Понеділок, 23 Листопада 2020 р.
4 Вересня 2020

ЩАСТЯ ЗА КОРДОНОМ НЕ ШУКАВ

Про таких, як Василь ГАВРИЛЮК, кажуть: «Зробив себе сам». А розпочалося все майже три десятиліття тому, коли, повернувшись зі служби в армії в рідний Кам’янець-Подільський, він почав шукати роботу. Проте знайти щось підходяще, аби за покликом душі, було не з легких. Однак у той час, період горбачовської перебудови, активізувала свою діяльність легалізована підприємницька праця у формі кооперативів. Тож молодий і підприємливий хлопець із діловою хваткою, прагматичною вдачею задумався над тим, а чи не спробувати і йому відкрити свою справу, тим паче, що за плечима мав навчання в індустріальному технікумі, певні організаторські та професійні здібності набув під час служби в автомобільних війсь­ках. Проте одного бажання для реалізації задуманого було замало без стартового капіталу, впливових батьків і блатних зв’язків.

Василь ГаврилюкІ все ж, незважаючи ні на що, таки твердо вирішив крокувати до наміченої мети, своєї заповітної мрії. Натхнення і перспектив для цього додало проголошення незалежності України. Коли співвітчизники після зняття «залізної завіси» отримали можливість безперешкодно їздити базарювати у близьке і далеке зарубіжжя, Василь не став осторонь від такого способу підзаробити задля відкриття власного бізнесу. Як мовиться, довелося вдосталь скуштувати цього «несолодкого хліба». У яких тільки країнах він не побував з деревообробними інструментами, кемзівськими духовками, покривалами для ліжок і диванів, кабельною та іншою продукцією виробництва кам’янець­ких підприємств! Трохи з часом почав возити з Білої Церкви шини та продавати їх, щоправда, вже на місцевому ринку.
Відтак копійка до копійки – й було акумульовано необхідну суму коштів, за які на території приватної батьківської садиби на вулиці Чехова побудував гараж, у якому облаштував автомайстерню, особисто виготовив спеціальний верстат, закупив необхідні інструменти і обладнання й почав надавати послуги власникам автомобілів із шиномонтажу. Працював довгий час сам, із раннього ранку до пізнього вечора, сповідуючи принципи, яких ще нікому не вдалося спростувати, що саме висока якість роботи, відповідальність і порядність приведуть до успіху й визнання. Невдовзі так воно і сталося. Аби потрапити на СТО до Гаврилюка, водії почали записуватися навіть у чергу, отож довелося підбирати собі помічників, а з часом розширити і штат до десяти фахівців. 1996 року Василь Гаврилюк одним із перших у місті зареєстрував свою станцію технічного обслуговування «Престиж» як мале підприємство.
Нині Василь Васильович пригадує, як тоді друзі – колишні однокласники, запрошували його на роботу до Польщі, куди виїхали самі за «довгим злотим», мовляв, там він зі своїми «золотими руками», досвідом автомайстра, організаторськими здібностями зароблятиме у рази більше, ніж удома. На що відповів хлопцям, що не збирається йти до поляків у добровільне трудове рабство, рятувати тамтешню економіку, оскільки роботи вдосталь у незалежній Україні, було б тільки бажання. Що нині тут створюються всі умови для творчої професійної самореалізації, що він цінує саме те місце, де народився, де зростав, де бачить майбутнє своє, своїх дітей. До речі, наразі обидва сини Гаврилюка – старший Дмитро, юрист за фахом, який уже встиг 5 років відслужити на офіцерських посадах за контрактом у Нацгвардії, і молодший Богдан, котрий після закінчення університету отримав диплом менеджера підприємниць­-кої діяльності, мешкають у спорудженій батьківській оселі, яка потопає у буйній зелені яблуневого саду та квітів, теж мають власний бізнес. Підприємницькою діяльністю займається і дружина Олена Анатоліївна.
Крок за кроком, рік за роком Василь Гаврилюк піднімався вгору професійними сходами, до успіху. Уже будучи керівником фірми, заочно закінчив університет. Коли «Престижу» на старих площах стало тісно, довелося взяти кредит і побудувати нові, більш сучасні виробничі приміщення на Нігинському шосе, закупити новітнє обладнання, розширити сферу автосервісних послуг, значно поліпшити їхню якість. Сьогодні в місті над Смотричем відкрилося чимало автосервісних центрів, але СТО «Престиж», як кажуть автомобілісти, поза всякою конкуренцією. Слід додати, що щороку підприємство сплачує до бюджетів усіх рівнів понад 350 тисяч гривень.
А ще Василя Васильовича добре знають у Кам’янці-Подільському як активного політичного та громадського діяча, ініціатора і творця багатьох добрих справ, мецената і спонсора, щирого патріота України та рідного міста. Кам’янчани вже вдруге обирають його депутатом міської ради, а підприємці міста – керівником Асоціації малого і середнього бізнесу. Нині за його сприяння в Кам’янці, на проспекті Грушевського, споруджується нова церква ПЦУ, а при храмі Різдва Хрестового ПЦУ діє недільна школа. Як розповів перший проректор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, кандидат історичних наук Володимир Дубінський, за фінансової підтримки Василя Гаврилюка видаються збірки творчих робіт учнів Малої академії наук міста, друковані видання за мате­ріалами науково-практичних конференцій з актуальних проблем історії Украї­-
ни, які проводить історичний факультет вишу, тощо.
…Щороку, п’ятого березневого дня і в серпні, у день іменин незалежної України, Василь Васильович спільно з синами, друзями-однодумцями приїжджає в село Гуків, що на Чемеровеччині, до пам’ятного хреста генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича, місця, де енкаведисти спалили його тіло, аби вшанувати пам’ять великого українця-патріота.
– Саме завдяки Роману Шухевичу, тисячам таких, як він, що віддали життя за нашу свободу, сьогодні маємо незалежну державу, стали господарями на своїй прекрасній і чарівній землі, можемо сповна реалізувати себе в улюбленій справі на благо України, – зазначає Василь Гаврилюк.

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.