ДЕРЕВ’ЯНЕ: «КАРПАТИ» БЕЗ ІНВЕСТИЦІЙ

Вдалині бабусі пораються на городі, малі хлопчиська ви­пасають корів, звідкись лине монотонне диркотіння мотоблоку, а в повітрі змішана квінтесенція різноманітних запахів, котрі навіюють спокій та нагадують про батьківський дім. Так виглядає справжнє українське село – Дерев’яне, що заховалося серед лісів у межиріччі Тернави й Студениці.

ДО І ПІСЛЯ КУЗЬМИ

На нинішній території села люди селилися здавна. Знайдено чимало археологічних пам’яток – свідків життя трипільських племен (III тисячоліття до н. е.). Існувало тут селище і в скіфсько-­caрматський, і в давньоруський періоди. Вочевидь, поселення з часом зруйнували половці чи татари під час спустошливих нападів. Ті, кому вдалося уникнути полону, покинули оселю і поселились в інших місцях. Та все ж за кілька століть тут знову ви­никло нове село під назвою Дерев’яне, перша писемна згадка про нього датується XV століттям (у ревізії польських королівських маєтків).
Дерев’яне – одне з небагатьох сіл нашого району, старожили якого пам’ятають переказ про виникнення поселення. Мовляв, першим поселенцем був кріпак Кузьма Дерев’янчук, який утік сюди від поміщицького гніту. Від прізвища цього селянина ніби і походить назва села. Існує й інша етимологія топоніма Дере­в’яне. Згідно з нею, в назві відбиті особливості будинків, споруджених першими поселенцями. Можливо, ці будинки були дерев’яними, зовні необмащеними глиною.
Важким тягарем на плечі селян лягла Перша світова війна. Чоловіче населення було мобілізовано на фронт. Село спустошилося. Про скрутність часу та бідність свідчив і скромний, обмежений побут селян. Навіть церковнопарафіяльна школа мала такий злиденний вигляд, що її важко було відрізнити від звичайної хати. Поряд зі школою стояла корчма, де торгував єврей, куди селяни з горя заносили останню копійку. Отримав­ши звістку про повалення самодержавства, селяни вкотре погромили панський маєток Жеб­ровського. Сам пан утік, а згодом повернувся і наказав звозити збіжжя та реманент. Його перебування було недовгим, у країні розгорнулася боротьба за владу.
У відновленні мирної праці в Дерев’яному певну роль відіграла сільська рада (голова Іван Тижинський) та комітет незаможних селян (голова Тимофій Зеленюк). Після поділу панської землі серед бідноти, створення сільгосптовариств були утворені дві сільгоспартілі: імені Сталіна і «Нове життя», які згодом отримали непомірні плани зі здачі хліба державі, що призвело до злиднів та голоду. 1934-го гос­подарства об’єднали.
Через декілька років у Радянському Союзі розпочалися масові політичні переслідування, які торкнулися і дерев’янських жителів. Але господарство потрохи розвивалося. В селі діяла початкова школа (з 1929 р. – семирічка), сільбуд, кооперація. З’явилася деяка техніка, зокрема, комбайн, машина. В колгоспі нараховувалося 180 голів ВРХ, 220 овець, 80 свиней. 1940-го урожайність зенових культур становила 18 ц/га.
Небачене лихо принесла війна, розпочата нацистською Німеччиною. Знущання, відправлення людей на каторжні роботи до рейху, пограбування – все це випало на долю дерев’янчан під час окупації села. Школу закрили, в ній оселився німецький офіцер. За доносами місцевих підлабузників нацисти стратили сім’ю Петра Зарецького – дружину і троє дітей. Незважаючи на терор, люди не перетворювалися на покірних рабів. У районі села неодноразово відбувалися сутички між партизанами та загарбниками. Зокрема, на хуторі Шидлівка німці збудували вишку для спостереження, там відбувся бій, в якому ворог втратив дев’ять вояків від рук месників. Навесні 1944 р. відбулося довгоочікуване звільнення села. Тепер усі зусилля селян були спрямованні на допомогу фронту, відродження села. Жінки, під­літки відновлювали колгоспні приміщення, засіювали поля. Вже 1945 року було відкрито середню школу, запрацювали ін­ші об’єкти соціального, господар­ського та культурного призначення.
1950-го відбулося об’єднання господарств. До дерев’янської сільгоспартілі приєдналися гос­подарства сіл Привітне та Пожар­ниця. Розпочалося будівництво майстерні, ферм. Значно збільшилося поголів’я худоби, виробництво м’яса та молока. Зросла урожайність зернових культур. На шпальтах районної газети «Сталінський клич» у липні 1951 року вперше з’явилася Дошка пошани, на яку заносили най­кращих колгоспників, колгоспи, МТС, ланки, які зразково вико­нували завдання зі збирання та заготівлі хліба. Першими такої честі удостоїлися в’язальниці Дере­в’янської артілі імені Сталіна: Ганна Кучер, Ольга Гаджук, Докія Боднарчук, Пелагея Кучер та Марія Бичкова. Вони в’яза­ли за день 5355-6100 снопів за швид­кісним методом. 1961 року завершено будівництво середньої школи та дитячого садка.
Пізніше відкрито торгові об’єкти, поштове відділення, ФАП, здійснено електрифікацію сіл громади, запрацював власний радіовузол, прокладено асфальтову дорогу до с.Вихватнівці.
При цьому в селі, як і загалом у Радянському Союзі, в 50-80 роках розгорнули атеїстичну пропаганду. Деякі вчителі виловлювали та цькували школярів, котрі в неділю відвідували храми. Відомий нині священник-екзорцист РКЦ Ян Білецький згадував власний досвід: «Чо­ти­ри класи закінчив у гелетинській школі, потім навчався у селі Дерев’яному. Мене переслідували за те, що ходив до костелу. Вчителі сміялися, на лінійку викликали».
1969 року колгосп перетворився на плодово-ягідний радгосп імені Свердлова, за яким закріплено 1,6 тис. га орної землі. Господарство мало зерно-буряковий напрямок із розвиненим тваринництвом і допоміжними галузями – садівництвом, бджіль­ництвом. Поголів’я великої рогатої худоби в радгоспі доведено до 2 тис. голів. Побудували для приїжджих працівників їдаль­-ню, гуртожиток, для молодих спеціалістів – житлові будинки, звели машинобудівну майстерню. Будівництво виробничих і соціальних об’єктів навіть перевищувало потреби. Все робилося на перспективу. В місцевій школі навчалися 300 учнів. У тому ж Будинку культури працювали вісім художніх самодіяльних колективів. Тут вирувало життя. Тепер чимало змінилося…

«З ГОРІХА – ЗЕРНЯ» ТА «В ЯБЛУЧКО»

Дорогою до Дерев’яного видається, що ти віддаляєшся від цивілізованого світу, немов потрапляєш до однієї з поем знаменитого кобзаря Тараса Шевченка. Асфальту стає все менше, а дерев – більше.
До речі, довгий період головним бичем жителів і адміністрації села було транспортне сполучення з райцентром, адже дороги вкрай розбиті. Щоправда, за попередні декілька місяців сюди дістався локальний ямковий ремонт.
Газ у Дерев’яне досі так і не провели. Саме тому в будинках здебільшого палять дровами в грубках, подекуди користуються бойлерами. Як у країні загалом, так і в селі відбулися докорінні зміни в соціально-економічному та культурному житті. Селянин нарешті став господарем землі, але державної підтримки не дочекався. Отримані паї більшість селян передали орендарю, а ферми колишнього радгоспу стоять пусткою. Вдвічі скоротилося й населення.
Утім аграрний потенціал Дерев’яного залишається високим. Тут здавна розвинене садівни­цтво. Досі вирощування яблук, горіхів, слив залишається вагомою статтею доходів селян.
Ось уже чотири роки село входить до складу Китайгородської ОТГ, яку очолює Юрій Безрод­-ний. А старостою села обрали за­взяту й старанну випускницю ту­тешньої школи Галину Гутніцьку.
Школа як освітній заклад розпочала свою роботу в селі 1898 року. Вона була церковноприходською, дітей учив дяк і ста­роста. Після революції першу середню школу сучасного типу очолив поважний чоловік і лю­дина, яку й досі пам’ятають місцеві – Віктор Федорович Пашинський. Та школа була єдиною на всю округу, тому заняття проводилися в три зміни.
1961 року до ладу стала нова школа, де навчалися 410 учнів, директори тут часто змінюва­лися. 1980 року її очолив Віктор Литвиненко, завдяки якому заклад набув сучасного типу, тоді тут навчалися 220 дітей, із яких 60 про­живали у шкільному гуртожитку, бо школа наповнюва­лася з восьми навколишніх сіл та кількох десятків дітей із Дунаєвецького району.
Нині, з 2019 року, школу очолює Іванна Ткачук, про яку в селі дуже позитивно відгукуються, мовляв, молода, амбіційна, професіоналка.
– Школа живе повнокровним життям, де систематично для учнів учителі-предметники проводять конкурси, лекції, диспути, дискотеки, творчі вечори, звіти, змагання між класами, спортивні заходи, працює гурток художньої самодіяльності, – діляться тутешні освітяни. – Протягом попередніх п’яти років діти понад сто разів ходили в туристичні походи, вивчаючи флору і фауну нашого регіону. Молодші школярі постійно займаються в ляльковому театрі, який функціонує при школі.
Довгий час у селі був проб­лемним старенький клуб, побудований ще в 30-ті роки. Проте два роки тому в будівлі закладу облаштували новий, просторий, сучасний клуб. Його завідувачем став Василь Федоров – творча людина, яка всією душею вболіває за свою справу, працює з повною віддачею. У клубі систематично проводяться різноманітні розважальні заходи, зокрема, виступи місцевих талантів (гумористичні команди, вокальний і хореографічний ансамблі, актори драматичного гуртка). Перлинами Дерев’яного вважаються вокальна група «З горіха зерня» та КВН-команда «В яблучко». Колективи зібрали людей від малого до старого і виступають не лише перед жителями села, а й на всіх сценах ОТГ.
Працює бібліотека, котра недавно теж переїхала в новіше приміщення.
Сільський ФАП уже багато років очолює Галина Горячова, яка самовіддано трудиться і робить усе можливе, а інколи й неможливе.
– Вона ніколи нікому не відмовляє, ніч чи північ, коли треба – завжди надасть кваліфіковану допомогу, приходить на виклик у будь-який час доби, тому від жителів села – велика подяка, – розповідає тутешня мешканка Галина Іванівна. – Приміщення медпункту непогане, його стягнули, вимурували опорні стовпи, вікна замінили на пластикові. Тут завжди чисто й охайно, документація в ідеальному порядку. Чого не скажеш про забезпечення ліками, бо за ними фельдшер самостійно прямує до райцентру.

БАГАТІ КРАСОЮ

А головною перевагою села залишається ландшафт, зав­дяки якому місцеві мешканці називають Дерев’яне «Подільськими Карпатами без інвестицій». Туристичні перспективи наче вагомі, але поки селяни ли­-ше мріють про те, що в майбутньому складатимуть конкуренцію хоча б Сонячній Долині.
Та принаймні на околицях Дерев’яного часто можна зуст­ріти гостей із міста та навколишніх сіл. Восени тут, як правило, нашестя грибників, улітку приїжджають збирати суниці та інші яго­ди. Чимало туристичних марш­рутів та екологічних стежок пролягають через Дерев’яне. До речі, багатенько вихідців із села пов’язали своє майбутнє з природознавстом.
Розповідаючи про найцікавіші дерев’янські пам’ятки при­роди, насамперед згадуємо скелю над долиною річки Тернави – Ліоновичів Камінь. Назву вона отримала від сімейства Ліоновичів, які під час Столипінської реформи вийшли із сільської громади і взяли земельну ділян­ку, що прилягала до скелі. Процеси вивітрювання за багато років надали останцю чудернацьких форм. Світло-сірі вапняки, з яких складається скеля, піддатливі до вимивання, тому тут чимало невеличких гротів. Багато скам’янілих організмів, які чітко можна побачити на стінах, нагадують, що колись на цьому місці хлюпали хвилі Сарматського моря. Сміливці часом вилазять на вершину скелі – тут, за крок від урвища, відкривається неперевершений краєвид.

Ольга ГОЛУБ.