Середа, 28 Жовтня 2020 р.
18 Вересня 2020

НЕ ПІДДАВАЙТЕ ХВОРИХ ОСТРАКІЗМУ

– Якщо мені фізично вдалося перебороти коронавірус, то тепер зіткнулася із людською байдужістю та агресією. Сусіди і знайомі дивляться на мене як на прокажену, а на роботу взагалі боюся повертатися, бо не знаю, як мене зустрінуть колеги, – зателефонувавши до редакції, поділилася наболілим землячка.
І такі випадки, на жаль, непоодинокі. Бо наше суспільство, як завжди, знову розділилося на два табори: одні намагаються всіляко допомогти і підтримати тих, хто через коронавірус опинився в ізоляції, інші, навпаки, демонструють ненависть і агресію. Правда, мало хто розуміє, що від цієї болячки ніхто не застрахований і підхопити ковід може будь-хто і вже будь-де.
Отже, не будемо вдаватися до диких звичаїв та піддавати хворих остракізму – різко засуджувати і влаш­товувати гоніння.

Що впливає на громадську думку, і як нам навчитися то­лерантності – про це спілкуємося із психологом міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Віталієм ПОЛІЩУКОМ. Він переконаний, що причина недружелюбного ставлення до хворих на ковід у браку інформації та фейках у соцмережах, котрі неабияк забивають людям баки.
– Українці дуже фрагментовані у своєму ставленні до коронаві­русу. Достатньо почитати коментарі в групах у фейсбуку – і отримаєте со­ціологічний зріз громадської дум­ки про пандемію і боротьбу з нею в Україні, – розповідає психолог. – Я б поділив спільноту у ставленні до корона­вірусу на «віруючих» і «невіруючих». Думки варіюють від «такої хвороби не існує, її вигадали, щоб ми сиділи вдома» до «лікарі дописують кількість хворих, аби отримати доплати». Можливо, частково причиною цього є не зовсім логічні дії соціальних інститутів та влади в боротьбі з поширенням коронавірусу. Основний аргумент «невіруючих»: на початку пандемії були жорсткі дії, хоча тоді вияв­ляли по декілька хворих у день, а нині, коли 2000-3000, карантин не такий суворий.
– Чим може обернутися те, що соцмережі формують громадську думку?
– Для багатьох українців єдиним джерелом достовірної інформації є фейсбук, який став серйозним інформаційним полем, створює ставлення громади до чогось, провокує чи, навпаки, небезпечно розслабляє. Почитавши коментарі, приходиш до висновку, що не всі можуть думати і міркува­ти критично. Достатньо поглянути на інформаційний контент, який поширюють окремі користувачі. Згідно із результатами дослідження рівня інформаційної гігієни українців у фейсбуку «Як не ста­ти овочем», яке цьогоріч у серпні провела волонтерська ініціатива, опитування засвідчило, що 54% українських користувачів фейсбуку регулярно публікують фейки та маніпуляції. Серед них інформація про шкоду 5G, поширення чудодій­них ікон, сумнівні збирання кош­тів, сайти-сміттярки тощо. Однією з основних тем фейків, які публіку­вали українці, є коронавірус. Там, окрім конспірологічних теорій, є фейки щодо шкоди носіння масок, інформація про чудодійні вакцини, заперечення самого факту існування коронавірусу тощо.
Цікаве дослідження Центру Разумкова, що проводилося в липні. Відповідно до нього, більшість українців вважають, що відповідальним за боротьбу з пандемією є Міністерство охорони здоров’я, але в той час йому не довіряють 72% українців.
– Чи зверталися до Вас ка­м’янчани, які підхопили коронавірус, важко сприйняли цей діагноз, але найбільшого удару зазнали ще й від сусідів, колег чи знайомих, від яких замість підтримки отримали байдужість і подекуди навіть агресію?
– Коли бюджетні установи перейшли на дистанційний режим роботи, ми працювали виключно в телефонному режимі, й мені телефонували близько десятка кам’янчан. Деякі дзвінки стосувалися симптоматики і необхідності звернутися до лікаря, але люди боялися це робити через сусідів, які можуть вороже сприйняти звістку про хворобу мешканця їхнього будинку. І такі особи шукали для себе причину, аби не звертатися до медиків. Деяким потрібна була психологічна підтримка, бо в їхніх рідних або діагностували коронавірус, або ж вони мали підозру на цю хворобу. Також звернулася жінка, в якої діагностували ковід. Вона пролікувалася, але лікар закрив лікарняний, хоча деяка симптоматика в неї ще не минула. У трудовому колективі її повернення сприйняли вороже. Така ситуація є не тільки психологічно важкою для людини, яка піддалася стигматизації, але й потенційно небезпечною для епідситуації загалом. Бо коли люди бачать таке ставлення до інших хворих, вони будуть боятися звернутися по діагностику в разі появи в себе симптомів коронавірусу, аби не стати жертвою гоніння. Лікарям буде важче виявляти контактних осіб, адже хворі приховуватимуть цю інформацію.
Згадайте початок карантину – тоді ситуація була вкрай гострою і напруженою: бійки в супермаркетах за гречку, в аптеках – за мас­ки і спирт, напад на автобус у Нових Санжарах з евакуйованими українцями з Китаю. За декілька місяців картина змінилася: від соціальної напруги до повного заперечення пандемії. Люди втомилися від карантину і обмежень та почали заперечувати коронавірус. Ситуація на сьогодні спокійніша. Але важко спрогнозувати, як будуть розгортатися події надалі, логічно припустити, що якщо епідситуація буде ставати гіршою, відповідно і напруга в суспільстві буде збільшуватися.
– Віталію Аркадійовичу, як же нам усім навчитися толерантності?
Віталій Поліщук– Аби допомогти у цьому, одного психолога замало. Має бути чітка і доступна інформаційна кампанія з боку профіль­них міністерств, офіційна інформація донесена до людей у зрозумілий спосіб, бо деякі дії влади нині пояснити важко. Якщо на початку карантину була широка інформаційна кампанія, записувалися звернення щодо правил поведінки, шляхів передачі вірусу тощо, то нині цього замало. Людям треба пояснювати: якщо занедужав сусід, то на нього не треба зганяти всіх собак, і не факт, що ви теж хворі, бо зустріли його на сходах. Якщо ви не мали тісного контакту, були в масках, тримали дистанцію, то й підстав хвилюватися немає. Краще підтримайте цю людину, принесіть ліки, продукти харчування, залишіть це все біля дверей. Власне, через брак такої, здавалося б, простої й доступної інформації виникають неприємні випадки.
А все через те, що громадську думку формує фейсбук, а не телебачення, радіо, газети. Людям простіше повірити у часникову вакцину від коронавірусу, ніж критично сприйняти фейк.
– Із початком нового навчального року деякі діти, повернувшись зі школи додому, казали батькам, що погано себе почувають, бо підхопили коронавірус. Як батьки мають заспокоїти дитину і допомогти їй подолати такі страхи?
– Джерелом спокою для таких дітей є батьки. Вони повинні бути провайдерами спокою і достовірної, адекватної інформації для дитини. Батьки мають розмовляти з дитиною, постійно тримати з нею контакт, пояснювати події, які трапляються поруч із нею. Коли дитина приходить зі школи і розповідає батькам про відповідну ситуацію, дорослі мають адекватно інтерпретувати подію для самої дитини, не спотворюючи інформації, не створюючи надмірної інформаційної напруги, а вселяючи спокій.
Щоденним ритуалом мають бути розмови перед сном, але не на складні теми. Краще почитати книжку з веселою історією. І, звичайно, забирати телефони і не дозволяти за годину-дві до сну користуватися соцмережами. Батьки мають слідкувати за загальним психологічним ста­ном дитини. Якщо з’являються тривожні симптоми – плаксивість, надмірна збудливість, порушення сну, дратівливість, треба вживати заходів і звертатися до профільних спеціалістів.