Понеділок, 20 Січня 2020 р.
6 Грудня 2019

ВОНИ ЗНАЮТЬ РЕЦЕПТ ВИБУХІВКИ

6 грудня – День Збройних сил України

Без них на фронті ніхто не робить жодного кроку.
Саме вони першими протоптують стежки і очищають будівлі. Їх називають приборкувачами мовчазної смерті. Й коли нарешті завершиться війна на сході нашою перемогою, їм доведеться не один десяток років знешкоджувати гектари українських земель, рясно всіяні мінами, снарядами та іншою смертельною зброєю.

Сьогодні українські сапери, а разом із ними артилеристи, десантники, розвідники, прикордонники, загалом усі, хто служить, захищає і відвойовує нашу країну, відзначатимуть День Збройних сил України.
У кожного із нас є можливість привітати Героїв, вклонитися і подякувати їм за те, що тримають мирне небо над Батьківщиною.
Цьогоріч із нагоди свята «По­долянин» завітав у не­давно створену Школу сапера, котра функціонуватиме в структурі 201 Навчального центру, який очолює пол­ковник Василь СВІТАК. Саме тут військовослужбовці різних підрозділів піз­нають тонкощі небезпечної, героїчною і вкрай актуальної нині саперної справи.

ПОПИТ НА САПЕРІВ

Відкриття Школи сапера – потреба часу, надиктована війною. Хоча місто і має Центр розмінування, де навчають військових, зокрема і саперів, утім відтепер там залишиться підготовка за IV і V рівнями (професійна робота із саморобними вибухонебезпечними пристроями і оператор роботизованих механізмів відповідно).
– У 201 Навчальному центрі Головного управління оперативного забезпечення Збройних сил України готуватимуться сапери для всіх підрозділів Збройних сил України першого рівня, – пояснює заступник начальника з навчальної роботи – начальник відділення організації навчального процесу підполковник Сергій КОСОВСЬ­КИЙ. – А вже другого і третього – у Школі сапера. Офіційна дата її заснування – 30 червня 2019 року. Школу створено, колектив сформовано, і нині проводиться навчальний курс: закінчили курс інструкторів з інструкторами з Канади і курс тактики – з британцями. Тож уже з наступного року проводитимемо відбір і розпочнемо навчання. Очолив школу бойовий офіцер, який у складі Центру розмінування виконував завдання на сході України, а ще з миротворчою місією був в Афганістані. Це підполковник Богдан БАБІЙ.
Одночасно можемо навчати 90 саперів першого рівня та 60 – другого. На сьогодні Міністерство освіти і науки видало нам ліцензії на під­готовку саперів саме за цими рівнями. Наступного року плануємо отримати ліцензію і на третій рівень.
Сергій Косовський, Костянтин ШевцовСергій Анатолійович стверджує, що сьогодні професія сапера має неабияке значення. Адже люди підриваються не лише на війні, а й у Балаклії, Ічні, вилазять з-під землі небезпечні знахідки ще Другої світової війни. За інформацією ООН, один рік війни дорівнює 10 рокам розмінування. Як бачимо, без роботи хлопці цієї ювелірної справи не залишаться. Крім того, фахівці, які вже отримали І рівень, успішно склали іспити, Міноборони мотивуватиме навчатися далі грошовою надбавкою.
Щоправда, не всі можуть навчитися цьому ремеслу. Уявіть, вас одягнено у 32-кілограмовий костюм, на голові – каска і величезне забрало, а в руках – міношукач і щуп. А якщо ще шукати вибухівку доводиться при температурі повітря плюс 30? Після двох годин такої роботи сапер мо­же втратити до 3 кілограмів ва­ги. Крім того, потрібно добре зна­ти фізику, хімію, математику, щоб правильно провести роз­рахунки для підриву арматури, залізобетону, дерев’яної колоди тощо. Звісно, можна зробити за принципом: клади більше вибухівки – не промахнешся. Але коли її обмаль, а попереду ще декілька завдань, то без формул не обійтися.
– Не всі стають саперами, а ли­-ше ті, хто має хист, бажання і відсутність страху перед вибухами. Трап­ляється, що в 201 Навчальний центр приходять військовослужбовці, але вже після першого практичного заняття і перших підривів на навчальному полігоні відмовляються вчитися далі. Ми їх розуміємо і переводимо на іншу спеціальність.
Крім того, всі військовослужбовці, котрі приходять до нашого цент­ру, мають успішно скласти вступні іспити: фізична підготовка та психологічний відбір. Спецпідготовка для тих, хто прийшов підвищувати рівень, а ще пройти медичний огляд.

АМЕРИКАНЦІ НАЗИВАЛИ ЙОГО КЛИЧКОМ І ШЕВЧЕНКОМ

У Школі сапера працюватимуть 18 викладачів і 23 сержанти-інструктори. Більшість із них не з чуток знають, що таке війна в рідній країні та за її межами. Зо­крема, це й знаний майор Олексій ШИНАЛЬСЬКИЙ, відомий за позивним «Француз». Його фо­топортрет, зображений на серії поштових марок «За честь! За славу! За народ!», облетів усю Україну.
«Подолянину» вдалося по­спіл­куватися з не менш леген­дар­ним бійцем, кремезним майором Кос­тянтином ШЕВЦОВИМ. За його плечима – 20 років вислу­ги, служба на різних по­садах у Сам­борі, Кам’янці-Подільському. Навчання і стажування не лише в Україні, а й краї­нах Євросоюзу та за океаном. Працюючи інструктором у Цент­рі розмінування, навчив саперній справі понад 500 військово­службовців. Неод­норазово був у зоні проведення АТО/ООС, зокрема, й у складі підрозділу «Химера». Та в складі груп розмінування. На його рахунку – багато виявлених і зне­шко­джених ви­бухонебезпечних предметів та СВП. Тричі побував із миротворчою місією в країнах Африки, де налітав 500 годин. Словом, майор Шевцов – наш кам’янецький Рембо, спілкування з яким затягнулося на добрі дві години.
– До Школи сапера мене перевели із Центру розмінування, – розповідає військовослужбовець. – Тож відтепер працюватиму тут. Хлопці, які приїжджатимуть до нас, повинні мати перший рівень підготовки і стаж безпосередньої роботи не мен­ше як один рік. Наше завдання – підвищити кваліфікацію за стандартами НАТО. Уже маємо програми, плани-конспекти, розроблені у взаємодії з інструкторами із Канади.
Маємо навчити так, щоб після виконаних завдань сапер залишився живим і неушкодженим. Тому на першому місці – заходи безпеки, на яких постійно наголошуватимемо. Адже на сході України вибухівка спрацьовує щодня, попри те, що там працюють професіонали. Міна не бачить військового звання, досвіду, не запитує, хто ти, вона калічить і вбиває.
Після випуску наші учні мають стати колегами і професіоналами.
Костянтин Шевцов постійно підвищує власну кваліфікацію. Він вільно володіє англійською і 2006 року закінчив вищу інженерну школу в США, де навчався 8 місяців.
– В Америці я склав 8 іспитів – це те саме, що закінчити там інститут, – продовжує майор. – Підривну спра­ву склав на 96% зі 100%. Трохи не дотягнув через мову. Приємно, але мене там ставили у приклад, мовляв, для Кості англійська – нерідна мова, але він склав краще, ніж ви, американці.
В Америці служити нелегко. Щодня, о 5.15, мусиш бути на зарядці. Запізнишся на хвилину, карають весь стрій ще однією зарядкою після обіду. Крім того, нібито і розклад маєш, але що чекає на заняттях – навіть не уявляєш. Скажімо, в грудні нас у воду заганяли, бо саме проводилися маскування у воді. Якщо інструктор бачить твою каску, наступає на голову.
Щомісяця, о 3.30 ночі, – здача фізпідготовки. От чомусь люблять вони нічний час. Ти ще не встиг очі пролупити, а тобі кричать: «Ready, stеady, go!» – і ти біжиш.
А ще мені вдалося під час занять вибити двері одним ударом, інші це робили за чотири. Коли двері впали, афроамериканець підняв мене і сказав: «Ти – мій улюблений українець. Я за 25 років такого не бачив». А інші кричали мені: «Кличко! Шевченко!». Чиї прізвища знали – ті й вигукували. Після цього мене побоювалися. А загалом хлопці там хороші, дружелюбні, радо допоможуть.
А ще співрозмовник двічі побував на курсах багатонаціональних штабів, тричі – бортових перекладачів. На курсах військово-цивільного співробітництва готувався для роботи в Афганістані.
– Цей курс досить цікавий: три тижні за партою, ще три – в імітованому полоні на полігоні, – продовжує Костянтин Шевцов. – Навіть били нас. Одного разу так ударили, що я ледь здачі не дав (усміхається). Ще навчали нас мусульмансь­ких традицій, звичаїв, як правильно заходити до них, із муллою розмовляти, аби не викликати агресії.
Тричі з миротворчою місією чоловік побував у Африці, де у сукупності провів 2 роки. Зі­знається, що не так надокуча­-
ли кулі, як малярійні комарі та отруйні змії. Виконував завдання у Ліберії, Сьєрра-Леоне, Конго, Кот-д’Івуарі. Був бортовим перекладачем і перекладачем у штабі.
– Коли в Конго і Кот-д’Івуарі велися бойові дії на бойових гелікоптерах, був бортовим перекладачем, вухами екіпажу, – зізнається військовослужбовець. – Бувало, сідаєш у гелікоптер о 7 ранку і виходиш аж о 18-й. Короткі зупинки робилися лише для того, щоб заправити залізного птаха. Завдання різні виконували, про все розповідати не можна, але з гордістю скажу, що нам вдалося припинити війну в Кот-­д’Івуарі. У них авіації немає, і наші гелікоптери Мі-24 ущент розтрощили основні й резервні склади. У повстанців не залишилося зброї. Нас вітали з перемогою.
Сьогодні ситуація в Україні нагадує військовому Конго:
– У нас, як і у них, пів країни воює, а пів країни пиячить у кафе і робить вигляд, що війни немає.
Вдалося майору Шевцову донести до латвійських колег правду про російсько-українську війну. Під час навчання в Латвії військовий представив 4-годин­ну презентацію із правдивими і жах­ливими відеоматеріалами зі сходу України. Виступ був настільки сильним, що жінки-військовослужбовиці плакали, а чоловіки зрозуміли, що насправді коїться в Україні, та кивали зі спів­чуттям.
Костянтин Шевцов – цікавий співрозмовник, мужній військовий і професійний сапер. І поки у Школі сапера працюватимуть такі кадри, можна не сумніватися, що все у них і у нас буде гаразд.
ДОВІДКОВО: Навчальний процес розпочався у 201 Навчальному центрі 1 червня 2017 р. Тут за 44 військово-(робітничими) обліковими спеціальностями готують військових контрактників і воїнів для інженерних підрозділів, підрозділів військ РХБЗ, підрозділів топогео­дизичного та навігаційного забезпечення, яким потрібна підготовка чи перепідготовка. Навчальний центр спроможний одночасно здійс­ню­вати підготовку близько 600 фахівців оперативного забезпечення.