Четвер, 28 Березня 2024 р.
27 Грудня 2019

РІК БУВ СКЛАДНИМ, АЛЕ МИ ВПОРАЛИСЯ

Незабаром із келихом шампанського в руках і заповітни­ми мріями в думках ми всі зустрічатимемо новий 2020 рік.
Загадаємо бажання, оптимістично дивитимемося в майбутнє, як завжди зі сподіваннями, що все погане залишиться в старому році, а все добре буде поруч із нами й надалі.
А яке бажання загадає міський голова Михайло СІМАШ­КЕВИЧ, які проблеми він залишив би в минулому, і які будує плани на майбутнє – «Подолянин» дізнавався у традиційному новорічному інтерв’ю з мером міста.

Михайло Сімашкевич– Михайле Євстафійовичу, чим порадував Вас як міського голову цей рік?
– Якщо відверто, то рік був досить складним. Відбулися вибори президента, Верховної Ради, і це не могло не накласти відбиток на роботу і міської ради, і міського голови.
Якщо оцінювати успішність ро­-ку, то можу сказати, що ми все-таки змогли, незважаючи на незавер­шеність реформ (і самоврядуван­-ня, і медицини, і освіти), до кінця року забезпечити всіх заробітними платами. Є ще заборгованість на КП «Міськтепловоденергія», яка не може вирішитися позитивно одразу, адже населення винне за послуги 62 млн грн, а держава за різницю в тарифах – 230 млн грн.
Але не будемо зупинятися на негативі, бо є й позитивні моменти.
Цей рік минув у нас під статусом декількох столиць. Завдяки перемозі в конкурсі «Молодіжна столиця України – 2019», ми провели понад сорок заходів, у тому числі великий молодіжний форум, на який з’їхалися близько тисячі молодих людей із різних регіонів України, а також керівництво Міністерства молоді та спорту. Вважаю, що ми гідно презентували наше місто і ще більше заявили про себе.
Під час відкриття турсезону закладено перший камінь Меморіа­лу Присязі на вірність Україні, присвячений 100-річчю УНР. Цю тему, завдяки ініціаторам проєкту – товариству «Просвіта», ми хочемо розвивати й наступного року, бо вона унікальна й тісно пов’язана з нашим містом.
Завдяки злагодженій роботі всієї команди, туристичній промоції, кількість гостей нашого міста цього року сягнула 700 тисяч.
А ще ми відкрили декілька спортивних і дитячих майданчиків: у селищі цукрового і цементного заводів, на Черемушках, Підзамчі, в дворі на вул.Гагаріна, а також за підтримки «Подільського цементу» – сучасний скейт-парк на вул.Шевченка. Останні три проєкти вдалося реалізувати в рамках Громадського бюджету.
Цьогоріч запустили електростан­цію з когенераційними газовими установками на Крип’якевича, розпочали великий проєкт капітального ремонту Центрального стадіону ім.Г.Тонкочеєва. Залучили кошти для ремонту об’їзної дороги, і сьогодні відрізок Привокзальної від вул.Північної до Князів Коріатовичів має нове покриття.
На офіційному сайті міськради і на сторінці у фейсбуці оприлюднено наші здобутки, в тому числі у цифрах, і всі охочі можуть завжди з ними ознайомитися.
– А чим рік засмутив?
– Тим, що багато реформ, у тому числі медицині та освіті, мають початковий статус, але не заверше­-
ні. Медична реформа на рівні сімейної медицини в нас відбулася успішно, і лікарі мають більші зарплати, і пацієнти задоволені. Але ми змушені були з міського бюджету дотувати і медицину, і освіту. В результаті ті кошти, що могли використати на розвиток міста, спрямували на покриття захищених статей.
– Якою бачите Кам’янець-Подільську ОТГ, передбачену децентралізацією? Вам не образливо, що сусідні села вдаються аж до перекриття доріг, аби тільки не приєднуватися до міста? Можливо, це через відсутність діалогу?
– Діалог насправді стартував ще на початку реформи. Я був одним із керівників групи, яка мала б роз’яс­нювати людям, що таке створення міської ОТГ. Ми в той час відвідували навколишні села, які нас ціка­вили, – Зіньківці, Панівці, Колибаївка. Розповідали, що держава надасть допомогу при створенні громади, і її буде направлено саме на розвиток тих сіл.
Нас дуже цікавили Панівці, адже на той момент були серйозні перс­пективи отримати грант в 1 млн євро на розвиток зеленого туризму. Панівці та Устя дуже для цього підходили. Це були би і дороги, і мости, і розчищення русла річки, загалом невеликий острівець щастя. Але склалося таке враження, що народ просто не розуміє, навіщо то об’єднання.
А сьогодні це вже примусова децентралізація, проте людей через коліно перегнути дуже важко. Це зрозуміло і з точки зору селян, і з точки зору містян.
Колибаївка страйкувала, бо вважає, що може існувати сама. Зрозуміло, що на момент створення ця ОТГ отримала державні гроші на розвиток, вони значно покращили інфраструктуру, проте якщо з 21 року з місцевих бюджетів заберуть акциз, із чого вони будуть брати кошти?
Із погляду міста примусова децентралізація також виглядає тепер не дуже – наразі виділення коштів на ремонт сільських доріг на збиток місту, де також із цим великі проб­леми, не зрозуміють уже кам’ян­чани.
Якщо, наприклад, приєднають­-ся Зіньківці, треба зробити дорогу, а це 4,5 млн грн із грошей міста.
Поки чекаємо на остаточне рішення уряду, бо децентралізація насамперед мусить мати економічне підгрунтя. І сподіваюся, що думка народу буде вирішальною.
– Ви задоволені результатами виборів у країні?
– Вибори відбулися демократично, це визнано в тому числі й міжнародними експертами. Народ своє слово сказав, подивимося, як воно буде далі.
– Чи склалася співпраця з новим нардепом Ігорем Марчуком?
– У нас було дві зустрічі з Ігорем Петровичем, ми поспілкувалися.
– Так виходить, що в тради­ційному передноворічному інтерв’ю ми цікавимося сміттє­переробними проєктами, адже щороку є новини у цій сфері. Ви довіряєте свіжим інвесторам, які недавно представляли свій проєкт депутатам міськради?
– Протягом 9 років мав зустрічі, напевне, щодо 50 таких ініціатив. Але всі хотіли взяти гроші під гарантії уряду, і щоб ми також мали спів­участь. Проте це серйозні кошти, а в нас є свої кредити, які треба виплачувати.
Ці ж житомирські підприємці від міста хочуть тільки оренди землі, й це буде порожня ділянка, яка нічо­-го місту не приносить. Сучасне виробництво забезпечить роботою від 55 до 100 осіб. Аналогічне є в Словенії, де інвестори й переймали досвід. Вони беруть під свій страх і ризик кредит Світового банку, частково використають грантові програми і свої фінанси.
У нас уже є вдалий досвід за­пуску іншими інвесторами на сміттєзвалищі когенераційної установки, яка виробляє біогаз, і наше комунальне підприємство «Спец­комунтранс» додатково отримало 700 тис. грн.
Ці два підприємства цілком можуть співіснувати, місто ж нічого не втрачає, а лише матиме користь.
– На Соборній улітку розпочали роботи з облаштування підземного торговельного центру за кошти інвестора з Хмельницького, домовленість з яким від­булася ще 10 років тому. Останній мав усі необхідні документи, погодження та виконав інвестиційні зобов’язання. Однак ка­м’янчани різко сказали своє «ні», і проєкт тепер кардинально змінює обличчя. Чи не побоюєтеся, що відтепер інвесторів важче буде заманити до нас?
– Воно так і є. Ми спочатку віді­гнали внутрішніх інвесторів. Пам’ятаєте, як три роки тому хотіли реалізувати проєкт розчищення каньйону, зробити там човнову стан­-цію, підняти рівень річки Смотрич. Але наші активісти виступили проти, подали на нас у суд, який тривав 2,5 року. Суд ми повністю виграли, але жоден інвестор уже не хоче братися за каньйон.
Така ж ситуація із Соборною. Розумію, що там дуже багато зацікавлених осіб, і це не тільки мешканці вулиці.
Усі говорили про підземні води. Інвестор готовий був за власні кошти зробити водовідведення, і це великі капіталовкладення, готовий був поставити маяки, готовий був підписати з кожним власником квартири договір, якщо у них будуть якісь проблеми чи тріщини, то він усе владнає за власний кошт. Але багато людей захотіли, щоб він ще зробив їм під’їзди, внутрішньодворові проїзди тощо. Інвестор усе це підрахував і відмовився від підземного центру. Буде робити благоустрій зверху та заплановані кафе, хоча економічно йому це невигідно. І, мабуть, нас чекає серйозна розмова, бо він уже вклав чимало грошей у закупівлю матеріалів тощо.
Очевидно, що місту вкрай необхідний сучасний паркінг. Були перс­пективні плани, що з’явиться інвестор і навпроти автовокзалу збудує нам такий дворівневий майдан­чик, який розвантажить транс­порт­ні шляхи. Проте ніхто до нас не поспішає…
– У Вас серце не болить, коли зменшуються площі міської лікарні у центрі міста за рахунок нових багатоповерхівок?
– Ви знаєте, серце може боліти від усього: і від того, що зменшуються, і від того, що збільшуються. Якщо говорити про новобудови біля лікарні, то інвестор виділяє 18 квартир для наших лікарів.
Згідно із планом генеральної забудови, для якого ми даємо тіль­ки пропозиції, а остаточно його фор­мує і затверджує Київ, там дозво­лено будувати. Все, що законом не заборонено, – значить дозволено.
Щодо приміщення водолікарні, попри розмови, то воно не є пам’яткою архітектури. Умови там не найкращі, й утримувати старе приміщення так, щоб були і тепло, і вода, – невиправдано дорого. Натомість ми завершили перший етап реконст­рукції приміщення на вул.Івана Франка під лікувальний діагнос­тично-консультативний центр, де будуть аналогічні послуги.
А ось головна будівля лікарні є пам’яткою архітектури, її ніхто чіпати не буде. Проте для того, щоб належно відремонтувати і утримувати, потрібні мільйони, яких у міста немає. Поки складаємо перспективні плани. На сьогодні є програми створення хоспісу по лінії Червоного Хреста. Але потрібно залучити кошти інвестора, щоб відремонтувати і підтримувати це приміщен­-ня. Розмови точаться і навколо старого хірургічного корпусу. Його краще зруйнувати і збудувати щось нове, бо мінімальні вкладення для реконструкції – 50 мільйонів гривень. Місто таких коштів не має.
Набагато доцільніше консолідувати зусилля з районом щодо створення на Матросова повноцінного медичного комплексу і для району, і для міста. Якщо, як і планувалося, будуть функціонувати округи, так воно і буде. Є недобудований терапевтичний корпус районної лікарні, то краще туди спільно спрямувати кошти і мати гідні умови для всіх пацієнтів.
– Цьогоріч одним із переможців проєктів, що будуть фінан­суватися в рамках Громадського бюджету, стала громадська орга­нізація, яка опікується безпритульними тваринами, котрій виділено майже пів мільйона гривень. Чи не розглядалося питання облаштування притулку там, де колись була виділена для нього земля, адже територія колишнього понтонного полку – це землі Міноборони, і в будь-який момент притулок може там стати зайвим?
– Давайте будемо говорити відверто: що таке 500 тисяч на сьогодні, що грандіозного можна з ними зробити? По-перше, це не притулок, а місце для стерилізації безпритульних тварин у приміщенні старої котельні. Їм роблять операцію і декілька днів там перетримують. Це не будівництво, а встановлення вікон, дверей, проведення води, облаштування приміщення для таких операцій, спорудження будок.
Землі Міністерства оборони планують перевести до міста. І коли там будуватиметься новий мікро­район, то ми будемо ставити умови інвесторам, аби вони збудували щось аналогічне для тварин на іншій виділеній території.
– Під час подорожей туристів цікавлять не тільки історичні місця, культові споруди, а й парково-садові зони. Як Ви вважаєте, чому наш ботанічний сад із таким великим потенціалом досі не став повноцінним туристичним об’єктом?
– Він не зможе стати туристичним об’єктом, оскільки перебуває у власності аграрного університе­-ту. Самі знаєте, яке фінансування в нашої освіти. Є проблеми із виплатами заробітної плати, утриманням самих приміщень. Аби підняти ботсад, його треба або передати місту, або шукати грантові програми. Але ці програми сьогодні даються на місцеве самоврядування, а не для університету, який до того ж має подвійне підпорядкування і Міністерству освіти, і Міністерству аграрної політики. Над цим треба продумано працювати.
– Як Ви можете пояснити іг­норування значною частиною депутатського корпусу перед­останньої сесії міської ради, де уточнювався бюджет цього року?
– Це навіть не ігнорування, а просто небажання працювати разом. Впливають і політичні протистояння, іноді справа у самих депутатах. Не можу зрозуміти, коли за чотири роки депутат не був присутній на половині засідань. Якщо тебе обирають люди, вони ж сподіваються на тебе, прагнуть побачити твої рішення. Напевне, дехто з обранців думав, що тільки прийшов – і все буде одразу. Так не буває. Можливо, і ми у чомусь винні, більше треба ці проблеми висвітлювати у засобах масової інформації. До речі, наприкінці року оприлюднимо статистику відвідування сесій міськради тощо.
– Знаєте прізвища людей, які мають Вам скласти конкуренцію на місцевих виборах, що плануються на осінь 2020 року?
– Багато охочих зайняти посаду міського голови. Час покаже і розставить усе на свої місця. Я думаю, що в будь-якому разі при виборі треба дивитися, чи людина досягнула чогось у житті. Якщо щось зробила для суспільства, для своєї родини, то і для міста має сили та можливості щось зробити. А я завжди казав: із чим прийшов, із тим і піду, головне – щоб здоров’я було.
– Але ж Ви не відповіли, чи будете балотуватися втретє…
– Я тримаю все в таємниці. Подивимося на ситуацію.
– То тоді, Михайле Євстафійовичу, яке ж Ви бажання загадаєте в Новорічну ніч?
– Відповідь така, як і в минулі роки: в мене одні думки – аби тільки був мир. Щоб зупинилася війна, щоб припинили все спирати на людей, які воюють, і робити з них крайніх. Ви бачите, як змінюється ставлення? Свого часу через це пройшли афганці… Дай Бог нашим хлопцям, нашим захисникам здоров’я. Ми хочемо, щоб наші діти ніколи більше не знали, що таке війна, і як то бути на передовій.