Середа, 29 Січня 2020 р.
27 Грудня 2019

ГАРМОНІЙНЕ ЖИТТЯ АНАТОЛІЯ ГЕПЛЮКА

У перший день нового року святкує 80-ліття відомий кам’янецький музикант Анатолій ГЕПЛЮК. Численні відзнаки цього баяніста, диригента, педагога поєднуються з найголовнішим для митця – визнанням, яке ним здобуто чесною і сумлінною працею, за що й отримав велику шану серед людей, повагу в мистецько-культурному просторі Подільського краю та всієї України.
Він один із перших у місті започаткував й очолив різні за складом творчі народно-інструментальні колективи, з якими протягом 60 років успішно виступає на великих і малих сценах, презентуючи музичне мистецтво Кам’янеччини.

Велика родина музиканта. Олена Григорівна і Анатолій Григорович у центріАнатолій Григорович народився 1 січня 1940 р. в с.Мілівці в сім’ї колгоспників: батько працював шофером, мати – ланковою, обліковцем, бухгалтером.
У 7-му класі мама купила сину «поношену» гармошку. Її звуки припали хлопцеві до душі, і він само­тужки досить швидко опанував гру «на слух». А у 9-му класі Анатолій уперше побачив баян у вчителя співів. У хлопця з’явилося нестримне бажання ним оволодіти. Вдома сам вирізав із паперу білі й чорні баянні кнопки і наклеював на обгортку книжок. На віртуальній баянній клавіатурі розпочинав самостійні домашні заняття.
Репертуарний доробок молодий музикант формував на слух із народних награвань та естрадних пісень, деякі твори запам’ятав із виступів незрячого акордеоніста Володимира Лабанського – батька відомої сімейної династії музикантів Лабанських.
1957 року Анатолій вступає на відділ народних інструментів Кам’янець-Подільського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників. Юнак співає у хорі, акомпанує танцювальному колективу, грає ролі у драматичних спектаклях, у духовому оркестрі на першому кларнеті (гру на кларнеті опановував у діда народного артиста України Юрія Кота – Филимона Кота). Але баян для нього був рідним музичним інструментом.
Після закінчення культурно-освітнього училища 1959 року Анатолій Григорович разом із товаришем Петром Новосельським розпочинають трудову діяльність у районному Будинку культури в Дунаївцях. Надалі музиканти створюють перший баянний дует.
Після завершення навчання у Харківському інституті культури 1965 року, крім таланту, за плечима молодого музиканта, який прибув на роботу в Хустківське культурно-освітнє училище викладачем по класу баяна, була блискуча підготовка і нестримне бажання до реалізації педагогічного та мистецького хисту.
Згодом Анатолій Геплюк відслужив у лавах Радянської армії та повернувся в рідній Кам’янець на роботу викладачем класу баяна культурно-освітнього училища, де пропрацював з 1968 по 1981 рік.
В училищі молодий викладач зустрів своє кохання і в січні 1969 року одружився з Оленою Григорівною Нужненко, також викладачем класу баяна.
Один із перших в училищі за­початковує викладання готово-виборного баяна. Тут активно вклю­чається в культурно-мистецьке жит­тя міста – працює баяністом ансамб­лів «Дністрянська хвиля» та «По­дільський колос». Одночасно Анатолій Геплюк керує троїстими музи­ками сільськогос­подар­ського інс­титуту.
В ансамблі баяністів «Гармоніки», який 1975 року організував Геплюк, активну участь беруть молоді, сповнені творчого ентузіазму викладачі народно-інструментального відділу училища.
У той період нотний репертуар для ансамблів баяністів лише по­чинав формуватися. Анатолій Григорович власноруч здійснює транс­крипції, перекладання народної музики, відомих творів фортепіанної та симфонічної музики для ансамблю баяністів. Колектив «Гармоніки» активно концертує. У Хмельницькому записує на радіо «Концертну п’єсу» Сергія Коняєва та «Токкату» ре-­мінор Й.С.Баха. Згодом на Чернівецькій телестудії відбувається запис «Фантазії на теми революційних пісень» Анатолія Шалаєва.
У репертуарі колективу більше як 50 оркеструвань, перекладань, транскрипцій, які ним опрацьовані.
У лютому 1981 року Анатолій Григорович на запрошення директора дитячої музичної школи дає згоду на переведення його на посаду заступника директора. Із цієї причини залишає ансамбль баяністів, який через рік перестає функціонувати.
Роботу в музичній школі активно поєднує з творчою роботою керівника дитячого оркестру народних інструментів, у який були залучені викладачі та учні музичної школи.
1984 року Анатолій Григорович керує оркестровою групою дитячого ансамблю пісні й танцю «Сонечко» МБК.
Наступним творчим проєктом Ана­толія Геплюка є домашній сі­мейний ансамбль у складі: Анато­-лія Григоровича (І баян); його дружини Олени Григорівни (ІІ баян); старшого сина Григорія (бас-гітара); дочки Олі (гуслі); синів Мико­ли та Євгена (ударні інструменти). 1986 року ансамбль стає переможцем телетурніру «Сонячні клар­нети».
Із 1987 року Анатолій Геплюк керує оркестровою групою народного хору «Смотрич» МБК (художній керівник Микола Мельник).
1988 року для запису платівки пісень про Кам’янець аматорських авторів у студії Чернівецького телебачення були задіяні найкращі творчі митці та колективи. Всі інструмен­тальні оркестрування пісень і репетиційну роботу здійснював Анатолій Григорович.
Молодий баяніст ГеплюкПлідна, творча праця великого митця відзначається рішенням виконкому міськради про занесення Анатолія Геплюка на міську Дошку пошани.
Із 1989 року Геплюк працює художнім керівником ансамблю сопілкарів при МБК. Цього ж року колектив із концертною програмою побував на співочому полі у Львові. Це був історичний період, коли демократичні політичні сили виборювали ідею проголошення незалежності нашої держави. Під час виступу ансамблю сопілкарів із піснею «Козацькому роду нема переводу» всі глядачі стоячи розмахували синьо-­жовтими прапорами, гучними оп­лесками, з великим піднесенням та іскрою надії в очах підтримували кам’янчан, які своїм патріотичним блискучим виступом підносили дух українців.
Протягом 1992-1995 рр. Анатолій Григорович керує народним ор­кестром народних інструментів Кам’янець-Подільського педінс­титуту. А з 1998 р. – обіймає поса­ду директора та художнього ке­рів­ника камерного ансамблю «Віолі­-ні», який протягом дев’яти років веде активну концертну діяльність.
У мистецькому житті дуже рідко трапляється, коли диригент-народник успішно керує камерним або симфонічним оркестром, але йому це вдалося.
Із вересня 2009 р. запрошений на роботу художнім керівником і диригентом малого симфонічного оркестру НВК №9 ім.Аліма Трояна.
У творчому доробку Анатолія Геп­люка – понад 600 інструментувань для різних складів оркестрів. На сьогодні він плідно співпрацює з лау­реатом міжнародних конкурсів – камерним ансамблем НВК №9 ім.Аліма Трояна «Домінанта», інст­румен­тальним квартетом «Айстра» та іншими творчими колективами міста.
Анатолій Геплюк є гідним зразком сім’янина. Разом із дружиною Оленою Григорівною виростили і виховали 5 дітей, які всі здобули вищу освіту. Троє з них пішли по батьковій стежині – присвятили життя музиці.
Старший син Григорій закінчив Харківський авіаційний інститут, із 14 років самотужки навчився гра­ти на гітарі й до сьогодні не розлучається з нею, наразі є учасником відомого гурту «Бекінгем».
Донька Ольга Пастух – піаніст­ка, керівник жіночого ансамблю викладачів хорової школи «Пастораль».
Микола Геплюк закінчив музич­-ну школу по класу баяна і фізмат національного університету, працює інженером комп’ютерних систем.
Євген Геплюк – піаніст, компо­зи­тор, лауреат міжнародних та все­українських конкурсів, викладач Національної музичної академії ім.Чайковського, його твір «Вес­нянка» вві­йшов до трилогії творів українських композиторів ХХ-ХХІ сто­річ.
Наталія Геплюк – племінниця Ана­толія і Олени Геплюків, понад 20 років працює в НВК №9, викладач класу гітари і домри, учасниця камерного ансамблю НВК «Домінанта», ке­рівник інструментального квартету «Айстра».
Онуки подружжя Геплюків також гідно продовжують традиції мистецької родини.
Анатолій Григорович, Олена Григорівна і Ольга Анатоліївна нагоро­джені відзнаками міського голови «За заслуги перед громадою».
Анатолій Геплюк – людина надзвичайної порядності й скромності, заслужив любов, повагу і авторитет як у вихованців, колег, так і серед професійної музичної еліти міста та області, відзначений багатьма нагородами, перелік яких недавно поповнився. Третього грудня 2019 р. Анатолій Григорович удостоєний найвищої нагороди міста – відзнаки міської ради «Честь і шана».

Іван МАРИНІН, доцент Кам’янець-Подільського національного
університету
ім.Івана Огієнка.