«ТУМАННИЙ АЛЬБІНОС» ЗАПРОШУЄ НА ТРЕНУВАННЯ
Програміст і співвласник кам’янецької софтверної фірми «LogicLand» В’ячеслав ТАРАРІН у неділю, 8 березня, прокинувся о сьомій десять. Приблизно через годину він, прихопивши 10-річного сина Андрія, вже з блокнотиком рожевих стікерів та упаковкою яскравих канцелярських шпильок маркував підходи до галявини в довжоцькому лісі. Десь яскраві листочки чіплялися до дерева. Десь – до високих і якось по-нахабному красивих торішніх будяків. Видно здалеку. Тепер люди, котрі зберуться на лісовій галявині о десятій, не загубляться і матимуть орієнтири.
На сайті www.orienteering.km.ua на чергове тренування зі спортивного орієнтування в довжоцькому лісі на цю неділю записалися 20 осіб. Прийшли трохи менше – корективи внесли похмура погода та дата, котру багато хто все ще продовжує відзначати. Вік – різний, від юних і до немолодих. Гендерна ситуація в нормі: є і чоловіки, і жінки.
Усі збираються біля стола з лавицями на галявині. Там отримують від організаторів тренування, учасників команди «Туман-ний альбінос», кольорові роздруківки з маршрутами. Маршрут перед самим стартом промаркував Іван ФЕСЕНКО, ще один ентузіаст спортивного орієнтування в Кам’янці. Оранжевий кружечок – точка старту. Пронумеровані кола навколо нього – місця контрольних пунктів (КП). Це біло-оранжеві конуси із прив’язаними до них олівцями. Добираєшся до цієї точки маршруту – і відмічаєш на своїй карті, що етап подолано. Проходження маршруту може зайняти від 10 хвилин (якщо бігти) до 20 (якщо спокійно йти). Все ніби просто.
Просто, але не дуже. Щоб знайти в лабіринті зі стежок, просік та хащ потрібний КП, карту треба вміти читати. Знати, чому деякі ділянки лісу позначені білим, а деякі – зеленим кольорами (підказка: зеленим позначають хащі, де пересуватися важко). Розуміти, що хвилясті позначки на карті демонструють рельєф місцевості. Зорієнтуватися, чому одна стежка позначена тонкою лінією, а інша – товстішою. Завдання, словом, не лише для ніг, а й для голови. Цікаво!
Отримує таку карту і мій шестирічний син Григорій. Він не те що на спортивному орієнтуванні – він у справжньому лісі вперше в житті. Знаючи пристрасть власної дитини до техніки і небажання виконувати щось незрозуміле, я спочатку ставлюся до експерименту скептично. В’ячеслав Тарарін детально пояснює зрозумілими навіть дошкільникам словами, що потрібно зробити і як читати карту. На мій подив, Гриць непогано виконує поставлені завдання і з азартом шукає в лісі яскраві конуси КП. Часом помиляється – й тоді В’ячеслав терпляче нагадує, що крутити треба не карту, а себе навколо карти, і м’яко підказує, як же визначити правильний напрямок. Нарешті маршрут подолано. Ми знову на галявині, з котрої був старт – тільки вийшли на неї вже з іншого боку. Весь зворотний шлях Гриць усе ще йде з листком паперу в руках, радісно співставляючи ліс із зображенням на карті. Дитині дуже сподобалося – і, здається, тепер ми знаємо, чим зайнятися в недільні ранки.
Будь-які недільні ранки: такі тренування зі спортивного орієнтування «Туманний альбінос» проводить із листопада 2019 року, і поки що не було жодного тижня пропуску. Деколи тренування проводяться в лісах навколо Кам’янця, деколи – у Старому місті (як правило, це заняття для дітей-початківців). Ані погода, ані свята не стають чоловікам на перешкоді. І роблять вони це, як казала Сова у мультфільмі про Вінні-Пуха, «безкорисливо. Тобто задарма». Постмайданна Україна навчилася
волонтерити і самоорганізовуватися – й ініціатива «Туманних альбіносів» гарно вкладається в модель сучасного світу. Котрий любить спорт, цінує екологію і не потребує підказок із вищих сфер – бо й сам усе може.
Час розпитати в пана В’ячеслава про те, як народилася ця ініціатива, і чому він хоче, аби на такі тренування приходили сім’ями.
– «Туманний альбінос» – дотепна назва, ні з ким уже вас не сплутаєш. А як вона з’явилася?
– Назву придумав Іван Фесенко. Він із Віталієм Сіднюком (багатьом відомим під ніком Кузьма) вже багато років брали участь у відомих у країні некомерційних пригодницьких перегонах «Gorgany Race». Спочатку хлопці робили це під різними назвами. А 2018 року вмовили і мене взяти участь у «Горганах Рейс» й назвали команду «Туманний альбінос». Зробили однойменну групу у фейсбуку. І відтоді вирішили назву вже не змінювати. Вона легко запам’ятовується. В перших змаганнях саме з орієнтування ми виступали під назвою «Пара психів», але слово «пара» не відповідає концепції. Тож назва не прижилася.
– Звідки така любов до спортивного орієнтування?
– Я займався цим видом спорту з дитинства. Першим тренером був Борис Фесенко – батько ще одного з «альбіносів» Івана Фесенка. Пізніше, під час навчання у вінницькому виші, я займався орієнтуванням. Потім була перерва у 25 років. А коли син Андрій підріс, подумав: «Навчив його плавати – навчу і орієнтуватися». Та за ті роки, що минули, в Кам’янці дитяча секція просто зникла. А у Вінниці ситуація така: поки є дитячий тренер при одній з міських ДЮСШ – є і секція. 10-15 дітей, які ходять у неї, займаються, їздять на змагання. Якщо тренерка перестане займатися з ними – дитячого спортивного орієнтування у великому місті просто не стане. А дуже шкода. Ми зверталися до нашої влади із проханням відкрити сек-цію спортивного орієнтування при ДЮСШ – нам відмовили.
Ми самі з дітьми займатися не можемо. Нам на недільні тренування іноді приводить своїх вихован-ців із гуртка туризму і краєзнавства Олеся Кух. Завдання «Туманного альбіноса» – забезпечити тренування технічно, поставити дистанцію. Роздруковані маршрути перед тренуваннями – спонсорська допомога ТОВ «LogicLand».
– А скільки часу забирає в «альбіносів» ось така підготовка маршрутів для охочих?
– Узагалі підготовка до тренування починається за комп’ютером. Щоб придумати і продумати маршрут, потрібно 3-4 години. Вже на місці у день тренувань потрібно поставити і зняти дистанцію. А до того підготувати карту. Виходить, що витрати часу на цей шматочок території біля Довжка – 10 повних днів у лісі та до 8 годин за компом.
– Ви – успішна людина, програміст. Займаєтеся спортивним орієнтуванням із дитинства. Чим дитячі заняття з орієнтування можуть допомогти в дорослому житті?
– Вони справді допомагають.
З усіх видів спорту це єдина дисципліна, де діти вже з 11 років вчаться самостійно ухвалювати рішен-ня. У всіх інших видах спорту поруч стоїть тренер із підказками і настановами. Ти вчишся брати на себе відповідальність і виходити з кризових ситуацій, наприклад, коли загубився.
– Тобто, це школа не просто орієнтування в лісі, а й орієнтування в житті?
– Можна і так сказати. Та в орієнтування ще багато плюсів: це заняття на природі, тренування витривалості, розвиток фізичного стану. Світова еліта спортивного орієнтування виступає у збірних своїх країн із кросу – тобто, це дуже серйозний рівень підготовки. Орієнтувальники часто біжать на рівні класичних бігунів. Але, на відміну від легкої атлетики, спортивне орієнтування набагато м’якше поставиться до ваших суглобів, а задіяними будуть більше груп м’язів. Скажімо, коли ми займаємося в мікрорайоні або пановецькому лісі, маємо ділянки з великим перепадом висот, які треба долати траверсом. При цьому задіюються інші групи м’язів, ніж при пробіжках на асфальтованих доріжках у парку, скажімо. Україна взагалі має чудові умови для спортивного орієнтування. Якщо ви приїдете у Чернівці, там матимете справу зі складнішим рельєфом та глинистими грунтами. Якщо в Олешки на Херсонщині – з пісками. У Світловодську змагання проводяться на берегах Підвенного Бугу серед скелястих валунів.
– Щоб почати займатися спортивним орієнтуванням, треба мати якийсь спеціальний одяг?
– Щоб почати, вистачить зручного одягу і спортивного взуття. А вже орієнтувальники зі стажем екіпіруються спеціальним одягом. Він тонкий. Виготовлений із нейлону і не рветься (це важливо). Адже цей спорт не з дешевих. Крім витрат на одяг, постійно потрібно витрачатися й на переїзди та участь у різних змаганнях.
– Де люди, котрим цікаво спробувати себе у спортивному орієнтуванні, можуть вас знайти і дізнатися про місця наступних тренувань?
– Весь календар наших заходів намагаємося підтримувати на сайті «Орієнтування Хмельниччини» (orienteering.km.ua/), а також у фейсбуку: на сторінці «Туманний альбінос» та «Кам’янець-Подільський онлайн». Тож запрошуємо всіх охочих.
Ірина ПУСТИННІКОВА.