Неділя, 15 Грудня 2019 р.
11 Жовтня 2019

СЛУХНЯНІ БІЙЦІ ПІДРОЗДІЛУ К-9

Уже вп’яте Україна вітатиме мужніх і сміливих, відважних і непереможних. Свято захисника Вітчизни, відроджене фактично в роки російсько-української війни, стає для нас вагомішим і ближчим. Мабуть, кожному із нас бракуватиме слів, аби подякувати нашим захисникам, які боронять українські кордони на сході України. Завдяки цим відчайдухам ми спокійно спимо, ходимо на роботу і до школи, розважаємося.
Бо впевнені, що доки вони там – ми тут у безпеці.

Разом із нашими бійцями зі Збройних сил України, Держ­прикордонслужби, СБУ, Нац­гвардії чи Нацполіції успішно несуть службу і їхні чотирилапі помічники. Одні собаки пантрують українські кордони, інші – успішно шукають вибухонебезпечні предмети, наркотики та злочинців.
Два роки тому бойовий тандем – інспектор-кінолог молодший лейтенант Костянтин ЧЕМЕРИС і його німецька вівчарка Ніка – понад два місяці провели на сході України. За цей час їм вдалося розшукати крадіїв і допомогти розкрити низку злочинів. А після повернення із зони проведення АТО вони встигли засвітитися на всю Україну, вдало виступивши у чемпіонаті Нацполіції з багатоборства кінологів. Аби більше дізнатися про реальні поліцейські будні та роботу кінологічного центру К-9, журналісти «Подолянина» навідалися в гості до кінологів та їхніх розумників.
До речі, К-9 – так позначають кінологічну службу в усьому світі через співзвучність слову «ca­nine» – «собачий». Проста гра слів дозволяє лаконічно позначити «собачу службу».

ЗАТРИМУВАЛИ ЗЛОЧИНЦІВ І НА СХОДІ, І У НАС

Кінологічний центр Головного укравління Нацполіції у Хмельницькій області діє в Кам’янці-­Подільському вже понад 10 років на території колишнього МРЕО.
Аби дістатися сюди, долаємо не один десяток метрів, дорогою розглядаємо понівечені після аварій автомобілі або ж ті, що опинилися на штрафмайданчику. Про те, що саме тут вмостився кінологічний підрозділ, свідчить табличка на будівлі та гучний гавкіт песиків. Працюють тут два інспектори-кінологи та спеціаліст кінологічного центру.
В їхньому обслуговуванні наше місто і район, а також Чемеровецький, Новоушицький і Ду­наєвецький райони.
– Ось це моя Кайна, – знайомлячи нас із німецькою вівчаркою, зовнішність якої зовсім не спів­падає із кіношними Рексом, Мух­тарем і Псом, розповідає 28-річний Костянтин. – Разом із нею працюємо вже три роки. Маю ще одного «німця», чепрачного кольору Ніку, з якою вже майже 5 років. Оби­дві – розшукові собаки. Також є і два російські спанієлі: Джессіка легко знаходить наркотики, а Оггі – вибухівку.
Костянтин зізнається, що працювати із собаками нескладно, якщо любити їх, вірити і постійно підтримувати у формі. За любов і турботу чотирилапі гавкуни віддячать лише вірністю, надійністю і завжди допоможуть у роботі. Коли вони поруч – навіть відрядження минає швидше і веселіше.
– У серпні 2017 року мене із Нікою відрядили до Маріуполя для посилення служби місцевого райвідділу поліції, – продовжує молодший лейтенант. – Не встигли прибути, як одразу ж взялися до справи. На пляжі трапився розбійний напад. Злочинець взяв до рук цеглу, напав на жінку, проломив їй голову, вкрав сумку і кинувся навтіки. Сталося це неподалік від кінологічного центру. Ми негайно прибули на місце злочину і розпочали пошуки розбійника. Ніка одразу ж взяла слід. Разом пройшли півтора кілометра, і неподалік від ломбарду вів­чарка зупинилася біля одного чоловіка. Саме він і був причетний до злочину. Розбійника затримали оперативники.
На сході, як і по всій Україні, лідирують майнові злочини. Під час відрядження отримали виклик. З’ясувалося, що хтось тишком-нишком зняв колеса з автомобіля. Ніка все прискіпливо обнюхала і взяла слід, який привів до гаража таксиста. Згодом поліція встановила, що цей чоловік уже був судимий за кра­діжки.
Гострий нюх чотирилапих помічників вивів на слід не одного правопорушника вже на рідній Хмельниччині. Завдяки їхній кмітливості, вдалося розшукати і людей, які заблукали.
Сергій Почапинський із Рексом, Костянтин Чемерис із Джессікою і Кайною– Цьогоріч у березні черговий районного відділення поліції повідомив, що неподалік від села Гуменці в лісі зник чоловік, – пригадує Костянтин. – Коли прибули на місце, помітили сліди, і Кайна, принюхавшись, побігла в бік лісу. Завдання ускладнювало те, що слід міг бути і помилковим, адже речей чоловіка, який загубився, ми не мали. Однак уже через 15 хвилин знайшли пропажу в лісі.
А у серпні вівчарка Кайна допомогла швидко розшукати крадія. Злочин було скоєно в селі Острівчани, де злодій, зірвавши навісний замок, проник до будинку місцевого жителя, звід­ки викрав електроінструменти. Кайна одразу ж взяла слід і привела прямо до будинку 30-річного місцевого мешканця, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжки, грабежі та нанесення тілесних ушкоджень.
Одного разу Кайна навіть вказала на вбивцю. Резонансний злочин стався в одному із сіл Кам’янець-­Подільського району. Ми вийшли із хати, і вона одразу ж насторожилася й пішла по сліду. Біля будинку стояло чимало тутешніх жителів, адже розголос про вбивство миттю облетів село. І тут Кайна зайшла в натовп і сіла біля однієї з жінок. Коли вже її затримали, то побачили, що її взуття і штани були в крові. Злочинницею виявилася донька вбитої.
Недавно приїхали до Віньковець­кого району. Сюди нас викликали працівники відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, бо мали інформацію, що в одному з приватних будинків може зберігати­ся смертельне зілля. Працювала Джес­сіка. Їй вдалося розшукати пів кілограма наркотиків. Частину злочинці тримали під ліжком, дещо – у сумці. А в Оринині цій собачці вдалося «занюхати» наркотики, захо­вані на козирку дверей.
Наш Оггі – спец по вибухівках. Не так давно у Хмельницькому в автомобілі молодий чоловік підірвав себе бойовою гранатою. У його помеш­канні одразу ж здійснили обшук.
І Оггі знайшов там заховані патрони від автомата та порох.
Доки спілкуємося, молодшому лейтенанту Чемерису надходить виклик – скоєно три крадіжки. Оперативникам потрібна підмога собаки-нюхача. На роботу виїжджає Ніка. Таке враження, що вона в захваті, бо її знову взяли на справу: миттю застрибує в службове авто та вмощується.

КІНОЛОГИ ДУМАЮТЬ, ЯК ЗЛОЧИНЦІ

– Усього в нас тут шість собачок, – продовжує для нас екскурсію спеціаліст кінологічного центру Сергій ПОЧАПИНСЬКИЙ, за плечима якого три десятки років кінологічного стажу. Хоча за фахом він юрист, але зізнається, що кінологія перемогла, і він не шкодує. Бо робота із собаками набагато цікавіша та веселіша, ніж із паперами.
Найважчий період, за словами Сергія Борисовича, припав на роки реформування міліції в поліцію. Тоді чимало кінологів звільнилися, на території потрібно було наводити лад, облаштовувати нові вольєри. З усім впоралися і взялися за пошук нових службовців.
– Собаки, які залишилися, не підходили для подальшої служби, – продовжує спеціаліст-кінолог. – Ми їх подарували людям, а самі почали вивчати оголошення з усієї України. В органах внутрішніх справ дозволяється купувати собаку за власні кошти. Тваринку ставлять на позабалансове утримання і виді­ляють на неї харчування. Зізнаюся, що знайти хороших собак для служби було складно. Для цього треба знати особливості породи і, найголовніше, родовід батьків. Ніколи не раджу купувати цуциків на ринках, бо там вам продадуть кота в мішку.
Джессіка знайшла наркотик2-місячні песики одразу ж при­ступили до навчань. Сьогодні їхній робочий день виглядає так: уранці обов’язковий щоденний догляд (огляд від мордочки і до хвоста, розчісування шерсті двічі на день щонайменше по 10 хвилин – аби не було кліщів, прищів і ковтунів), сніданок та заняття, якщо не надійшло викликів про злочин.
– Сучасні злочинці вигадливіші, – продовжує Сергій Борисович. – Аби замести сліди, вони вигадують різні способи. Часто з місця злочину тікають на автомобілях. І вже чималий плюс, коли собака вказує напрямок втечі. Тому ми, кінологи, мусимо думати, як злочинці, й вигадувати для чотирилапих неймовірні місця схованок. Це можуть бути дивани, тумбочки, потрощені автомобілі тощо. Там і ховаємо закладки. Часто мене запитують: «А ви своїх собак наркотиками годуєте, щоб вони їх шукали?». Виходить, що собак, які шукають вибухівку, годують тротилом?! Таке твердження абсурдне, бо ми їх привчаємо шукати конкретний запах. При визначе­-
них правилах дресирування за тиждень песик уже може шукати відповідний запах. Ним ми просо­чуємо вату і вкладаємо в улюблену іграшку: м’ячик, паличку, кільце. Так собака шукає свою іграшку і вивчає нові запахи.
Заняття проводимо і на нашій території, і в місцях, реально наближених до завдань, – на гуменецьких полях, у селищі Смирнова, де поруч гавкають інші пси, гуляють кури і ходять люди. Вчимо їх із дитинства так, аби собаки ні на кого не відволікалися, а робили свою справу. Після успішної операції наші чотирилапі розумнички отримують на­го­роду – улюблений смаколик, іграшку чи похвалу від господаря. І це їх неабияк мотивує.
Та що я вам усе розповідаю – давайте краще покажу.
Розумниця КайнаСергій Борисович веде нас на майданчик для тренувань. Тут розташовані різні перешкоди, лабіринти і ящички-схованки.
В один із них спеціаліст ховає кепку. Кмітлива Кайна за лічені хвилини знаходить її і вмощується біля ящичка, демонструючи, що вона саме тут. Далі за справу береться енергійна, весела і напрочуд лагідна Джессіка. Заздалегідь заховали скляну пляшечку із написом «Героїн». Щоправда, наркотиків там немає – ли­-
ше ватний тампон, просякнутий запахом. Не встигли ми й оком моргнути, як спанієлька вже почала голосно гавкати біля схован­ки, мовляв, знайшла, давайте нагороду – улюблений помаранчевий м’ячик.
Своїм помічникам кінологи щодня варять свіжі супи і каші з яловичиною. Обов’язково додають вітамінізовані добавки. А ще улюбленцям смакують яблука і грушки.
– Ми любимо підопічних і хочемо, аби вони були здоровими, – зізнається Сергій Почапинський. – Розуміємо, що гарна собака – це здорова і працездатна. До речі, Макс фон Штефаніц, який своє життя присвятив створенню й удосконаленню німецької вівчарки, стверджував, що така порода – це насамперед робоча собака: і інтелект, і краса, і правильність будови – все забезпечує працездатність та відданість господарю. Німецькі вівчарки виявилися першокласними поліцейськими й військовими собаками: у часи Першої світової війни вони прокладали телефонні кабелі, підтримували зв’язок, шукали по­ранених, їх використовували під час патрулювання й варти. Сьогодні майже всі країни світу взяли на службу собак цієї породи.
Завжди кажу, що, перш ніж придбати собаку будь-якої породи, потрібно добре все обміркувати. Бо тваринка потребує постійного догляду і щоденних фізичних навантажень, інакше виникнуть проблеми із внутрішніми органами. Нині в Украї­ні багато собак опинилися на вулиці через примхи деяких людей: вони завели тварину, а коли та їм набридла – викинули на смітник.
Кожна службова собака, як стверджують кінологи, має характер. А спанієлька Оггі, попри маленькі розміри, виховує своїх великих колег. Скажімо, дві вів­чарки не поділили м’ячик і лаються. Вривається Оггі, розганяє їх по різні боки – і ті одразу ж заспокоюються.
Окрім щоденних тренувань і пошуку злочинців, кінологи та їхні підопічні беруть участь у різних змаганнях і навчаннях. Недавно повернулися з тренінгу із захисного напрямку підготовки службових собак, що відбувався на базі кінологічного центру Головного управління Нацполіції у Хмельницькій області. Показували, що самі вміють, і набували досвіду від колег з усієї України.
А раніше Костянтин Чемерис із розумницею Кайною стали най­кращим в Україні тандемом із пошуку стріляних гільз, а також продемонстрували один із найкращих результатів у категорії «Затримання правопоруш­ника». А в загальному підсумку відкритого чемпіонату Нацполіції з багатоборства кінологів посіли VI місце.
Повернулися з нагородою і з Межигір’я, де відбулися Все­українські змагання спеціаль­-них розшукових собак за програмою «Служба собак-детекто­-рів». Спанієлька Джессіка виборола бронзу з пошуку наркотичних речовин.
Тож попереду в наших собак ще чимало нагород і вдало виконаних завдань. Адже для цього в них є все необхідне – професійні наставники, котрі їх люблять, навчають і доглядають.