Четвер, 30 Червня 2022 р.
13 Грудня 2019

СВЯТКОВЕ СЯЙВО МАГІЧНИХ ВИТИНАНОК

Новорічно-різвяна казка не за горами, а Миколай уже вирушив з подарунками до слухняних діточок. Тому майстриня-чарівниця чудесними ножицями, гріючись біля каміна, витинає миколайчиків, коників, сніжинки-смайлики, баранчиків, оленяток і багато-багато янголят. Усі вони – білюсінькі й чисті, як сніг, наче оживають з-під її рук і розлітаються світом, аби радувати й оберігати нових власників, да­рувати їм свято, захист, повернути в дитинство, нагадати про витоки, змусити дістати з глибин пам’яті ті правічні бабусині витинанки, які нарівні з вишиванками вважалися українськими оберегами… Чимало кам’янчан також роз­почали прикрашати вікна та оселі витинанками, навіть не підозрюючи, що несуть вони добро, злагоду, мир і спокій.

Ольга Негода-БучковськаБерегинею української ви­тинанки можна назвати кам’ян­чанку Ольгу НЕГОДУ-БУЧКОВСЬКУ, яка не лише відроджує давню народну традицію, але й розвиває і популяризує. Її ножиці називаю чарівними, адже таке враження, що самі ведуть незрячу майстриню, формуючи завитки, кружеч­ки, ромби. «Я бачу руками», – пояснює Ольга Борисівна. І доки ми розмовляємо про творчість у родинній майстерні на вул.Довгій, з-під її рук виходять справжні витвори мистецтва. Дві хвилинки – і маємо сніжинку, що усміхається, ще дві – і янгол готовий, і неаби­який, а з найменшими деталями, адже рукодільниця прорізає йому кожну пір’їнку. Мамі допомагає 8-річна Богдана, вона – спеціаліст у мініатюрних витинанках. Вирізаними нею котиками й песиками хоч каблучки прикрашай, настільки вони маленькі.
Цікаво, що Ольга Негода-Бучковська працює як з прадавніми витинанками, які намагалися знищити й стерти з нашої народної пам’яті, так із сучасними техніками, розробила навіть власну, яку назвала «Витинанка 5D». Цікаво, що категорично відмовляється робити якісь заготовки чи малюнки на папері, просто бере до рук ножиці, які й ведуть її у світ фантазії та творчості.

ТАЛАНТ ПЕРЕДАЄТЬСЯ ГЕНАМИ

Майстриня спеціально для «Подолянина» розкриває секрети власної техніки, демонструє об’ємних паперових коників у техніці 5D. Не віриться, що вони виконані із суцільного аркуша паперу, що там немає й краплі клею. Якщо коней розкласти, це буде один листок без склеювань.
Святого Миколая майстриня створила спеціально для «Подолянина»– Принцип роботи такий: я намагаюся використати всю площину великого аркуша паперу, – пояснює майстриня, – при цьому нічого не доклеюю і не докладаю. Одна витинанка повинна з усіх боків проглядатися. Для цього спочатку робиться викройка, в яку включені елементи згину. Вирізається і складається у фігуру. Я планую напрацювати багато схем у цій техніці, бо хочу організувати виставку конструктивних об’єм­них витинанок. Їх треба популяризувати, бо ж усе навкруги розвивається, повинна розвиватися й витинанка.
А доки наполеглива трудівниця вже працює над новою ви­ставкою, у Галереї мистецтв до закінчення різдвяних свят усі охочі можуть насолодитися роботами талановитого сімейст­ва Негод-Бучковських. Тут чи не вперше в країні представлено роботи трьох поколінь. Батька сімейства – заслуженого художника України Бориса Негоди, відомого на всю країну і поза її ме­жами художника-графіка, який володіє багатьма техніками, але найбільш поширені його роботи в авторській техніці олійна пас­тель. Його син Андрій на виставці представив роботи у стилі офорт. Чоловік Ольги Борисів­ни – Володимир Бучковський – працює в дуже рідкісній не лише в Україні, а й усьому світі гравюрній техніці меццо-тинто. І, звісно ж, у Галереї мистецтв на виставці поціновувачі зможуть побачити дуже багато витинанок як матері, так і доньки. Мені надзвичайно поталанило, адже екскурсію проводять чи не всі учасники виставки: Борис Михайлович, Володимир Йосипович, Ольга Борисівна і Богдана. Із їхньої майстерні до галереї – рукою подати.
– Часто чуємо закиди, що вирізає замість мене батько, мовляв, я не бачу, а він за мене все робить, – розповідає майстриня. Я її перебиваю і запитую в Бориса Михайловича, чи вміє він витинати. Сміючись, іменитий художник зізнається, що не вміє.
– А я вмію, – продовжує внучка, – навіть листочки витинаю.
– Богдана в 7 років почала витинати, – розповідає її мати. – Торік зібрали багато різнобарвних кленових листків, принесли додому. Доки я думала, що можна з ними зробити, вона вже на них почала витинати собачку. Ставила між тонким папером свіжий листок і різала. А ми потім праскою загладжували, аби листя затверділо. Так із кленовими листками ми обіграли композицію «Палітра осені». Я задоволена її хобі. Вона вловила, що можна творити без малюнка, як і я, має образ перед очима. Як на мене, коли береш олівець і гумку в руки, особливо гумку, – це вже не творчість. Ні я, ні тато не знаємо, що це таке.

БІЛЬ ВІД ТРАГЕДІЇ ЗАГЛУШИЛА ТВОРЧІСТЬ

– Витинанки прийшли до мене із втратою зору, – розповідає жінка. – Моя витинанка – незвичайна, вона без малюнка, здебільшого в тва­ринах, несе усмішку, позитивні емоції, чистоту, незайманість. Час­то асоціюю з нареченою у білій сукні. Обожнюю витинати з білого паперу, замовляємо спеціальний крей­дований. Працюю в різних техні­ках: створюю фактурні, матові, плос­кісні витвори. Мама моя розповідає, що перед Новим роком, Різдвом, Великоднем та іншими важливими родинними подіями в її рідному селі Калиня, а також сусідніх Кульчіївцях скрині, печі, вікна, двері прикрашали витинанками із сер­веток. Мати в дитинстві їх постійно вирізала, можливо, цей дар передався і мені.
До 12 років я більше захоплювалася вишиванням, виводила хрес­тики в будь-яку вільну хвилинку, рідні аж кричали на мене за таке надмірне захоплення. На жаль, крапку на ньому поставила хвороба. Захворіла на грип. Одного ранку ніби прокинулася, але здалося – ще спала, бо нічого не бачила. Спочатку подумала, що наснилося. А виявилося, що пішло ускладнення… Сьогодні розрізняю світло, тінь, перед очима немає чітких меж. Але я бачу руками. Навіть друзі забувають, що в мене проблеми із зором. Часто згадую, як, навчаючись в університеті, повертаюся до подруги і запитую: «Де ковпачок від ручки?». Один раз запитую, другий. Вона знервовано відповідає: «Та ж он він! Що повилазило?». Я засміялася, потім сміялися всією групою, та так, що аж за животи бралися. Одногрупниця довго вибачалася за невдалу фразу, але мені зовсім не було образливо, а навпаки – приємно, що мою ваду не помічають.
У місті часто можна побачити подружжя Бучковських, які неодмінно йдуть попід руки. Так вони підтримують і допомага­-ють один одному вже 12 років. Познайомилися митці на святі міста.
– При першій зустрічі Володя взяв мене під руку, і відтоді постійно так ходимо, – каже Ольга Борисівна. – Виявилося, що обидвоє ми з Калиня, звідти мої мама з татом. Коли вперше почула, що Володя також калинський, спочатку розпитала детально про його родичів. Знер­вована, захекана прибігла додому і з порога запитала в тата, чи такі-то люди нам родичі? «Ні, – почула благодатне у відповідь, – вони по той бік кооперації живуть». Коли ж уже їхала знайомитися із родиною нареченого, мене не треба було нікому представляти: Ольку Боркову всі знали.

КОЖЕН СИМВОЛ НЕСЕ СВОЮ ЕНЕРГЕТИКУ

Володимир Бучковський та Ольга Негода-Бучковська з донькою Богданою, Борис Негода«Ви вірите, що витинанка відвертає лихо і приносить добро?» – запитую у співрозмовниці, а вона з усмішкою киває головою.
– Мої витинанки – це обереги. Ангели з піднятими догори руками, з хрестом на обличчі – це звернення до Бога. У витинанках-ангелах ніколи не роблять очей. Як у вишивці та писанкарстві є своя символіка, так і у витинанках. Якщо займаєшся такою делікатною справою, мусиш знати символи, щоб вкласти в неї добро і не привернути чогось лихого. Я дуже люблю використовувати малюнок жита, що означає родючість, воно і вдало виглядає, і несе гарний підтекст. Також руки підняті догори, ромби, деревця – це все кодування на добро. Кожен символ несе свою енергетику. Тому з поганим настроєм за роботу не сідаю.
Якщо ти чимось цікавишся, то починаєш по краплинах збирати інформацію. Підбираєш дані, читаєш книжки, вишукуєш в інтернеті, запитуєш, чим люди користуються нині й чим користувалися колись. Поєднуєш сучасне і минуле. Раніше мама мені постійно читала, нині – Богданочка. Коли знаходимо якийсь новий символ, Володя роздруковує його мені на великому папері, ви­різає, і я на дотик відчуваю, який він. Так ми вирізали крука, шуліку. Пташки ж різняться дзьобами, тому спочатку різали і намацували дзьоби, голови, опірення, а вже потім створювали композиції. Мені ж треба, щоб людина побачила й одразу зрозуміла, що вирізано, а не здогадувалася.
Останнім часом ще більш творчо ставлюся до витинанки. Мені дуже подобаються байки Микити Годованця, вони сто років тому писалися, але актуальні нині й будуть актуальними в будь-який час. Ще вони мені такі рідні, бо автор писав про тварин, але з людськими характерами. А мені це дуже близьке, бо і я в тваринах-витинанках відображаю людський характер. Якщо подивитися мої нові роботи, там видно, що бик ридає, бо жаби з нього знущаються, там кінь-пахар струджений і серйозний, бо завтра велика відповідальність – треба орати землю, а біля нього хитрий лінивий осел, який тільки й думає, де вкрутити і як кого обдурити. Помітила за собою, що за один день створюю загальну картину, хоча в думках можу довго виношувати ідею, навіть тиждень обдумую, а потім сідаю за роботу і встану лише тоді, коли повністю виріжу сюжет.
Тепер роботи виконую і зі шриф­том, за основу взяла козацький, який розробив батько. Мама мені допомагає викласти його в роботі. Виходить робота сімейного підряду. Ввечері батько приходить зі своїм мудрим поглядом, чоловік підказує із сучасним підходом. Раджуся з усіма, бо маю знати різні думки.
Мистецтво повинно нести позитив, що всією родиною ми і робимо.

ОСОБЛИВОСТІ СВЯТКОВОЇ ВИТИНАНКИ

Коники у розгорнутому вигляді - це один листок без склеювань– Приємно, що витинанка повернулася в життя українців. Вироби замовляють і виготовляють самі для прикрашання осель, учнівських класів. Діти можуть насолоджуватися, вбирати в себе народну творчість. Усе, що було закопане, прибите, замуроване, повертається, дістається нам із глибин, а по-іншому й не може бути, бо правічна культура – незнищенна. Нині мало кому відомо, що до весілля дівчата не лише готували своє придане – вишивали сорочки, рушники, але й обов’язково прикрашали скрині витинанками: метеликами, квітами. На свята на вікна щось на зразок фіранок робили, – продовжує мастриня. – Як же приємно, коли наші оселі до різдвяних свят будуть оздоблені прикрасами з душею, де в кожної свій характер, своя енергетика.
А яка багата українська новорічно-різдвяна витинанка: сніжинки-­смайлики, сніговики: у валянках, рукавицях, капелюхах; олені, Миколаї, мішечки, сніжинки, ялинки, засніжені будинки, будинки в лісі, дзвіночки, кози, вертеп. Витинанки ми використовуємо на новорічних листівках. Розробляємо і новорічні сувеніри: магніти-витинанки, футляри для шампанського. На весілля я витинаю об’ємних весільних ле­бедів. Цікаво, що замовники звертають увагу і на свої знаки зодіаку, отже, витинанки стають сучаснішими, і це класно, ми ж не повинні стояти на місці, треба розвиватися. Може, колись, через сто років, дістануть і мою витинанку, всі дивуватимуться, як це ж вона її вирізала, тому на фальш не маю права.
У майстерні горить камін, сімейство митців викладає на нього витинанки, прикрашає вік­на. Спостерігаючи за цим дійством, на душі стає так тепло і святково, правдиво до щему…
А чим ви прикрашатимете оселі до свят?