Понеділок, 23 Вересня 2019 р.
6 Вересня 2019

ДО БОРЩЕВА ПО БОРЩ. І ВИШИВАНКУ

На початку вересня країна ще голосно дофестивалює. Так, на календарі вже осінь, але спека стоїть літня. І чому б не вирушити кудись не лише з культурно-пізнавальною, а й фестивальною метою?
І найближча нагода випаде якраз післязавтра: 8 вересня у сусідньому райцентрі – Борщеві на Тернопільщині – вкотре відбудеться етнографічне свято «Борщівська вишиванка». А поруч із вишиванкою тут вшановуватимуть і борщ – на кулінарному фесті «Борщ’їв».

ОРІЄНТАЦІЯ НА МІСЦЕВОСТІ

Із Кам’янця до Борщева ведуть два шляхи. Той, що через Скалу-Подільську, 2019 року можна рекомендувати хіба найзапеклішим ворогам: ділянка траси між Оринином і Гуковим волає про ремонт тисячами ям. Маршрут через Жванець і Мельницю-Подільську трохи довший за кілометражем. Але дорогою можна оглянути руїни замків в Окопах і Кривчому. Якщо вистачить часу – ще й відвідати знамениту Кришталеву печеру. А там уже скоро і Борщів. Хоча з часом дивіться самі: ввечері в Кам’янці гримітиме «Республіка». Пе­чера зачекає, а Pianoбой – навряд чи.
Спочатку про назву. В 12-тисячному місті кожен знає легенду, як міщани втопили в казані з борщем зайду-татарина. Лінг­вісти натякнуть, що до борщу назва стосунку не має, має до вкрай неприємної рослини – борщівника. Факт, що цю траву як приправу вживали з подільсь­кими першими стравами (читай борщами), має примирити і вчених, і посполитих.
Про археологічні знахідки часів трипільської та черняхівсь­-кої культури й говорити не будемо: Поділля було обжитим ще з епохи палеоліту – зуб даємо. Мамонтовий. Саме такий було знайдено поблизу міста – мо­жете переконатися в краєзнавчому музеї.
На початку XVII ст. тут будуєть­ся мурований замок. Від укріп­лень залишилися топоніми Замкова криниця, Замковий ліс і вулиця Валова, а ще розгалужені лабіринти пивниць і перебудо­вана під дзвіницю костелу замкова башта (за іншим переказом, костельна вежа реконст­ру­йована з мінарету. Обидві вер­сії можуть бути правдивими). Південна околиця міста, котру старі люди називають Кривда, тому й отримала таку прикру назву, що була розташована перед замком, тож вороги, перш ніж взятися за штурм твердині, добряче топталися по передмістю. Ще в середині ХІХ ст. міща­-ни переказували чи то бувальщини, чи то небилиці про підземні ходи з решток борщівського замку до твердинь у Висічці та Ланівцях (селах Борщівського району).
Оглядини скромного баро­кового костелу (його звели на замчищу 1763 р.) багато часу не займуть. Варто пройтися центром, сформованим за генеральним планом 1936 р. Почати від прикрашеної борщівсь­ким гербом міськради-Ратуші (вул.М.Гру­шевського, 2) і дійти до найошатнішої споруди міста – зведеного 1908 року «Руського дому», який із 1975 р. діє як крає­знавчий музей та музей Тараса Шевченка (вул.Т.Шевченка, 2).
Саме за цим маршрутом, від міськради і до сусідки «Руського дому» райради, і фестивалить Борщів з усім районом. Та для початку таки варто зазирнути до музею.

ЧОРНОВИШИТІ СКАРБИ

У цих ніжно-рожевих стінах із 11 ранку і слід шукати вищезгаданий зуб мамонта, а ще прикордонний стовп двох імперій (Російської та Австро-Угорської), старі поштівки, трипільську кераміку, сякі-такі середньовічні обладунки і зібрання серпів та інших сільгоспзнарядь. Вразити мають не вони, а вітрини з народним одягом (другий поверх музею віддано під тимчасові експозиції, в дні фестивалю вишиванок там експонують вишиті багатства із запасників). Із вітрин стає зрозуміло, чому місцевий одяг славився на всю Україну. Так, як вишивають сорочки на Борщівщині, не вишивають ніде: чорний орнамент вкриває майже всю поверхню рукавів.
Україна надзвичайно багата на техніки вишивання: їх налічують близько сотні. З цієї сотні у Борщівському районі Тернопільщини використовують понад п’ятдесят. Традиційного вигляду сорочки з червоним і синім вишиванням є одягом для роботи. Зали ж із парадними строями вражають тих, хто на Борщівщині вперше: рукави жіночих сорочок майже повністю вкриває чорна вишивка. За переказом, багато століть тому край майже збезлюднів після татарського набігу. Чоловіків зайди вбили, а дівчат забрали в ясир. Жінки, які вижили, зібралися на згарищі рідних осель і поклялися впродовж семи поколінь носити жалобу за вбитими. Відтоді в найважливіші моменти життя на борщів’янках були сорочки, вишиті чорними нитками. Нині технологія чорного суцільного вишивання (вишивка так званою колодкою) практично втрачена, з 1950-х років на Борщівщині поширився традиційний хрестик. Кажуть, саме тоді й віджили останні з тих семи поколінь із легенди.
У чорних вишиванок є ще одне пояснення: вівці, з вовни кот­рих робили нитки для оздоб­лення сорочок, були переважно чорного кольору. А сучасні майст­рині пробують відновити стару техніку – і проводять майстер-­класи для охочих.
Якщо пощастить, приєднайтеся до екскурсії, котра ходить залами і так само зачудовано, як і ви, розглядає сорочки з Сапогова, Турильча чи Більча-Золотого. Якщо пощастить у квадраті, екскурсію проводитиме директор музею, археолог Михайло Сохацький.
Крім сорочок, стіни залів прикрашені й старовинними фотографіями подолян у народних строях. У фототеці музею понад 7 тисяч знімків, на котрих зафіксовані наші предки в автентич­ному подільському одязі. Теж цікаво.

40 ВИДІВ БОРЩИКУ

А тепер уже можна і у фес­тивальний вир пірнути. Свято почнеться, щойно годинник на дзвіниці греко-католицької Ус­пенської церкви (1866) бамкне 12 ра­зів. Поруч із «Руським домом», де зажурився монументальний Тарас Григорович (1991), опівдні покажуть документальний фільм про борщівську ви­шиванку, а потім демонстру­ватимуть фешнпоказ за останньою модою початку ХХ століття. Юні подолянки та подоляки парадують у старовинних черевиках і сорочках. О 12.40 тут же, на майдані, розпочнеться теат­ралізоване дійство.
Далі у численних наметах громади всіх сіл Борщівщини демонструють свої вишивані скарби. Ех, мрія придбати справжню борщівську вишиванку за копійки залишиться лише мрією: сюди привозять експонати із сільських музеїв, продавати їх ніхто не збирається. І правильно. Хоча була справа: років із 15 тому старовинну сорочку бабусі часом віддавали за 50 гривень. Тепер же такі антикварні скарби потягнуть на декілька тисяч гривень.
Намети з борщем розташо­вані на площі біля міськради – і скільки ж тут є різновидів головної української страви! Холодні, гарячі, з борошном, із гриба­ми – продегустувати всі навряд чи можливо (все-таки їх є понад 40 варіантів). Але хоча б кілька спробувати варто. Початок дегустацій – із 13.00.
У борщівського фестивалю з Кам’янцем давня дружба. Не обійшлося без нашого міста і 2012 року, коли тут встановили відразу чотири рекорди Украї­-ни. Кам’янчанка Людмила Лиськова продемонструвала гостям свята найбільшу в Україні вишиванку. Гігантська сорочка (10 м заввишки, 16 метрів у ширину, рукави по 5 метрів) була одягнена на найбільшу в Україні ляльку-мотанку. Мотанку-берегиню виготовив Володимир Овчінніков. На сорочку пішло 180 метрів льону, і на 120 із них – вишив­ка, характерна для Західного Поділля. Марія Фурда вигото­вила найбільшу в Украні 12-мет­рову крайку (тканий пояс). Авторкою наступного рекорду, 50-метрової плахти, є Світлана Шмирко.

Ірина ПУСТИННІКОВА.
Фото авторки.