БАРЕВ ДЗЕЗ, БАРЕКАМНЕР! ВІТАЮ ВАС, ДРУЗІ!

Саме такий вислів тут лунав звідусіль, у повітрі пахло за­пашним хашем, серед людей панувала тепла домашня атмо­сфера, а на душі – духовне умиро­творення. Так 28 червня представники Вірменської общини нашого міста відзначили два свята: День ікони Матері Божої Вірменської, яка тривалий час зберігалася у Кам’янці, та День українсько-вірменської дружби.

Ранок розпочався зі святкової служби у башті-дзвіниці Св.Стефана. Перели­ви чоловічих і жіночих голосів у молитві просили миру, злагоди, щастя для кожної української та вірменської родини. Згодом святкування продовжилося під акомпанемент приємної класичної му­зики від виконавців і солістів Хмельницької обласної філармонії.
З такої нагоди вже традиційно на територію зруйнованого Вірменського собору Св.Миколая з’їхалися поважні гості, серед них – Надзвичайний і Пов­новажний Посол Вірменії Тигран Сейранян, голова Української єпархії Вірменської Апостольської Церкви єпископ Маркос Оганесян та архімандрит Ісак Погосян. Від міської влади гостей привітав перший заступник міського голови Григорій Горшунов.
Про традиції, історію та братерство українського й вірменського народів розповідав голова кам’янецької вірменської общини Артур ГАСПАРЯН.
– Артуре Суреновичу, в чому особливість ікони Матері Божої Вірменської?
– Це наша духовна спадщина. Протягом багатьох років люди приходили у храм і просили про зцілення саме в цієї ікони. I вона допомагала їм. Про це існує чимало легенд. Чудотворний образ потрапив до Кам’янця із Херсонеса ще у XIV столітті. Його шанували віруючі всіх християнських конфесій, котрі проживали у місті: вірмени, католики і православні. День святоосвячення ікони Матері Божої Вір­менської було вста­новлено за грамотою вірменського єпископа Якуба Тумановича 27 червня 1791 року з нагоди освячення відбудованої вірменської церкви Святого Миколая у Кам’янці-Подільському.
– Чи збираєтеся відновити цю зруйновану святиню?
– Реконструкція церкви, звичайно, пла­нується, але не зараз. Громади Вірменської Апостольської Церкви діють у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпрі, а також у деяких містах Криму. Нині триває поетап­-ний процес повернення вірменській громаді Кафедрального Успенського собору, що у Львові.
– Сьогодні відзначили й День українсько-вірменської дружби. Яка її головна запорука?
– Повага і любов, пам’ять про багатовікові історичні традиції. Наші народи завжди поєднувала неабияка дружба родом ще із середньовіччя. Понад 300 років тому громада вірменів у Кам’янці була найбільшою в Україні, й становила близько третини населення міста. Мої предки успішно освоювали південні схили півострова у петлі Смотрича, мали окреме самоврядування, зокрема, свій магістрат і ринок.
І сьогодні на мапі Старого міста є майдан Вірменський ринок, Вірменська вулиця, до пам’яток містобудування й архітектури, що становлять національне надбання, належать Вірменська дзвіниця, Палац вірменського єпископа (відомий ще як Вірменський торговий дім), Вір­менські склади, Вір­менський бастіон. Та й міську криницю на Польському ринку найчастіше називають Вірменською.

Ольга БАНАХ.

ДОВІДКА. Вважається, що ікона Матері Божої Вірменської (на фото) належить до зразків візантійського мистецтва і була написана на кипарисовій дошці ще у X столітті. За переказами, вона потрапила до Кам’янця 1398 року разом із вірменами, котрі рятувалися від переслідувань мусульман у Сева­стополі. Після захоплення міста турками 1672 року черниці, які тієї пори меш­кали при церкві, разом з іконою подалися на схід, але їх упіймали.
Тривалий час після того ікона слугувала дошкою для замішування тіста в одній із турецьких родин Македонії. Там її вірмени відшукали і викупили. Повертаючись додому Чорним морем, зазнали нападу турецьких галер. Багато кораблів були потоплені, од­нак судно, де знаходилася ікона, не зазнало ушко­джень.
Потім ікону переховували у Созополі та Львові, а після відходу турків із Кам’янця повернули її на звичне місце. Ікона Пресвятої Богородиці Вірменської вважалася чудодійною, вона слугувала об’єктом поклоніння як для ка­м’янецьких міщан, так і для багатьох прочан, котрі навідувалися до храму.
1920 року була вилучена комуністами і вивезена у Харків, а потім до Рівного. Нині знаходиться на зберіганні у фондах Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. 1995 р. проводилася реставрація ікони у майстернях Українського реставраційного центру, проте її атрибуція так і не була встановлена. У кам’янецькій Катедрі Святих Апостолів Пет­ра і Павла зберігається копія ікони Пресвятої Богородиці Вірменської, яка, за переказами, виконана на основі ікони Лисецької Пресвятої Богородиці, що нині зберігається у костелі Святої Трійці в Глівіце (Польща). Сама ікона Лисецької Пре­святої Богородиці нібито була скопійована священником Колумбом із кам’янецької іко­-ни Пресвятої Богородиці Вірменської ще у XVI столітті. Проте навіть при поверхневому огляді можна сказати, що всі три ікони мають схожість найзагальнішого характеру.