ЗУПИНІТЬСЯ НА ЗУПИНЦІ. МОЖЛИВО, ЦЕ ШЕДЕВР
МИ ЇХ ВТРАЧАЄМО
Гуків – останнє село Хмельницької області перед Скалою-Подільською. Історичних споруд не має. Був тут колись скромний маєток шляхтичів Садовських – давно нема. Є монумент головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу, але він уже в лісі за селом. До недавнього часу єдиною спорудою з певною мистецькою цінністю в Гукові була мозаїчна зупинка радянських часів. Та їй не пощастило із сюжетом: на центральній частині зупинки було зображення більшовицької газети «Іскра», котру на початку ХХ ст. переправляли через Збруч. І хоча всі інші частини композиції були політично нейтральними, позаторік зупинку в Гукові декомунізували – причому остаточно. Тепер на її місці – благенький намет із профнастилу.
Ну, добре, «Іскра» і справді запалила колись на Поділлі ті ватри, шкоду від котрих розгрібатимуть ще наші діти. Але 2019-й став роком, коли схожі до гуківської старі зупинки почали валити масово. Часом – зі скандалами і обуренням активної та освіченої громадськості. Так сталося в селі Тязів на Івано-Франківщині, де керівництво Ямницької ОТГ вперто наполягає на знесенні споруди із зображенням козака Мамая, зведеної 1971 року, а митці й активісти пояснюють, що це витвір лауреатів Шевченківської премії – художників Богдана Сороки, Володимира Патика та Миколи Андрущенка. Таке зберігати треба, таким пишатися – та голові ОТГ здається, що зупинку використовують як туалет, а куди ж це таке годиться. Знести і забути, яка була. А як у нас?
МИСТЕЦЬКА ГАЛЕРЕЯ, ВІДКРИТА ДЛЯ ВСІХ
Кам’янець-Подільський район багатий на якісні мозаїчні автобусні зупинки. Так, цікаві сюжети мозаїк трапляються по всій Україні. Але лише в нашому районі чимало таких споруд містять зображення подільських фортифікацій або цікавинок Кам’янця.
Якщо відчистити від рекламних оголошень зупинку в Колибаївці, то побачимо не лише вусатих козаків із шаблюками, а й нашу Ратушу та Вірменський колодязь. Стару фортецю і рештки Жванецького замку видно за спиною гетьмана Хмельницького на зупинці у Жванці. Вона найпафосніша, найпатріотичніша з усіх. Тут усе козацьке військо – із запорожцями у свитках, подоляками в солом’яних брилях, кобзарями з бандурами та музикантами з тулумбасами. Таким шедевром монументалістики пишалося б будь-яке європейське поселення. А ми лише обклеюємо стіни зупинки кольоровими папірцями оголошень.
Найбільша за розмірами зупинка пригріла під своїм дахом ще й джерело. Вона розташована на Тещиному язику в Слобідці-Гуменецькій. І знову фортеця. Навіть польською вказано, яка – Kamieniec XIV-XV. Тільки полестив художник середньовічному Кам’янцю, щедро зобразив аж 20 башт та бастіонів. Правда, результат чудовий: усе витягують колористика та масштаб.
Не лише в Тязові є Мамай – у нас теж є. Лежить розперезаний, гріється на сонечку в Гаврилівцях. А поруч воли із сіллю відпочивають. Ця зупинка – чи не найцікавіша в районі: і за формою, і за стилем виконання, і за м’яким народним гумором.
Почерк автора мозаїчних шедеврів вгадується і на зупинці колишнього хутора Козак (тепер частина села Довжок): там усе ті ж хвацькі козаки та баскі коні. Зупинка в поганому стані, те саме можна сказати про більшість із них. Зведені понад 40 років тому, споруди вже вибрали весь запас своєї міцності та потребують акуратного відновлення. Але не нищення.
Немов натякаючи на сусідній курган скіфських часів, у полі летять мозаїчні стріли на стильній зупинці поблизу звороту на цементний завод. А на протилежному боці шосе зі смальти викладені веселі півники серед квітів. Теж симпатично. Коли створювали зупинку в селі Смотрич – можна здогадатися за сюжетом: там схематичні зображення літніх видів спорту та три футболісти у центрі. Напевно, робили до Олімпіади-1980, яка проводилася в СРСР.
Зупинки в селах при трасі Н-03 «Житомир – Чернівці» виконували справжні професіонали. На жаль, дізнатися, хто саме з митців це був, не вдалося, але будемо раді прочитати про це у ваших повідомленнях. Та навіть подалі від магістралей трапляються оригінальні споруди. Скажімо, 1988 року в Калині прикрасили таку скромними барельєфами. Чоловік із вузликом за спиною на віслюку – на першому, хтось на російській трійці – на другому, і червоний автобус у центрі. Зверху, біля напису «КАЛИНЯ», – дві фігури, які можна ідентифікувати як дитя чебурашки та олімпійського ведмедика. Так, до шедеврів із Жванця чи Гуменців тут далеко, але зупинка – чудовий приклад народного мистецтва, примітивізм у котрому – радше норма, ніж курйоз.
Скромна мозаїчна зупинка є в селі Бабшин – на ній зображено пейзаж із річкою та ялинками. Зупинка в Голоскові прикрашена мозаїчним зображенням оленя. Невибагливі колгоспні буряки – на зупинці у Княжполі. В напрямку Старої Ушиці з шедеврами негусто.
КРОПІТКА ПРАЦЯ, ВАРТА ЮНЕСКІВСЬКОГО СПИСКУ
Навіть над скромною мозаїкою художники працювали декілька тижнів. Над великими і складними сюжетами – близько місяця. Викладали смальту (кольорове непрозоре скло) та шматки битої керамічної плитки просто на місці на вологий цемент за заздалегідь підготовленими ескізами. Стилістично тут був і соціалістичний реалізм (вкрай нечасті випадки), і абстракція, і експресіонізм. Часом декорування зупинки було дипломною роботою студента-оформлювача. Але доручали такі замовлення і відомим художникам зі Львова.
Авторка цієї статті 2008 року започаткувала у LiveJournal спільноту «Зупин-ка», котра мала збирати та каталогізувати такі витвори монументального мистецтва в Україні. На жаль, проєкт довелося покинути наступного року. Та є такі, котрі настільки зачаровані магією мистецьких смальтових галерей, що доводять справу до кінця. Британський фотограф Кристофер Гервіг (Christopher Herwig) 2015 року видав книгу про мозаїчні зупинки радянських часів. Вона так і називається – «Soviet Bus Stops». Автор працював над нею з 2002 року. Вартість книги – від 23 євро. Видання стало таким популярним, що недавно світ побачив уже другий том «Зупинок». А мрія автора – щоб сотня найкращих зупинок на пострадянському просторі отримала номінацію у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Непогано би було, якби до тієї сотні потрапили і козаки з Кам’янеччини. Але для цього треба усвідомити, що перед нами не лише функціональна річ, а й справжній мистецький витвір, який заслуговує на повагу і збереження. Треба, щоб позбавлена смаку тотальна епідемія «охайності» обійшла зупинки стороною. Саме бажання зробити «охайно» вбиває наші дерев’яні церкви, що пріють під вагонкою чи бляхою. Намагання зробити «охайно» позбавляє старі будинки декору та родзинки. І зупинкам дістається: мозаїки оббивають (бо ж «неохайно») або забілюють. А дарма: галерею під відкритим небом варто зберегти.
І НАОСТАНОК
У містах зупинки вкрай нечасто прикрашали мозаїками. Та в Кам’янці все ж є декілька якісних прикладів мозаїчного монументалізму. Про них буде інша стаття. А ще окремого матеріалу заслуговують зупинки у Жванецькій ОТГ (в Ісаківцях, Гринчуку, Руді) та в селі Підпилип’я. Там теж мистецтво під відкритим небом, але вже не мозаїчне.
Ірина ПУСТИННІКОВА.
