Середа, 30 Вересня 2020 р.
19 Червня 2020

В АВАНГАРДІ ПРОТИСТОЯННЯ НЕВИДИМОМУ ВОРОГУ

21 червня – День медичного працівника

Сьогодні наші медики, зокрема й ті, хто ввійшов до складу мобільної бригади з відбору аналізів на ПЛР-тестування, опинилися на передовій у боротьбі з новим, підступним і невідомим ворогом – COVID-19. Бій цей нелегкий, відбирає час і сили. Але ніхто не скаржиться, на відміну від більшості з нас, яким останнім часом уже навіть маску лінь одягнути, мовляв, на вулиці спека, і так немає чим дихати. І доки ми розслабилися і начхали на карантинні заходи, вони не втомлюються робити все можливе, аби захистити нас від невидимого китайського вірусу. Аби бодай якось відчути на собі всі «принади» роботи медика в боротьбі з пандемією, достатньо в спекотну пору одягнути на себе теплий светр, шубу, шапку, вийти та постояти декілька хвилин під променями пекучого сонця. Але якщо ми можемо зупинити цей експеримент із появою першої краплі поту, то ті, хто на першій лінії, змушені й надалі працювати у парких захисних костюмах.

Напередодні Дня медика говоримо про роботу створеної в умовах пандемії мобільної бригади, представників якої
в народі назвали «космонав­тами», із лікарем-онкологом КНП «Лікувальний діагностично-консультативний центр», одним із представників мобільної бригади, спортивним лікарем ДЮСШ №1 Сергієм БУЗИНСЬКИМ. Упродовж попе­редніх двох місяців його робочі будні настільки розписані, що викроїти годину для спілкування вдалося лише пізно ввечері, після чергового напруженого робочого дня.

ПЕРШІ ТРУДНОЩІ НЕ НАЛЯКАЛИ, А ЗАГАРТУВАЛИ

Сергій БузинськийСергій Миколайович родом із Буковини, але в Кам’янці-Подільському з 2006 року. Зізнається, що ще з дитинства протягував руку допомоги тим, хто її потребує, захоплювався поліцейськими, пожежниками і медиками. Згодом думав вивчитися на юриста, однак батьки порадили спробувати сили і вступити до медичного закладу. З першої спроби школяр Бузинський став студентом
Буковинського державного медичного університету (нині академія), який закінчив 2006 року. Далі була інтернатура за напрямком хірургії, яку проходив на базі Кам’янець-Поділь­ської міської лікарні та обласної лікарні швидкої допомоги, що у Чернівцях. Працював у Кам’янці хірургом у полікліні­ці та викладачем у медучилищі. Потім пройшов курси з онкохірургії та онкології. У цій сфері працює вже понад 10 років. А ще приймає пацієнтів у приватній клініці.
Нині, як й інші його колеги, долучився до боротьби із коронавірусною інфекцією. 6 квітня мобільна медична бригада зі складу лікарів КНП «Лікувальний діагностично-консультативний центр» (директор Борис Цвігун) приступила до роботи. Основне місце її дислокації – приміщення полікліні­ки на вул.Івана Франка, 30. За понад два місяці роботи бригада встигла відібрати близько тисячі зразків для ПЛР-тесту­вання як у мешканців міста, так і району. Нині семеро лікарів бригади працюють потижне­во, адже ще приймають па­цієнтів у поліклініці. Але якщо ситуація із коронавірусом загостриться, всі готові вийти на зміну.
– Завдяки Борису Ярославо­вичу, ми стали одними з перших в Україні, хто запровадив у поліклініці відбір матеріалів на ПЛР-тестування на COVID-19, – розповідає Сергій Миколайович. – На той момент наша поліклініка не була завантажена пацієнтами, тому й місце виявилося вдалим.
Багато хто спочатку не розумів, чому для відбору матеріалу обрали саме лікарів, дехто закидав, що це обов’язки медсестри. Але ми у цьому не прогадали, адже більшість районів Хмель­ниччи­ни, крім Кам’янця-Поділь­ського, давали великий відсоток неінформативного матеріалу. Тоб­то, брався мазок, але наявності клі­тин у ньому не було. У нас же дос­товірність 99,9%, усі мазки інформативні й правильно відіб­рані.
Щоправда, спочатку і в бригади виникала купа проблем і запитань. Та ще й захист лікарів бажав бути кращим. Сергій Миколайович не розгубився і через соцмережі звернувся по допомогу. І вона не забарилася. Отримавши необхідне захисне спорядження від влади, благодійників і пересічних містян, перший бойовий виїзд вказав на інші недоліки.
– Часто буває, що протоколи з надання допомоги пишуть люди, які жодного дня не працювали практично. Ніби й написали перелік необхідного, але на практиці зрозуміли, що цього замало. Скажімо, не мали чим відрізати тампон, який треба помістити в маленьку пробірочку, не було як передавати ємності для зберігання й перевезення біоматеріалу. І по пораду ні до кого не звернешся, бо в Україні ми стали пілотним проєктом. Але дуже швидко винайшли власні ефективні та універсальні методи роботи.
Наразі мобільна бригада готова на 300%, процес забору матеріалів налагоджений до дрібниць. У разі масового тестування, всі лікарі можуть працювати одночасно. Тоді в день зможемо відбирати близько тисячі зразків. Особисто мені довелося за один день відібрати матеріал у 40 осіб.

ЗНАЙШЛИ ЗОЛОТУ СЕРЕДИНУ

У бойовому екіпіруванніСьогодні медики бригади так налаштували свою роботу, що мазок в одного пацієнта береться дуже швидко і чітко. Ад­же за плечима вже мають знан­ня, досвід і все необхідне.
– Спочатку бригада виїжджала за місцем проживання людей із підозрою на коронавірус, – продовжує Сергій Миколайович. – Вартість виїзду була «золотою» для нашої поліклініки, адже це і заправлення автомобіля, і необхідність замінювати захисний костюм, вартістю щонайменше 350 гривень, лікарю, медсестрі й санітарці після кожного пацієнта, дезінфекція під’їзду і території тощо. Недешево обходився і забір в ізоляторі. Крім того, там цей процес відбирав ще й купу часу – 40-60 хвилин на одного пацієнта із підозрою, адже після кожного необхідно дезінфікувати приміщення. А тим часом кількість хворих у місті зростала в геометричній прогресії. Обговоривши все, вирішили групувати по 5-7 пацієнтів із одного кола контактних осіб, які на власних автомобілях під’їжджали до чорного входу поліклініки на Руських фільварках. Контакт між пацієнтом і лікарем був мінімальний, що дозволило дещо зекономити на забезпеченні. Один лікар, змінюючи лише рукавички, міг взяти аналіз у 5-7 осіб.
Також розташували пункти забору просто на вулицях, що значно знизило ймовірність підхопити вірус, і не потрібно було постійно знезаражувати приміщення. Така новація теж здешевила процедуру, а кам’янчани могли прийти на призначений час, а не проводити час в очікуванні.
Згодом у Бориса Ярославовича виникла ідея, де ще можна зробити пункт забору біоматеріалу для ПЛР-тестів. У приміщенні на вулиці Франка, 30 є великий хол із декількома входами-виходами. Втілити задумане допоміг відомий у місті бу­дівельник і благодійник Олександр Заєць. Його працівники швиденько приступили до збирання пункту із металоконструкцій. Тепер у негоду аналізи можна відбирати тут.
Лікар зізнається, що процес відбору матеріалу, м’яко кажучи, не з приємних для пацієнта. Спеціальним тампончиком беруться два мазки зі слизової носа й задньої стінки глотки та поміщаються в резервуар із поживним середовищем. Біоматеріал у холодильниках із заморожувачем транспортується до Хмельницької лабораторії, де й здійснюється ПЛР-тестування. Траплялися випадки, коли кам’ян­чанам доводилося двічі, а то й тричі здавати аналізи. Річ у тім, що державна лабораторія завантажена роботою по самі вінця.
І після тривалого періоду вірус помирав, а людей із підозрою знову викликали до мобільної бригади.

ЧЕРГОВИЙ КИДОК ВІД ДЕРЖАВИ

На запитання, як містяни реагують на лікарів, чи вже звикли до їхнього нового образу, Сергій Миколайович відповідає:
– Звикнути до цього нереально. Людина в масці – це одне, а ось медик у спеціальному екіпіруванні, захисних костюмах, окулярах, шоломі та з аналізами в руках викликає іншу реакцію. Люди бояться біологічної зброї й, відповідно, реагують на нас як на її переносників.
Мобільна бригадаНасправді ж лякатися не варто. Бо, відбираючи аналізи, ризик за­разитися мінімальний. І медик, і пацієнт у масках, дотримуються ди­станції та використовують антисептики для обробки рук.
Доведено, якщо хворий на COVID-19 без маски, здорова людина у масці, то ймовірність зараження становить 70%. Хворий у масці, а здоровий без – 30-40%. Коли обидвоє у засобах захисту, то можливість зараження становить 4-5%. Тому моя порада містянам – носити маски, користуватися антисептиками і дотримуватися безпечної ди­станції. Спостерігаю, що сьогодні люди розслабилися, ворог невідомий, невидимий, кількість смертей не критична, люди не помирають у кожному під’їзді. Якщо проаналізувати наше місто, коли ввели карантин, і те, що коїться нині, то це дві різні картини, два різні міста. Декому нині взагалі смішно від того, що ми робимо, мовляв, коронавірусу немає…
Але що там казати, якщо навіть після першої смерті знаходилися відчайдухи. Пам’ятаю, як відбирали мазки у контактних осіб. Останньою була записана дівчина. Стою я у захисному костюмі, сонечко припікає, почуваюся, немов у сауні. Прочекав так 15 хвилин, немає нікого. Санітарка телефонує дівчині, а та повідомляє, що затримується на роботі. Нас ніби хтось окропом облив – дівчина ж мала контакт із підтвердженим хворим на коронавірус! Тут таки прибігає ця дівчина, виправдовується, мовляв, із роботи не відпус­тили, але вона викликала таксі й приїхала. Є люди, яких не налякає ані статистика, ані невідомий вірус.
Як і медиків не налякає черговий кидок від держави, бо обіцяних 300% доплати вони так і не дочекалися. Сергій Бузинський зізнається, що представники бригади отримали премію завдяки своєму керівнику Борису Цвігуну, а також доплату від місь­кої влади:
– Спілкувався із місцевими колегами, які також працюють на першій лінії, – це «екстрена», інфекційне та приймальне відділення. І вони до­плати не отримали. НСЗУ поки не розглядає виплату заробітної плати людям, які долучилися до боротьби з коронавірусною інфекцією.

ЧИ СТАНУТЬ НАШІ ЗАКЛАДИ ТАКИМИ, ЯК У ЄВРОПІ?

Невизначеність чекає на медиків і у зв’язку з ІІ етапом мед­реформи. Сьогодні важко знайти медзаклад в Україні, який би відповідав вимогам НСЗУ.
– Наразі стоїть питання, що 2021 року кожен лікар має отримувати зарплату за результатами роботи 2020 року, – пояснює Сергій Бузинський. – Тобто, від кількості пацієнтів, яких я прийняв, скажімо, цьогоріч у березні, залежатиме розмір моєї зарплати 2021 року. А те, що у цей час в країні був карантин, і ми приймали лише 20% пацієнтів, нікого не хвилює. Реформа про­думана так, що кожен медзаклад повністю має бути забезпечений усіма засобами для надання допомоги пацієнту на весь рік, а виплати зможе отримати аж із наступного року. Тобто, потрібно вкласти чималі кошти вже. Вимоги, які виклала НСЗУ до закладів, – це умови ВООЗ. Візьму, для прикладу, свій профіль. У поліклініці в лікаря-онколога, аби повноцінно вести прийом, повинні бути УЗД-обладнання, цифровий мамограф і рентгенапарат, комп’ютерний томограф із можливістю про­ведення внутрішньовенного конт­растування, окремі місця для проведення хіміотерапії, ізоляції тощо. Тобто, це рівень середнього закладу в Європі. А ось про те, де це взяти, всі мовчать. Крім того, НСЗУ про­писало декілька варіантів випадків, коли закладу не буде відшкодовано кошти за надану послугу. Зокрема, це і орфографічна помилка в прізвищі пацієнта.
На сьогодні ми працюємо з системою реєстрації пацієнтів E-Health. Запрацювала вона для лікарів першої ланки з 1 січня цього року, а вто­ринна підключилася вже з 1 квітня. І тут усі відчули її недоліки. Завантаженість сервісу така: щоб ввести дані одного пацієнта, доводиться витрачати по 1,5-3 години. Колеги рекомендують вводити дані о другій ночі, коли сервер працює краще.
На мою думку, медреформа в тому вигляді, в якому є сьогодні, не має права на існування. Бо до неї не готова ані система, ані фінанси, ані жоден заклад в Україні.

НЕ РОБОТА, А СПРАВА ЖИТТЯ

Родина БузинськихОднак, попри всі негаразди, Сергій Миколайович ніколи не опускає рук. Вважає, що через таку нестабільну ситуацію в медицині через декілька років там залишаться лише фанати своєї справи.
Сам же зізнається, що йому бракує декілька годин у добі, аби можна було ще щось зробити. Дружина, яка, до речі, теж медик і розуміє всі тонкощі цієї професії, та двоє синів уже звикли до того, що глава сім’ї постійно на роботі. Але не нарікають, а всіляко намагаються підтримати батька.
– Кожна людина сама обирає свій шлях. Я не люблю слово «робота», бо воно походить від слова «раб». Мені шкода людей, які ходять на роботу, аби лише заробити гроші. Я ж займаюся улюбленою справою. Найбільша радість для ме­не – це коли мої зусилля рятують життя, коли моральна підтримка допомагає пацієнтам, коли люди залишаються задоволеними, – каже медик.
А коли випадає вільна хвилина, що буває вкрай рідко, лікар полюбляє виїзди на природу, захоплюється мисливством і рибальством. Найбільший трофей – дикий кабан і 3-кілограмовий короп.
– Із кожним роком виникає все більше бажання замінити рушницю на фоторушницю. На жаль, не всі ми цінуємо те, що маємо. Є нелюди, які у незаконний спосіб виловлюють усю рибу зі ставка чи знищують усе поголів’я диких тварин. Ми маємо змінити ставлення до навколиш­нього світу, до природи, навести порядок у власних головах, аж тоді отримаємо іншу країну.