П'ятница, 29 Березня 2024 р.
20 Грудня 2019

НЕ ВТРАТИЛИ ВІРИ В СЕБЕ ТА УКРАЇНУ

Темрява. Містична, зла, безпробудна, здається, вона в усьому і ніколи не закінчиться. Але десь далеко-далеко є той світлий місточок добра, дружби, розуміння, підтримки однодумців у боротьбі з хворобами, бюро­кратичною системою, людською байдужістю…

Кадр з фільмуДо мурашок реалістичним і життєвим вдалося створити режисеру Сергію Волкову повнометражний документальний фільм «Вдивля­ючись у темряву». Допрем’єрний показ стрічки відбувся 16 грудня у вщент переповненому кінотеатрі «Дружба». До речі, вперше під час створення було застосовано тех­нологію аудіодескрипції, тобто, фільм повністю адаптований для незрячих.
Головний герой – кам’янчанин, інструктор, сапер, ветеран бойових дій, полковник запасу ЗСУ Віта­лій ГАЛІЦИН. Служив у зоні АТО в складі добровольчого батальйону «Азов». Виконуючи бойове завдання під Новоазовськом, підірвався в замінованому автомобілі. За­знав контузії та багатьох поранень, втратив зір. Йому довелося пережити довготривале лікування за кордоном, численні операції. Всюди його супроводжувала мати. При­звичаїтися до нового життя в темряві військовому допоміг інший чоловік – Денис, який втратив зір у дитинстві, однак для нього це не стало на заваді повноцінному життю.
У фільмі на прикладі цих двох героїв показано проблеми, з якими в Україні доводиться стикатися не­зрячим. У сюжет вплетено життєві лінії людей із вадами зору, які, попри хворобу, навчилися не лише миритися з нею, а й виходити переможцями, здобувати медалі, розвивати власні таланти.
А ще до болю реалістично передано ходіння колами бюрократичного пекла. Віталію, аби отрима­ти статус інваліда війни і довести, що травмувався він саме на фронті, довелося навпомацки оббити не один поріг чиновницьких структур, вислухати круговерті відмовок і не раз побувати у столиці, аби привернути увагу до своєї проблеми. Попри хворобу і паперову тяганину, Віталій Галіцин не втратив найголовнішого – віри, надії й бажання жити, задля перемоги. Переосмисливши життя, зізнався, що таки зрозумів, що в серпні Бог подарував йому другий день народження, і він ще має незавершені справи. Каже, що не може бути на передових позиціях, але успішно навчає майбутніх саперів усьому, що знає сам. Адже за його плечима – не один десяток років служби, роз­мінування українських земель і участь у миротворчих місіях.
До слова, 60% коштів на стрічку надала Швеція, решту – Україна. За словами Сергій Волкова, її покажуть не лише в Україні, а й за кордоном.
Ще одна пам’ятна зустріч, що від­булася 13 грудня в Кам’янці-Поділь­ському, запам’ятається містянам. До нас із візитом приїхав учасник російсько-української війни, Герой України Володимир ЖЕМЧУГОВ разом із дружиною Оленою. На Луганщині йому вдалося організувати партизанський рух, підкласти не один вибуховий «сюрприз» бойо­викам, пережити всі жахіття в полоні у сепаратистів, однак не стати на коліна і не втратити любові до України. Інтерв’ю із Героєм читайте в одному з наступних номерів «Подолянина».