корисної культури ­ гречки.

Завдяки зусиллям професора Олени Алексєєвої 1972 р. при Ка­м’янець­Подільському сільськогосподарському інституті була організована науково­дослідна лабораторія гречки (зараз ­ Науково­дослідний інститут круп’яних культур ім.О.Алексєєвої ПДАТУ).

Основою для створення нових сор­тів гречки є колекція роду Fago­pyrum Mill. при НДІКК ПДАТУ, внесена до Державного реєстру науко­­вих об’єктів, що становлять національне надбання (постанова Каб­міну від 22 вересня 2004 р.).

На сьогодні завдяки планомірній роботі селекціонерів і науковців базо­ва колекція нараховує близько 1000 зразків, зібраних із різних регіо­нів світу (Японія, Китай, Білорусь, Росія, Литва, Латвія, Франція, Польща).

3

У місцевому часописі «Червоний кордон» за 23 квітня 1925 р. було надруковане оголошення про конкурс на заміщення вакантної посади бібліотекаря у сільськогосподарському інституті. Претендент повинен був мати агрономічну освіту, знати німецьку мову, вміти читати і писати французькою й англійською.

Очевидно, тогочасний бібліотечний фонд містив достатню кількість книг цими мовами, тому потрібен був фахівець, який міг би надати кваліфіковані поради із підбору літератури.

Відповідаючи на це запитання, багато хто припустився помилки, вважаючи, що трьома іноземними мовами мав би володіти ректор або, принаймні, директор ботанічного саду.

4

Вадим Лехнович«Смерть від голоду… біля коробок з їжею» ­ так назвав свою статтю журналіст Олександр Борін, автор публікацій про подвиг учених ВІР. Наведемо переклад фрагмента, де розповідається про нашого героя: «Ледве тримаючись на ногах, виснажений, обмерзлий найближчий соратник Вавілова Вадим Степанович Лехнович, ризикуючи життям, під обстрілом здобував дрова для порятунку колекції. Він був душею крихітного мужнього колективу. Про ті трагічні дні Лехнович і роки по тому згадував, хвилюючись:

­ Ходити було важко… Так, нестерпно важко було вставати, руками­ногами рухати… А не з’їсти колекції ­ важко не було.

Анітрохи! Тому що з’їсти її було неможливо. Справа всього життя, справа життя моїх товаришів…»

Наш земляк, уродженець с.Дов­жок, Вадим Лехнович ­ одна із най­яскравіших, неординарних особис­тостей в історії ВІР (Всесоюзного інс­титуту рослинництва). Так від­гукувалися про нього колеги. Це великий знавець історії, походження, еволюції, систематики, біології, насінництва і зберігання картоплі та топінамбура (земляної груші), учасник оборони блокадного Ленінграда у 1941­1944 рр.

Вадим Лехнович отримав дип­лом агронома, закінчивши наш сільгоспінститут 1926 року.

Рятуючи унікальну колекцію сортів картоплі, яку неможливо було евакуювати під час вегетації, Лехнович залишився у блокадному
Ленінграді. Пізніше за цю колекцію йому уклінно подякують американці, котрим не вдалося зберегти
деяких дикоростучих видів цього овоча, що походить з Американського континенту.

Втративши в автомобільній аварії першу дружину, Вадим Степанович через рік одружується на своїй аспірантці. 1962 року, якраз на свій 60­річний ювілей, одержує від неї безцінний дарунок ­ донечку. Доля розпорядилася так, що він, доживши майже до 90 років, побачив свою доньку дослідницею­ученицею ВІРу.

5

Василь МізінВасиль Мізін був учасником Гідрографічної експедиції Північного Льодовитого океану. Йому пощастило у складі екіпажів експедиційних суден «Таймир» і
«Вай­гач» зробити останнє найбіль­ше в історії географічних досліджень відкриття невідомої суші у Північній півкулі ­ архіпелагу, що носить нині назву Північна Земля. Учасники
цієї експедиції вперше в історії пройшли шлях уздовж всіх північних
берегів Росії зі сходу на захід.

Плавання розпочалося влітку 1913 року. В жовтні 1915­го, у зв’язку з війною, експедиція була роз­­фор­мована.

1924 р. Василь Григорович закінчив Кам’янець­Подільський сільськогосподарський інститут, і багато років працював агрономом у різних організаціях України. Лише наприкінці 60­х років він дізнався, що іще у грудні 1915 р. за участь в арктичному плаванні 1913­1915 рр. був нагороджений срібною медаллю із написом «За усердие» на Аннинській стрічці та пам’ятним нагрудним знаком «В ознаменование плавания и трудов Гидрографической экспедиции Северного Ледовитого океана по исследованию Великого северного пути 1913­1915 гг.».

1971 р. Мізін опублікував книгу «В северных широтах. Записки участника гидрографической экспедиции, проложившей Северный морской путь».

6

Микола Баєр Його прадід утікав з Німеччини, уникаючи смертної кари за участь у селянських повстаннях. Його мати була наполовину українкою, наполовину туркенею. Але в автобіографіях він уперто зазначав себе як українця за національністю і був активним учасником Українських національно­визвольних змагань.

Поет, талановитий перекладач, піонер створення заповідників, керівник департаменту землеробства в уряді УНР, викладач Микола Баєр у 1921­1926 роках обіймав посаду ректора Кам’янець­Подільського сільськогосподарського інституту. Багатьох дивувало те, що, маючи такий «послужний» список, Микола Миколайович був призначений на цю посаду, проте знайти партійну людину з такою кваліфікацією більшовики не могли. Чотири рази заарештований він вижив у сталінських таборах і врешті був посмертно реабілітований.

Мало хто із кам’янчан знає, що його онук Андрій Костянтинович Гейм став лауреатом Нобелівської премії 2010 року із фізики, яку він отримав за відкриття графена.

7

 Василь ХраневичПеру Василя Храневича на­лежать грунтовні монографії «Ссавці Поділля», «Птахи Поділ­ля», «Минуле фавни Поділля», «Нарис фавни Поділля», декілька статтей під загальною назвою «Матеріали до характеристики шкідливої етнофавни польових культур Кам’янеччини». Його праці викликали великий інтерес серед наукової громадськості.

Видав один із перших україномовних підручників «Курс загальної зоології», доклав зусиль до створення публічного зоологічного музею, популяризував аграрні знання серед селянства, був блискучим лектором й улюбленим професором для студентів. Він міг би зробити ще багато добрих справ, але у березні 1933 р. Василя Полікарповича заарештували разом з групою інших представників української наукової інтелігенції міста за участь у міфічній «Українській Військовій
організації» (УВО), назвали його праці «шкідницькими» і «націоналістичними» і заслали до таборів. На початку 1937 р. він подав апеляцію для дострокового звільнення з ув’язнення, однак 13 квітня за цією справою надійшло розпорядження з відділу НКВС СРСР про те, що дострокове визволення Храневича небажане. Далі сліди науковця губ­ляться у сталінських таборах.

В часи хрущовської відлиги було доведено, що ніякої УВО насправді не існувало, і чесні імена науковців були реабілітовані.

Ось так «міфотворчість» слідчих НКВС зламала долю цієї людини.

8

Нестор ГаморакНестор Гаморак народився 9 березня 1892 р. в сім’ї священиків на Галичині. Навчався у Коломийській школі, потім ­ у гім­назії, де захопився природничими нау­ками і в 13 років став членом Німецького натуралістичного това­рист­ва «Космос». Закінчив університет у Відні, там же із відзнакою захистив «докторат», публікував нау­кові праці, винаходив прилади для наукових досліджень, знаючи німецьку, англійську, французьку і польську мови, підтримував зв’язки із зарубіжними колегами, був дійс­ним членом Німецького ботанічного товариства, працював прес­аташе в уряді ЗУНР, успішно займався педагогічною діяльністю в Українській гімназії м.Відень, Кам’янець­­Подільському державному українському університеті та сільськогос­подарському інституті, Київському інституті народної освіти. Доброю згадкою про нього до сьогоднішнього дня залишився заснований ним ботанічний сад нашого університету.

29 грудня 1932 р. Нестора Гаморака заарештували, майже рік мордували і засудили до п’яти років заслання. Відразу ж почалося суцільне паплюження його наукової й організаційної роботи. Всі важливі наукові праці вченого, такі потрібні працівникам народного господарства, суспільству, вченим, насамперед, фізіологам рослин, а також інші публікації, були заборонені.

Дружина із дочкою поїхали у Сибір за чоловіком і батьком, маючи надію полегшити там його нелегку долю. Вони об’їздили Сибір уздовж і впоперек, але Нестора так і не зна­йшли. Та й не могли цього зробити, бо, «за постановою Трійки УНКВС Омської області від 29.08.1937 року, на підставі ст.58­10 (без зазначення частини) КК РРФСР», 1.09.1937 року його було розстріляно.

Ще одна зламана НКВС доля талановитої людини…

Більш розлогі нариси про героїв вікторини можна знайти на сторінках сайту Подільського державного аграрно­технічного університету за адресою: pdatu.edu.ua. Тут вміщені посилання на додаткові джерела інформації: статті, книги, веб­сайти.

Підготував ведучий вікторини
Володимир КРОЛЬ.