Середа, 29 Січня 2020 р.
13 Грудня 2019

ФІЛЬМИ, НАДИКТОВАНІ ЖИТТЯМ

Сильно, до щему зворушливо і до болю актуально, – такі враження залишилися після перегляду документального фільму «Соловей співає. Доки голос має».

Дмитро Івахнюк, Леся Воронюк і Сергій КримськийУ Кам’янці-Подільському його презентували 10 грудня в Будинку офіцерів. На два покази за­вітали як юні ліцеїсти, так і професійні військові та небайдужі кам’янчани. Стрічку про українську мову, розвінчення мовних міфів, мовну політику і ситуацію на сході, русифікацію та румунізацію українського населення представили автори стрічки Леся ВОРОНЮК і режисер Сергій КРИМСЬКИЙ. У 65-хвилинному фільмі вони намагалися знайти відповідь на запитання: чому не одне століття в українців усіля­-ко намагаються відібрати код нації – рідну мову? До досліджен­ня мов­ного питання залучали відомих мовознавців, лінгвістів, науковців, переселенців зі сходу, простих людей, які пережили русифікацію та румунізацію. Зі своєю роботою група документалістів уже встигла об’їздити десятки міст, сіл та містечок. Зізнаються, що не завжди самі встигають відгукнутися на всі запрошення, тому іноді передають стрічку для показу. До нас же приїхали на запрошення атовця, члена Громадської ра­ди при Міністерстві у справах ветеранів України, кам’янчани­-на Дмитра ІВАХНЮКА.
У коментарі «Подолянину» авторка фільму, журналістка, ініціа­торка Дня вишиванки в Україні, сценаристка стрічки про українську вишиванку «Спадок нації» Леся Воронюк розповідає про те, як народжували документальне дитя, і з розпачем ділиться переживаннями щодо зареєстрованого у Верховній Раді нового законопроєкту:
– Доки транслювалася стрічка, прочитали страшну новину. Прий­нятий навесні такий багатостраждальний і довгоочікуваний Закон про мову може бути скасований. Якщо таке станеться – це буде пек­лом для української мови, українського майбутнього. Можливо, в побуті української й не поменшає, але зареєстрований документ стане цивілізаційним і державницьким кроком назад. Це зруйнує все те, що ми роками збирали по піщин­-ках. Приходить одна людина і ногою це розтоптує. Але я сподіваюся, що такого не станеться. Мусимо нарешті еволюційно розвиватися як європейська країна. На прем’єру стрічки у столиці запрошували президента, але він захід проігнорував.
Над фільмом команда працювала близько трьох років.
– Спочатку не планували знімати за кордоном – в Білорусі, Ізраїлі, Великобританії та США. Але потім вирішили, що треба їхати, аби достовірно показати досвід інших країн у мовних питаннях. Насамперед об’єк­тивне кіно прагнули зробити зрозумілим для російськомовних українців, не ображати їх, а показати: «Подивіться, є ще така історія, про яку ви й гадки не маєте». Адже над українською відбувалося свідоме насилля, її століттями знищували, аби стерти українців із карти світу як самобутню націю. Тому нашу роботу необхідно переглянути всім тим, для кого «мова не має значення», аби вони повиходили зі своїх інформаційних бульбашок.
Приємно, що до нашої команди долучився талановитий режисер Сергій Кримський. Саме на етапі, коли робили реконструкцію з військовими на полігоні. Запросили справжніх воїнів, а не акторів. То була важка сцена, і потрібна була до­свідчена режисерська присутність, – продовжує Леся.
І це дало гарні плоди. Адже фільм настільки реалістичний, аргументований і до дрібниць продуманий, що разом із героями пускаєш сльозу, коли вони згадують насильницьку румунізацію, судовий процес над школяриками-українцями, котрі в міжвоєнний період заснували україномовний, писаний від руки журнал про спорт. Обурюєшся цинізмом радянської влади, котра на російський манер переписувала прадавні українські прізвища, позбавляючи сімейного стержня і гордості за свій рід. Сердишся, коли, навіть здобувши незалежність країни, українська мова, на жаль, так і не стала незалежною. Гніваєшся, що на телебаченні часто нашу солов’їну подають як другорядну, або й поготів насміхаються з неї, а її носіїв показують як ма­лорозумних селюків, з яких мож­на лише посміятися. Проблема української мови червоною стріч­кою перегукується із реальними фрагментами обстрілів зі сходу, полону моряків, життя переселенців тощо. А фінальна сцена, як українська мова може врятувати життя на фронті, розчулила чи не всіх глядачів. І дуже шкода, що «Соловей співає», швидше за все, не покажуть на центральних телеканалах, бо сьогодні в попиті – лише «Свати».
До речі, для кам’янчан під­готували ще одну цікаву презентацію. 16 грудня, о 10.00, в кінотеатрі «Дружба» відбудеться безкоштовний допрем’єрний показ повнометражного документального фільму режисера Сергія Волкова «Вдивляючись у темряву». Головний герой – наш земляк, полковник запасу ЗСУ, інструктор, сапер, який служив у зоні АТО у складі добровольчого батальйону «Азов», Віталій Галіцин. Виконуючи бойове завдання під Новоазовськом, він піді­рвався в замінованому автомобілі, зазнав контузії, численних поранень і втратив зір.