ДЯКУЮ, ЩО МАЮ МОЖЛИВІСТЬ ЖИТИ І РАДІТИ ВСЬОМУ
Я звичайний учитель фізики й інформатики Врубловецької ЗОШ I-III ступенів. Вів звичний спосіб життя, навчав дітей, активно брав участь у різних освітянських конкурсах. Одним із таких був «Учитель року», де я переміг на районному рівні. З нетерпінням чекав наступного етапу, вже обласного. Ретельно готувався, тому що хотів здобути перемогу для нашого району. Та не судилося мені взяти в ньому участь, як планував.
Наступного дня після приїзду в м.Хмельницький мені раптово стало зле, і мене направили на обстеження. На той момент мій пульс був уже 140. Я не розумів, що відбувається, адже ніколи особливо ні на що не скаржився.
Тиждень пролежав у лікарні тут, у місті, після чого мене відправили в Інститут серця м.Київ. Після обстеження лікарі розвели руками і сказали, що шансів на життя у мене практично немає. Єдиний вихід – пересадка серця, якої в нашій країні ніхто не робить.
У мене тоді настав шок. По-перше, я ніколи не чув взагалі, що такі операції роблять. По-друге, де у сільського вчителя при його заробітній платі можуть бути гроші на це?! 100 тисяч доларів – це непідйомна сума. Сказати, що я був у безвиході, – не сказати нічого.
I не сподівався вже ні на що. Проте мені порадили звернутися по допомогу до Володимира Мельниченка, який одразу направив своє депутатське звернення щодо виділення коштів на лікування. Мене поставили на чергу, і через 8 місяців я поїхав до Мінська. 29 днів чекав донора. Рахував хвилини життя. Але зараз я живий! Дякую Володимиру Володимировичу за те, що маю можливість жити і радіти всьому.
З повагою Андрій ШЕВЧУК.
