Субота, 26 Вересня 2020 р.
28 Лютого 2020

РЕАЛІЇ ФРОНТУ, АБО ВІЙНА ОЧИМА ДІТЕЙ

«Чому війна на сході триває так довго?», «Скільки наших бійців у ній загинули насправді?», «За кого і за що воюють наші війська?» – із такими зовсім недитячими запитаннями звернулися учні 4 класу однієї з Яворівських шкіл до кам’янчанина Сергія БЕРЛІНСЬКОГО, який служить у 2-му гаубічному самохідно-артилерійському дивізіоні 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.
Про війну очима дітей і проблеми, які їх турбують, Сергій Анатолійович розповів у листі до редакції «Подолянина».

«…Історія розпочалася 2016 року, коли я разом із побратимами перебував у селі Роздолівці Бахмутського району Донецької області, – пише військово­службовець. – До нас постійно надходили тисячі дитячих малюнків із побажаннями, листами і навіть мобільними номерами. Якось мене запитали, чому ми, військовослужбовці, такі нечемні й не відповідаємо дітям. Я пояснив, що це нереально, адже листів дуже багато. До речі, для мене стало приємною несподіванкою, що моє рідне місто над Смотричем посіло третє місце за дитячою активністю після Львівської та Тернопільської областей. Тоді виникла ідея написати лист-відповідь від імені 24-ї бригади для всіх дітей України.
Я не міг спокійно спати, хвилювався, думав, що написати.
І ось, наприкінці 2016 року я вперше у житті написав листа. Він вийшов у вигляді вірша «Ми на варті в ці дні…», який тепер знають чимало українських дітей.
Через півтора року мені зателефонувала вчителька Яворівської школи №3 (Львівська область) Любов Масюк і запропонувала зустрітися з дівчинкою на ім’я Марта та її однокласни­ка­ми з 4 класу. Виявилося, що Мар­та не просто вивчила мій вірш напам’ять, а й виступила з іні­ціативою щодо проведення спіль­них учнівсько-батьківських зборів. Тож 4 квітня 2018-го я завітав до дівчинки та її одноклас­ників.
Мені поставили три запитання, які неабияк вразили зовсім недитячими темами: «Чому війна на сході триває так довго? Які реальні втрати серед наших бійців? За кого і за що воюєте Ви, пане капітане, і Ваші побратими?».
Сказав дітям, що хоч я і не про­рок, але точно знаю, коли закінчиться війна на сході України. Це станеться того дня, коли діти наших колишніх чи майбутніх президентів, українських олігар­хів, народних депутатів будуть там, на «нульовці», на відстані 600 метрів від снайперів. Для простих українців ВІЙНА на сході України – це сльози дітей, горе матерів, пекучий біль вдів, а для декількох сотень можновладців – нечуване різке фінансове збагачення. В народі влучно кажуть: кому війна, а кому – мати рідна…
Щодо втрат на фронті я розповів про 23 грудня 2016 року.
В українських ЗМІ повідомлялося про одного вбитого і одного по­раненого військовослужбовців у зоні АТО. Насправді ж цей день став для нашої 24-ї бригади чорним днем у календарі. Тоді проти нас ворог зумів сконцентру­вати кількаразову перевагу в живій силі й техніці. За лічені години було прорвано першу лінію оборони, де були розташовані на­ші механізовані батальйони, тро­хи згодом прорвали й другу лінію, де стояли протитанкові підрозділи. Залишилася остання – третя лінія оборони, де стояли артилеристи і, зокрема, наш 2-й гаубічний самохідно-артилерійський дивізіон. Того жахливого дня лише за дві години бою серед нашої бригади нараховувалося близько 20 двохсотих (убитих) і 30 трьохсотих (поранених).
Розповів я дітлахам історію про те, як ми із побратимами ходили вітати діток на Миколая. Якось прийшли до роздолівських дітей із подарунками.
Я підійшов до 6-річної дівчинки Насті, від імені всіх військово­службовців подарував їй ляль­-ку, а вона навіть не усміхнулася. Та й інші діти теж були дуже сумними. Ми вирішили залишитися з ними, розважити, погратися, поговорити і просто заспокоїти. Зустрівши маму Насті, я дізнався, що якось дівчинка разом з іншими дітьми потрапила під ворожий артилерійський обстріл, дуже налякалася – і відтоді жодного разу не усміхнулася. В яких тільки лікарів мати Насті не була, яких тільки бабок-знахарок не відвідала, але все марно. Тоді я дав собі обіцянку, що зроблю все, аби маленька роздолівська дівчинка знову усміхнулася.
І мені це вдалося! Через дві години плідної праці, розважли­-вих ігор і веселих забав вона нарешті засміялася, а її мама – заплакала…
Було ухвалено спільне рішення всіх наших військовиків – взяти шефство над роздолівськими дітьми, яких безжалісно опалив вогонь війни. Для них ця дружба стала надзвичайно важливою, бо вони відчували захист.
Мій батько Анатолій Миколайович пройшов дорогами війни від Сталінграда до Берліна. І лише тепер, на 59 році життя, я нарешті по-справжньому зрозумів його слова про відповідальність перед дітьми.
Так три неймовірно довгі для нас доби разом із трьома солдатами я без відпочинку ніс вартову службу, не їв і майже не пив, бо усвідомлював, що не можу підвести українських дітей. Ми вистояли і через декілька днів повернули втрачені позиції, але назавжди стали іншими людь­-ми. І чи не для кожного з нас відтепер відлік часу існує до і після 23 грудня 2016 року…
Відповідальність перед дітьми – це в тому числі й відповіді на болючі запитання. Наприклад, чому ганебно здали Крим російським окупантам без жодного пострілу? Якби Кримський півострів належав полякам, як би він належав прибалтам? Та вони навіть за один квадратний сантиметр перегризли б горлянку будь-якому окупанту!
Чому Путін «поліз» на Донбас? Саме тому, що він припустив: так само, як і Крим, можна захо­пити Харківську, Херсонську, Ми­колаївську, Одеську області.
А там Чернівецьку захоче забрати Румунія, а там поляки проявлять бажання повернути собі Львів. І залишиться Україна біля розбитого корита!
Колись покоління Марти стане дорослим, і, можливо, вони швидше справлятимуться із викликами часу.
– Природа не терпить порожнечі. І чим більше вона буде заповнена дитячою дружбою, любов’ю, тим менше в ній залишиться місця для ВІЙНИ, зла, ненависті й ворожнечі! – сказала мені дівчинка.
Після цієї розмови з Мартою я за декілька місяців відвідав учнів і студентів понад 50 шкіл, біль­ше як 10 училищ, коледжів, вишів, а заклик дівчинки про важливість для майбутнього миру дитячої дружби почули не менше ніж 10 тисяч школярів і студен­-тів декількох областей України!
Незабаром від дітей України до Марти і її однокласників по­чали надходити сотні дитячих листів з усіх куточків країни. Наразі з нею та її однокласни­ками листуються навіть діти з української діаспори Данії і США, а в планах у дітей – об’єднати понад 200 країн світу.
У грудні 2018-го, напередодні дня святого Миколая, Марта та її однокласники привітали зі святом учнів 25 шкіл із 12 областей України. Першою школою-побратимом стала кам’янець-подільська ЗОШ №16, зокрема учні 4-Б класу на чолі з Тетяною Ми­колаївною Патлань.
А вже з квітня минулого року 201-й навчальний центр ухвалив рішення взяти шефство над учнями школи №16. Щомісяця проводяться дружні зустрічі з військовослужбовцями школи саперів 201-го навчального центру.
Зокрема, 21 лютого цього року військовослужбовці школи саперів для учнів 2-Б класу провели відкритий урок на тему здорового способу життя та необхідності вживання якісної питної води. На прохання дітей капітан Ярослав Геник розповів про красу України і в гітарному супроводі проспівав авторську пісню про красу та велич України. Санінст­руктор сержант Олена Грушка показала, як правильно надавати першу медичну допомогу.
Отже, у важкий і складний для України час величезне значення дитячої дружби важко переоцінити. Це один із шляхів, який теж наближає нас до миру на сході України!».