Понеділок, 23 Вересня 2019 р.
16 Серпня 2019

БДЖОЛИ НЕ ВИННІ…

Щороку на початку весни і аж до пізньої осені Україну сколихують моторошні повідомлення про загибель бджіл після обробітку полів, зазвичай несертифікованими препаратами. Не виняток і наш регіон. Стабільно до нашої газети надходять скарги від бджолярів, які через таку аграрну вакханалію втрачають комах і заробіток. Не стоять осторонь від екологічного лиха і пересічні мешканці краю.

– Улітку ми з чоловіком їдемо на дачу задля оздоровлення, – завітавши до редакції, розповіла кам’янчанка Валентина Петрівна. – Однак про свіже повітря в селі залишається лише мріяти. Там кроплять поля настільки сильними препаратами, що від них ще довго паморочиться в голові, нудить, усе болить. Отруту ллють усюди: у соняшники, ріпак, сою, пшеницю. А потім усе це ми споживаємо – добренький хімічний хлібчик, олійку з пестицидами… Дожилися вже до того, що міське повітря, просякнуте вихлопними газами, здається чистішим і не настільки небезпечним. Про що говорити, якщо сусід-пасічник втратив чи не всю пасіку через таких горе-аграріїв, адже першими на хімію реагують бджоли.
Справді, пасічники вже не один рік усілякими способами намагаються вирішити проблему отруєння медоносних комах, однак поки що безрезультатно. Прикро, але з кожним роком ситуація лише погіршується. І мало хто усвідомлює, що разом із бджолою несвідомі аграрії вбивають наші чорноземи, а найстрашніше – наше здоров’я.

ГУРТУЙМОСЯ ЗАРАДИ ПОРЯТУНКУ!

Задля збереження бджолосімей активісти об’єдналися в ГО «Кам’янець-Подільська спілка пасічників», яку очолив Ігор СЕВАСТЬЯНОВ. На сьогодні ця організація налічує понад сотню представників не лише з Кам’янеччини, а й сусідніх районів.
– Щороку наші господарі переживають мор бджіл. Цьогоріч також не обійшлося без жертв – до нас звернулися троє пасічників. Після дискусій та обговорень аграрії добровільно їм відшкодували збитки. В середньому в рік до нас надходить щонайменше по 5 звернень. Не можу виокремити якісь села, бо страждає весь район. Із власного досвіду бачимо, що з великими агроформуваннями боротися легше, і вони частіше відшкодовують збитки, мають бодай якісь документи на хімію, власні трактори і можливість кропити поля не вдень, а, як потрібно, – вночі. З одноосібниками розмовляти важче.
Не один рік переконуємося, що в нашій країні немає контролю за продажем хімічних препаратів. Держпродспоживслужба, яка мала б пильнувати це, каже, що не має повноважень, оскільки діє мораторій на перевірки. Відповідні структури лише кивають одне на одного, а нічого путнього зробити не можуть. Вирішення такої глобальної проблеми – просте: треба, щоб люди були законослухняними і жили за правилами. Розумію, що аграрії мусять обробляти поля засобами захисту рослин, підживлювати їх, бо не буде врожаю. Але є чіткі правила, коли це робити, як і в який час. У законодавчих документах чітко прописано, що в темну пору доби, коли немає льоту бджіл. Усі препарати мають бути сертифіковані – такі, як правило, безпечні. Наприклад, для ріпаку на квітучому полі використовують препарат «Біскайя». Період його розпаду – 9 годин. Тобто, якщо поле обробили о 10 вечора, то о 9 ранку, в час льоту бджіл, шкоди від нього вже не буде. Але якщо кропити ним удень, коли літає бджола, то, відповідно, вона постраждає.
Прикро, що донедавна не було навіть законодавчої бази щодо обрахування збитків пасічникам. Лише торік ввели обов’язкову реєстрацію пасіки, створивши єдиний державний реєстр. Без відповідного папірця нічого довести неможливо. І це на руку агровиробникам. Більшість представників нашої організації вже зареєстрували свої пасіки, кожна з яких має власний номер у реєстрі.

ЧИ ДОЧЕКАЄМОСЯ ЗАСЛОНУ ЗВЕРХУ?

Однак якщо пасічники працюють у рамках закону, то окремих аграріїв важко спрямувати в правильне русло. Як зізнаються любителі бджіл, найважче їм пережити смерть їхніх комах, чути їхній плач, жалісливий гул тривоги через приреченість. Мертві бджоли – це провісники загального екологічного неблагополуччя, бо вже наступного року отруєними можуть виявитися овочі, фрукти, вода, грунти. Але чомусь так грунтовно цю проблему в Україні не розглядають.
Юрій Пливанюк– Ви знаєте, як боляче дивитися, коли гинуть твої маленькі трудівники, – розповідає начальник міськуправління охорони здоров’я Юрій ПЛИВАНЮК, котрий ще зі шкільної парти захоплюється бджільництвом і два роки тому пережив масову загибель пасіки. – Цей відчай не передати словами, коли вранці вони поверталися додому, не мали сил долетіти до вуликів і мертвими падали біля них… У дзьобиках надійно зберігали нектар. За голову хапайся, кричи – не кричи, а у цій ситуації почуваєшся безпомічним, коли бачиш купу мертвих бджіл і збираєш їх не пригоршнями, а відром. Це ката­строфа.
Юрій Васильович пояснює, що і раніше переживав загибель комах, але тоді наслідки були менш трагічними: то кліщ заведеться, то їжі не вистачить. Але останніми роками ситуація набула жахаючих масштабів: насильство твориться не лише над комахами, а й над людьми. І якщо це не зупинити, на людство чекають не найкращі часи.
– Зважаючи на те, що аграрії ллють у землю, ми скоро перестанемо тішитися українськими чорноземами. Маємо визнати й те, що ситуація загрозлива і для людей. Бо бджола – це лакмусова смужка, яка вказує, що ми йдемо неправильним шляхом. Вона першою реагує на отруту. Далі з отруєних полів зникають горобці, за ними – ластівки, які поїдають мертвих комах. Чого гріха таїти – недобросовісний підхід окремих аграріїв, які використовують несертифіковані препарати, робить чорну справу. І боротися з ними треба на державному рівні. Бо ні для кого не секрет, що їх нелегально завозять в Україну, і жодного бар’єра, який би стримував цей процес, немає. А потім ми вже пожинаємо плоди. Отрута, потрапивши в землю, згодом буде в продуктах, які ми їмо, не кажучи вже про те, що ми дихаємо її випарами, і стікає вона у грунтові води. Коли читаєш інструкцію, волосся стає дибки: після обробітку деякими препаратами на полі не можна з’являтися зо два тижні ні людям, ні тваринам, ні комахам. Уявіть, що ми робимо?! Якщо аграрії дбають про власне майбутнє і життя своїх дітей, мають увімкнути совість, – упевнений Юрій Васильович. – Нині ми повинні донести до верхів, що нас губить хімія, і, напевно, більше ніж радіація.
Дивуюся, чому РНБО не розглядає це питання, адже тривожні сигнали з усієї України надходять мало не щотижня. Акції протесту в столиці та інших містах, які б змусили владу відреагувати, поки що не дають результату. А мусить втрутитися Офіс президента, Верховна Рада, Каб­мін, усі органи та інституції влади всіх рівнів. Найголовніше – заслін має бути встановлений у верхах. Повинна бути фіксація, як агрохімія потрапляє до нас. Цивілізований світ користується сертифікованими препаратами, а ми – як бананова республіка. А ще у цивілізованих країнах аграрії матеріально мотивують пасічників для того, щоб підвищувати власний урожай. У нас, навпаки, їм завдають смертельного удару і не розуміють, що, знищуючи бджолу, зменшують свій урожай.
Василь ПавліковськийЩе одному кам’янецькому пасічнику із стажем понад 20 років Василю ПАВЛІКОВСЬКОМУ довелося пережити загибель комах:
– Торік після обробітку сусіднього поля втратив половину бджолосімей – загинула вся льотна бджола, так звані бджоли-збирачки. За 20 років, відколи займаюся бджільництвом, уже можу зробити порівняння. Насамперед змінилася медоносна флора. Якщо раніше були посіви гречки, конюшини, то нині переважають ріпак і соняшник. Вони зазвичай є генетично модифікованими і не всі дають нектар. А ще змінився клімат, почастішали випадки вирубування медоносних дерев. Порівняно новою є така хвороба, як колапс бджолиних родин, чи розпад бджолиних колоній, етіологія якої й досі залишається невідомою, хоча весь світ із нею стикнувся. Це коли бджола вилітає і втрачає орієнтир: вулики стоять порожні з медом, а бджоли – невідомо де. Вчені б’ються, аби знайти відповідь на це запитання, але поки що без результату. Є декілька версій, чому так трапляється. Одна із них – це електромагнітне випромінювання, інша – вирощування генетично модифікованих рослин, ще одна – кліщ варроа, що викликає хворобу варроатоз. Декілька років тому на своїй пасіці я стикнувся з тим, що вулики стояли порожні з медом.
На думку Василя Анатолійовича, найбільшою бідою для бджіл все ж таки є використання несанкціонованих препаратів і недотримання Закону України «Про бджільництво» й «Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл»:
– Відповідно до цих документів мають використовуватися препарати, нетоксичні і для бджіл, і для риб. Крім того, не можна оброб­ляти у стадії цвітіння, в ранкові години (лише у вечірні). Пасічників мають попередити про обприскування полів не менше як за три доби. Хоча, на мою думку, цього пункту взагалі не повинно бути. Адже бджолу неможливо закрити у 30-градусну спеку, вона повинна мати вільний доступ, інакше починає тривожитися, набирати під зав’язку меду, а це призводить до її загибелі. Вважаю, що науковці мають працювати над виробництвом нетоксичних препаратів, що діятимуть конкретно на шкідника. Задля порятунку об’єднуються пасічники, але на захист бджоли мають стати всі люди. Бо ця комаха пережила льодовиковий період, а нині перебуває на межі вимирання. Якщо бджола зникне як запилювач, то продовольчої кризи не уникнути. Генетично модифіковані та самозапильні рослини нас не врятують від голоду.

ПРОТИ ХІМІЇ НЕ ПОПРЕШ

Анатолій ЛавськийБезсилими перед хімією є і представники контролюючих органів.
– Скільки разів намагалися, але практично довести справу щодо отруєння бджіл до завершення не вдається, – коментує начальник Кам’янець-Подільського міськрайонного управління Держпродспоживслужби Анатолій ЛАВСЬКИЙ. – Бо одноосібники, керівники сільськогосподарських підприємств не зізнаються, чим фактично обробляли поля і яка діюча речовина хімічного препарату. А без цієї інформації державна лабораторія не може підтвердити факт отруєння. Бо отрутохімікатів є дуже багато, тому практично нереально кожен дослідити. І хоча цього року до нас не надходило жодного звернення щодо загибелі бджіл, однак проблема залишається актуальною.
От і виходить, що єдиним порятунком і для бджіл, і для людства є добросовісне ставлення аграріїв до землі. Але, як свідчить досвід, достукатися до їхньої совісті не вдається. Та й держава, прописавши певні правила, чомусь зовсім їх не контролює.