Неділя, 15 Грудня 2019 р.
29 Листопада 2019

ДВА ЮВІЛЕЇ НА ЖУРАВЛИНИХ КРИЛАХ

22 листопада у МБК відбувся, без перебільшень, грандіозний концерт кам’янецької мистецької еліти. Віншували 40-річчя народної дитячо-юнацької хорової капели «Журавлик» і 50-річчя педагогічної та мистецької діяльності незмінного керівника й натхненника капели, заслуженого працівника культури України Івана НЕТЕЧІ. Власне, подія тягнула не просто на концерт, а, як зазначалося у програмках, на «всеукраїнське свято хорового мистецтва».
І справді: на заході виступали не тільки кам’янчани, а й гості зі Стрия (зразковий дитячий хор місцевої музичної школи та заслужений артист України, співак і диригент Степан Целюх), Києва (тріо «Млада», яке очолює екскам’янчанка Наталія Мамчур) та Черкас (як не шкода, та золотий голос Кам’янця Оксана Лютаревич-Марченко вже працює солісткою Черкаської філармонії).

Iван Нетеча із вихованцямиУ вітаннях ювіляру та ювілярам всіляко обігрували назву хорової капели. Сек­ретар міськради Дмитро Васильянов відзначив, що «коли співає «Журавлик», навіть птахи мовчать». А директор департаменту гуманітарної політики Альона Кузема підкреслила, що «Журавлик» давно став одним із брендів міста – і його пісні розлітаються багатьма містами України та зарубіжжя. Так і є. За чотири десятиліття свого існування «Журавлик» виступав у Польщі, Словаччині, Іспанії, Болгарії, Німеччині, Литві та Словаччині. І, звісно, в Україні.
А починалося все 1979 року в середній школі №1, де Іван Михайлович після закінчення (1976 р.) музично-педагогічного факультету Кам’янець-Подільського педінституту працював учителем музики. Ще студентом він почав педагогічну діяльність у восьмирічній школі села Новосілка на Городоччині, пізніше працю­-вав директором Будинку культури в рідному селі Бедриківці того ж району. «Журавлик» не єдине дитя Івана Михайловича, 1981 р. він також організував хоровий колектив «Ровесник». Але саме «Журавлик» став вершиною його педагогічної та творчої діяльності. 1990 року капела отримала звання «Народний хоровий колектив».
За чотири десятиліття через нього пройшли майже 3 500 «журавлят». Ба­-гато хто з них присвятив себе музиці – як згадана вже Олена Лютаревич-Марчен­-ко (вона виконала арію Магди з опери «Ластівка» Джакомо Пучіні) чи піаніст,
лауреат міжнародних і всеукраїнських конкурсів Євген Геплюк, який обрав для концерту Прелюдію мі мажор Сергія Рахманінова.
Усі ці 40 років капела знайомить пуб­ліку з найшляхетнішим репертуаром української музики. То найкраще з нашої класики. А ще – духовна музика, народні пісні, твори патріотичного характеру. Це продемонстрував і концерт у МБК, де «Журавлик» виконав і славень УПА «Ой у лузі червона калина…», і канонічну молитву «Хваліте господа з небес», покладену на музику подолянином Михайлом Гайворонським, і лемківську народну пісню «Аничка». Багато із цих творів є маловідомими для широкого загалу. «Журавлик» не скупиться на донесення наших скарбів до публіки. Стали доброю традицією різдвяні концерти капели у храмах міста. Їх із теплотою згадав у привітальному листі й єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії РКЦ Леон Дубравський.
Згадками про навчання у «Журавлику» ділиться оперна співачка Олена Лютаревич-Марченко:
– Хорова школа стала для мене першим офіційним осередком музичної культури. Офіційним, бо неофіційними були співочі родинні вечори. Пам’ятаю доброзичливих викладачів і завжди позитивного, усміхненого, УКРАЇНОМОВНОГО Івана Михайловича, який мотивував, надихав, учив нас не лише співати, а й поводити себе культурно скрізь, де був «Журавлик» на концертах. Звісно, це закарбовувалося на все життя. Як і гастролі до Німеччини, Вісбадена, адже у 1990-ті роки це було дивиною. Для дівчаток-підлітків це був неабиякий досвід. Іван Нетеча надавав значення кожній хористці. Ми для нього були, як рідні діти. Опікувався всім: від одягу до зачісок. Усе повинно було мати естетичний вигляд.
А різдвяні свята в «Журавлику» – як життєва молитва на ціле життя. Ми тоді, мабуть, виспівували собі добру долю. Іван Михайлович – людина від Бога. На нього покладена така місія: виховувати дівчат та юнаків у найкращих українських культурних традиціях.
Випускницею «Журавлика» 2005 року була і Оксана Томків. Її оксамитовий голос добре пам’ятають усі любителі класичної музики в місті.
– У колектив народної капели «Журавлик» я прийшла в досить свідомому віці – 13 років. У мене було величезне бажання співати. Після прослуховування Іван Михайлович одразу мене взяв у хор без підготовки. Дуже хвилювалася, як мене сприйме колектив, але з першого заняття зрозуміла, що потрапила у надзвичайну атмосферу, де люблять співати, поважають і відповідально ставляться до своєї справи. Швидко вивчила репертуар та підтягнула музичну грамоту, мене почали брати на виступи у концертах та поїздках. І це були неперевершені враження, бо «Журавлик» приймали у найкращих концертних залах, храмах і на майданчиках. Глядачі були у захваті від виступів капели, дивувалися, як діти могли так проникливо та чуттєво виконувати духовну музику, а вона стала візитною карткою нашого хору.
«Журавлик» подарував мені мрію і можливість її здійснити, а віра та підтримка прекрасного керівника Івана Нетечі допомогла у моїх досить непростих починаннях.
А що думають про «Журавлик» сьогоднішні юні журавлята? Запитуємо про це 14-річну Варвару Мамонову, ученицю випускного восьмого класу хорової школи:
– Завдяки «Журавлику» я навчилася дружити по-справжньому, знаходити спільну мову з дітьми різного віку, а ще – працювати в команді. Старші дівчата завжди допомагають молодшим, а коли молодші підростають, то піклуються про інших. Із хором я відвідала багато міст і дізналася чимало нового. А ще – здобула велику українську спадщину пісень, які «Журавлик» вивчає вже 40 років. Дуже вдячна Івану Михайловичу та колективу хору за внесок у розвиток моєї особистості, за розвиток мого таланту, за вміння існувати у великому колективі краплинкою – однією, але дуже цінною.
Із донькою погоджується і мати Валерія Ухіна:
– Ще ученицею шостого класу в 1991-1992 роках я вперше зіткнулася із творчістю «Жу­равлика» на якомусь черговому концерті в МБК. Була вражена репертуаром і майстерністю колективу, відтоді намагалася не пропускати його виступів. Згодом почала брати на концерти доньку. Різдвяні колядки моїй маленькій Варюшці подобалися особливо. Коли обирали школу, то наявність філії хорової школи не залишила нам жодного сумніву. Варя проявила бажання навчитися співати, як «журавлики». І протягом дев’яти років доня жодного разу не пожалкувала про свій вибір. Величезний репертуар, досконале виконання й майстерність – чимала робота «жу­равлят» під чутливим керівництвом Івана Михайловича. Дуже радію, що донька набула такого безцінного життєвого досвіду.

Ірина ПУСТИННІКОВА.
Фото автора