Неділя, 12 Липня 2020 р.
10 Січня 2020

ЗУПИНІТЬСЯ НА ЗУПИНЦІ. МОЖЛИВО, ЦЕ ШЕДЕВР

МИ ЇХ ВТРАЧАЄМО

Зупинка біля ГуменцівГуків – останнє село Хмельницької області перед Скалою-Подільською. Історичних споруд не має. Був тут колись скромний маєток шляхтичів Садовських – давно нема. Є монумент головнокомандувачу УПА Роману Шухевичу, але він уже в лісі за селом. До недавнього часу єдиною спорудою з певною мистецькою цінністю в Гукові була мозаїчна зупинка радянських часів. Та їй не пощастило із сюжетом: на центральній частині зупинки було зображення більшовицької газети «Іскра», котру на початку ХХ ст. переправляли через Збруч. І хоча всі інші частини композиції були політично нейтральними, позаторік зупинку в Гукові декомунізували – причому остаточно. Тепер на її місці – благенький намет із профнастилу.
Ну, добре, «Іскра» і справді запалила колись на Поділлі ті ватри, шкоду від котрих розгрібатимуть ще наші діти. Але 2019-й став роком, коли схожі до гуківської старі зупинки почали валити масово. Часом – зі скандалами і обуренням активної та освіченої громадськості. Так сталося в селі Тязів на Івано-Франківщині, де керівництво Ямницької ОТГ вперто наполягає на знесенні споруди із зображенням козака Мамая, зведеної 1971 року, а митці й активісти пояснюють, що це витвір лауреатів Шевченківської премії – художників Богдана Сороки, Володимира Патика та Миколи Андрущен­ка. Таке зберігати треба, таким пишатися – та голові ОТГ здається, що зупинку використовують як туалет, а куди ж це таке годиться. Знести і забути, яка була. А як у нас?

МИСТЕЦЬКА ГАЛЕРЕЯ, ВІДКРИТА ДЛЯ ВСІХ

с.ГаврилівціКам’янець-Подільський район багатий на якісні мозаїчні автобусні зупинки. Так, цікаві сюжети мозаїк трапляються по всій Україні. Але лише в нашому районі чимало таких споруд містять зображення подільських фортифікацій або цікавинок Кам’янця.
Якщо відчистити від рекламних оголошень зупинку в Колибаївці, то побачимо не лише вусатих козаків із шаблюками, а й нашу Ратушу та Вірменський колодязь. Стару фортецю і рештки Жванецького замку видно за спиною гетьмана Хмельницького на зупинці у Жванці. Вона найпафосніша, найпатріотичніша з усіх. Тут усе козацьке військо – із запорожцями у свитках, подоляками в солом’яних брилях, кобзарями з бандурами та музикантами з тулумбасами. Таким шедевром монументалістики пишалося б будь-яке європейське поселення. А ми лише об­клеюємо стіни зупинки кольоровими папірцями оголошень.
Найбільша за розмірами зупинка пригріла під своїм дахом ще й джерело. Вона розташована на Тещиному язику в Слобідці-Гуменецькій. І знову фортеця. Навіть польською вказано, яка – Kamie­niec XIV-XV. Тільки полестив художник середньовічному Кам’янцю, щедро зобразив аж 20 башт та бастіонів. Правда, результат чудовий: усе витягують колористика та масштаб.
с.КолибаївкаНе лише в Тязові є Мамай – у нас теж є. Лежить розперезаний, гріється на сонечку в Гаврилівцях. А поруч воли із сіллю відпочивають. Ця зупинка – чи не найці­кавіша в районі: і за формою, і за стилем виконання, і за м’яким народним гумором.
Почерк автора мозаїчних шедеврів вгадується і на зупинці колишнього хутора Козак (тепер частина села Довжок): там усе ті ж хвацькі козаки та баскі коні. Зу­пинка в поганому стані, те саме можна ска­зати про більшість із них. Зведені понад 40 років тому, споруди вже вибрали весь запас своєї міцності та потребують аку­ратного відновлення. Але не нищення.
с.КняжпільНемов натякаючи на сусідній курган скіфських часів, у полі летять мозаїчні стріли на стильній зупинці поблизу звороту на цементний завод. А на протилежному боці шосе зі смальти викладені веселі півники серед квітів. Теж симпатично. Коли створювали зупинку в селі Смотрич – можна здогадатися за сюжетом: там схематичні зображення літніх видів спорту та три футболісти у центрі. Напевно, робили до Олімпіади-1980, яка проводилася в СРСР.
Зупинки в селах при трасі Н-03 «Житомир – Чернівці» виконували справжні професіонали. На жаль, дізнатися, хто саме з митців це був, не вдалося, але будемо раді прочитати про це у ваших повідомленнях. Та навіть подалі від магістралей трапляються оригінальні споруди. Скажімо, 1988 року в Калині прикрасили таку скромними барельєфами. Чоловік із вузликом за спиною на віслюку – на першому, хтось на російській трійці – на другому, і червоний автобус у центрі. Зверху, біля напису «КАЛИНЯ», – дві фігури, які можна ідентифікувати як дитя чебурашки та олімпійського ведмедика. Так, до шедеврів із Жванця чи Гуменців тут далеко, але зупинка – чудовий приклад народного мистецтва, примітивізм у котрому – радше норма, ніж курйоз.
Скромна мозаїчна зупинка є в селі Бабшин – на ній зображено пейзаж із річкою та ялинками. Зупинка в Голоскові прикрашена мозаїчним зображенням оленя. Невибагливі колгоспні буряки – на зупинці у Княжполі. В напрямку Старої Ушиці з шедеврами негусто.

КРОПІТКА ПРАЦЯ, ВАРТА ЮНЕСКІВСЬКОГО СПИСКУ

с.ЖванецьНавіть над скромною мозаїкою художники працювали декілька тижнів. Над великими і складними сюжетами – близько місяця. Викладали смальту (кольорове непрозоре скло) та шматки битої керамічної плитки просто на місці на вологий цемент за заздалегідь підготовленими ескізами. Стилістично тут був і соціалістичний реалізм (вкрай нечасті випадки), і абстракція, і експресіонізм. Часом декорування зупинки було дипломною роботою студента-оформлювача. Але доручали такі замовлення і відомим художникам зі Львова.
Зупинка в с.Калиня до того, як її пофарбувалиАвторка цієї статті 2008 року започаткувала у LiveJournal спільноту «Зупин­-ка», котра мала збирати та каталогізувати такі витвори монументального мистецтва в Україні. На жаль, проєкт довелося покинути наступного року. Та є такі, котрі настільки зачаровані магією мистецьких смальтових галерей, що доводять справу до кінця. Британський фотограф Кристофер Гервіг (Christopher Herwig) 2015 ро­ку видав книгу про мозаїчні зупинки радянських часів. Вона так і називається – «Soviet Bus Stops». Автор працював над нею з 2002 року. Вартість книги – від 23 євро. Видання стало таким популярним, що недавно світ побачив уже другий том «Зупинок». А мрія автора – щоб сотня найкращих зупинок на пострадянському просторі отримала номінацію у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Непогано би було, якби до тієї сотні потрапили і козаки з Кам’янеччини. Але для цього треба усвідомити, що перед нами не лише функціональна річ, а й справжній мистецький витвір, який заслуговує на повагу і збереження. Треба, щоб позбавлена смаку тотальна епідемія «охайності» обі­йшла зупинки стороною. Саме бажан­ня зробити «охайно» вбиває наші дере­в’яні церкви, що пріють під вагонкою чи бляхою. Намагання зробити «охайно» позбавляє старі будинки декору та родзинки. І зупинкам дістається: мозаїки оббивають (бо ж «неохайно») або забі­люють. А дарма: галерею під відкритим небом варто зберегти.

І НАОСТАНОК

У містах зупинки вкрай нечасто прикрашали мозаїками. Та в Кам’янці все ж є декілька якісних прикладів мозаїчного монументалізму. Про них буде інша стаття. А ще окремого матеріалу заслуговують зупинки у Жванецькій ОТГ (в Ісаківцях, Гринчуку, Руді) та в селі Підпилип’я. Там теж мистецтво під відкритим небом, але вже не мозаїчне.

Ірина ПУСТИННІКОВА.