РОСТІК, ЯКИЙ ЗАВЖДИ З НАМИ

Указом Президента Петра Порошенка від 22 січня 2018 р. високою державною нагородою України відзначено кам’янчанина Ростислава ДОБРОШИНСЬКОГО, який загинув 2017 року, захищаючи Батьківщину. В Указі йдеться: «За особисту мужність і самовіддані дії, проявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку постановляю нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня Доброшинського Ростислава Руслановича (посмертно) – старшого солдата».

…Як завжди зранку, прийшовши на роботу, директор ЗОШ №15 Василь Слободянюк із сумом подивився на парадну стіну школи, де на чорних меморіальних квадратах граніту виблискували невеселі сонячні зайчики. Тут завжди є квіти, з повагою та любов’ю покладені до портретів молодих гарних хлопців у військовій формі. Щодня вони, його вчорашні школярі, а сьогодні – Герої, якими пишається не тільки місто, але й уся Україна, зустрічають його, з ними він мовчки вітається, а вони – молоді, усміхнені, привітні – замріяно дивляться в неосяжну даль рідного міста і нагадують прийдешнім поколінням, за що віддали своє життя. Віддали вони його за мир і спокій своєї Батьківщини, за те, щоб молоде покоління жило під мирним небом. Колись і вони навчалися у цій школі, галасливо бігали по її коридорах, на подвір’ї, спортивних майданчиках, вислухову­вали зауваження вчителів та, сповнені енергії й нестримної жа­ги до життя, радували та дивували батьків і вчителів.
Один із цих випускників Ростік Доброшинський загинув 1 серпня 2017 р. 20-річний хлопець зазнав смертельного поранення від кулі снайпера, яка влучила прямісінько в груди, у Новозванівці, неподалік від однієї з найгарячіших точок – Попасної на Луганщині.
За добре серце, чуйність і глибоку порядність його називали «Добрим». Незважаючи на мо­лодий вік, він свій вибір зробив, хоча добре знав, чим доведеть­-ся розплатитися, якщо настане його час. Там, куди він пішов, це може статися щохвилини, що­секунди. Щодня він перебував на передньому краї, виконував бойові завдання, ризикував життям і ні на мить не сумнівався в своєму правильному виборі.
Ще навчаючись у школі, якось він трохи запізнився на урок. На запитання вчителя, чому так сталося, Ростік відповів: «Я повинен був провідати свою бабусю, побачити її, почути її голос, можливо, їй потрібна була якась допомога. Коли я пересвідчився, що в неї все добре, це мене заспокоїло». Він про себе не думав – він думав про рідних, про країну. В цих словах немає нічого надуманого, і немає жодної прикраси. Ростислав так і пояснив свою позицію, коли став у лави захисників України: «Я повинен захищати свою Бать­ківщину і повинен допомогти своїй родині!».
…Виплакані сльози матері, глибокий розпач і плач рідного дев’ятирічного братика, який ніяк не хотів повірити, що Ростіка він більше не побачить…
Ростік народився 27 жовтня. «Цього дня ми ллємо сльози від жалю та скорботи, бо сумуємо за тобою. Ти був дбайливим сином, надійним братом, люблячим онуком, чуйним племінником, відданим патріотом своєї країни. За 20 прожитих років ти зробив більше, ніж інші за 50. Спи спокійно, Ростиславе! Твоя спра­ва продовжується, а пам’ять про тебе назавжди в наших серцях. Слава Герою!», – так кажуть його рідні.
ЗОШ №15… Тут створені всі умови для навчання та національно-патріотичного виховання молодого покоління в дусі безмежної любові до Батьківщини, до народу. Прекрасний музей, гарно оформлені стенди, коридори школи з картинами та продуманими інформаційними настановами – все це спонукає школярів до пізнання незвіданого, творчості та пошуку.
Гостями школи часто бувають ветерани Другої світової війни, ветерани Афганістану та зони про­ведення АТО. Ростіка тут не за­бувають, добре пам’ятають і його, і той подвиг, який він здійснив,
захищаючи рідну Батьківщину.

Анатолій БЕРНАДІН, керівник пресцентру ради ветеранів міста.