Субота, 28 Листопада 2020 р.
30 Жовтня 2020

ІНЖЕНЕРИ НА ВІЙНІ Й ПОЗА НЕЮ

3 ЛИСТОПАДА – ДЕНЬ ІНЖЕНЕРНИХ ВІЙСЬК


«Ангели миру», «підкорювачі води, землі й вогню», «універсальні бійці», «приборкувачі мовчазної смерті», – саме так називають тих, хто пов’язав своє життя з інженерними військами. Третього листопада інженери традиційно відзначатимуть професійне свято.
Про особливий рід військ, зв’язок із Кам’янцем та перс­пективи розвитку дізнавався у військових цієї спеціальності «Подолянин».

ВІД ПРИМІТИВНОГО ДО ПРОФЕСІЙНОГО

Появу інженерних військ можна сміливо віднести ще до стародавніх часів. Під час міжусобних війн між племенами, захищаючи власні кордони від нападників, робилися примітивні підкопи, ями, насипи, рови, загородження, тобто все можливе, аби зупинити ворога. Саме тоді закладалися підвалини для появи інженерних військ. Інженерні нововведення активно використовували й розвивали козаки, котрі добре знали, що таке маскування, і вміли вдало укріпити позицію. Сьогодні ж без інженерних військ не проводиться жодна військова операція, адже вони виконують чи­малий спектр різних завдань.
А щоб блискавично та ефективно їх виконати без абстрактного мислення, творчого підходу, правильних математичних розрахунків, блискавичних знань із фізики, хімії, сучасним інженерам не обійтися. Тому не дивно, що їх вважають науковою елітою, а військовому інженеру-пенсіонеру під силу зробити чимало справ власними руками.
– Інженерні війська тісно пов’язані з нашим містом, – розповідає начальник Кам’янець-Подільсь­кого гарнізону, очільник Об’єднаного навчально-тренуваль­ного центру Сил підтримки ЗСУ полковник Володимир РОДІ­-КОВ. – 1967 року було ухвалено рішення про розміщення в Кам’янці-Подільському військово-інженерного училища, яке з часом пережило не одну реорганізацію, неодноразово змінювало назву, але постійно розвивалося і згодом перетворилося у вищий військовий навчальний заклад імені маршала Харченка, здобувши визнання на пострадянському просторі. Випуск­ників з Кам’янця охоче брали у різні військові частини, бо не з розмов знали про високий рівень підготовки курсантів. За роки існування заклад змінив чимало керівників, кожен із яких наполегливо працював задля розвитку інженерної справи. Це генерали Василь Єрмаков, Юрій Кузнєцов, Георгій Сірош, Василь Мельницький, полковники Олег Хавронюк, Сергій Мальченко.
Нелегкі випробування лягли на плечі багатьох колишніх випускників, яким судилося виконувати бойові завдання в Афганістані, а згодом і в інших країнах у складі миротворчих сил, мати справу із мінами іноземного виробництва, набути досвіду знешкодження саморобних вибухових пристроїв. На жаль, 35 випускників так і не повернулися додому живими. На згадку про них на території колишнього ВІІ встановлено меморіал.
Із 2012 року підготовка офіцерів-інженерів у Кам’янці не здійснюється. Відповідно до рішення міністра оборони України, відтоді спеціалістів інженерних військ готують у Львівській академії сухопутних військ ім.Петра Сагайдачного. Але попри це Кам’янець-Подільський увійшов в історію як столиця військових інженерів. І жевріє надія, що настане час – і сюди знову повернуться курсанти. Поки що в міс­ті залишилася військова кафедра К-ПНУ ім.Iвана Огієнка, де молодь має змогу здобути звання офіцера.

ВІЙСЬКОВІ В МІСТІ ВКОРІНИЛИСЯ

Однак військове життя в міс­-ті ніколи не припинялося. На звільнених площах продовжи­-ли службу військові 11 понтонно-мостового батальйону (на той час налічував близько 300 осіб особового складу) та Цент­ру розмінування (70 осіб). У цьому, хоч і вужчому, але не менш професійному колі інженерів, усі працювали з однією метою – розвиватися, нарощувати м’язи і бути вірними країні. Разом із цим військові неодноразово підставляли плече жителям Кам’янеччини під час надзвичайних ситуацій, стихійних лих, їхня техніка неодноразово розчищала міські та сільські дороги. Тобто, разом святкували і разом працювали. Власне, так тривало до 2014 р., доки не виникла загроза цілісності й незалежності України з боку сусідньої Росії. Фактично під час війни народилася 48 інженерна Кам’янець-Подільська бригада, до складу якої ввійшли 11 ПМБ та інші новостворені підрозділи. Власне, хлопці з кам’янецьких військових частин першими кинулися захищати країну від окупантів.
– Ще коли був курсантом ВІІ, нам розповідали, як руйнуються мости, підриваються дороги, наводяться понтонні переправи, здійснюється пропуск військ через водні перешкоди, – розповідає колишній випускник, а нині заступник начальника Об’єднаного навчально-тренувального центру Сил підтримки ЗСУ з морально-психологічного забезпечення підполковник Богдан БЕРКУТА. – Практичні навички ми, колишні курсанти, здобували на полігонах, а згодом – і на війні. Саме на сході України молоді офіцери з 2014 року набули необхідного досвіду. Противник, озброєний до зубів, має у своєму арсеналі новітні зразки інженерних боєприпасів, які активно використовує проти нас. За попередні 6 років наші інженерні війська зміцніли, а військові набули бойового досвіду і загартувалися в боях. Інженерні війська – спеціальний рід Збройних сил України, який неабияк потрібен і під час бойових дій, і в мирний час. Адже бійці з військовою технікою на «ти», вміють замінувати й розмінувати місцевість, оперативно облаштувати бліндажі, укриття, неприступні лінії оборони, здійснити розвідку, прокласти дороги, навести переправу через водні перешкоди, допомогти місцевому населенню, яке постраждало від рук проросійських найманців, відновити потрощені будівлі, дороги, мости. Неодноразово наші інженери ліквідовували наслідки підривів на військових складах у Новобогданівці, Артемівську, Лозовій, Балаклії, Калинівці, Ічні. Чимало завдань, які інженери успішно виконали і продовжують виконувати на сході, залишаються під гри­фом «таємно».
Слід додати, що віднедавна міс­то може похизуватися масштабною військовою структурою під солідною назвою – Об’єднаний навчально-тренувальний центр Сил підтримки ЗСУ. Таких об’єднаних цент­рів в Україні тепер є три: повітря­-них сил, військ зв’язку і наш. Тут і надалі готуватимуть за відповідними спеціальностями та рівнями підготовки саперів, кінологів, водолазів, крім того, фахівців РХБЗ (ра­діаційного, хімічного, біологічного захисту), топогеодезичного і навігаційного забезпечення, РЕБ (ра­діоелектронної боротьби). Тож попереду – новий етап розвитку, примноження і звитяги кам’янецьких інженерів.

НЕДИТЯЧІ ЗАПИТАННЯ ШКОЛЯРІВ

Кам’янецькі інженери нині роб­лять усе можливе, аби в Украї­ні запанував довгоочікуваний мир. А коли приїжджають із відрядження до рідного дому, з радістю зустрічаються із школярами в рамках проведення заходів із військово-патріотичного виховання.
– Часто до шкіл навідуються наші молоді хлопці – 22-25 років. Це мужні чоловіки, які знають ціну життя, бачили смерть під час виконання завдань. Вони діляться із молоддю важкими спогадами, які часто не дають спокійно спати вночі. І час­то школярі ставлять актуальні та не по-дитячому дорослі запитання. Скажімо, під час зустрічі біля меморіалу Пам’яті Героїв АТО, що встановлений біля штабу Об’єднаного центру, запитують про калібр зброї, дальність пострілу, масштаби враження, цікавляться, як нам вдалося з Маріуполя привезти частину снаряду, і чому він не розірвався. Вони уважно вислуховують відповіді.
Й, дивлячись у їхні світлі, допитливі очі, розуміємо, що через роки інженерні війська матимуть гідну заміну, своїх Героїв і мужніх захисників, – із гордістю розповідає Володимир Геннадійович. І, користуючись нагодою, вітає колишніх ветеранів і всіх військових інженерів із професійним святом. Зичить козацького здоров’я, родинного затишку, успішного і без втрат виконання бойових завдань, нових звершень в інженерному ремеслі та довгоочікуваного миру в Україні!