П'ятница, 04 Грудня 2020 р.
30 Жовтня 2020

ПРО МУЗИЧНІ СМАКИ НЕ СПЕРЕЧАЮТЬСЯ?

Ледь не весь позаминулий тиждень в одній із міських спільнот у фейсбуку коли тліла, а коли й палала дискусія про випадок, який стався у маршрутці №1. Дружина ветерана російсько-української війни, котрий і нині вирушив у зону АТО, ввічливо попросила водія вимкнути російський блатняк. Що сталося далі – почуємо з її слів.

Валерія Ухіна:
«Ситуація була така: неділя, 11 жовтня, Старе місто. Після служби в костелі потрібно швидко ді­с­татися до мікрорайону – пішки не встигаю. Заклопотана, журюся, що Володимир (чоловік) поїхав в ООС, голова від перепадів тиску болить. Сідаю о 12.45 в «одиницю», біле «Iveco». Лунає «Давай пагаварім» виконавців Ірини та Михайла Кру­-гів – російський блатняк, від якого ну­дить. Відповідно, це був край. Сьомий рік війни, чоловік поїхав цих манкуртів захищати, а в них – «давай пагаварім». Кажу: «Водію, виключіть, будь ласка, шансон! Ми не на зоні». Тиша. Повторюю: «Водію, виключіть, будь ласка, російський шансон! В нас триває війна з Ро­сією». Пауза. Розвертається: «Це ко­му там музика не нравицця?». Кажу: «Мені!» – «Зараз висажу!». Кажу: «Я тоді вам не заплачу за проїзд».
І почалося: «Ви подивіться! Музика їй не подобається! Це ж треба! Отаких ще два пасажири – і можна їхати додому! У вас що вдома якісь проб­леми, що ви тут на всіх кидаєтесь?». Потім: «Не нравиться руське, нате вам українське!» – і врубає на повну гучність на всю маршрутку українське весілля, музику у стилі гопца-дріца. Біля базару сів чоловік у червоній куртці. Коли я попросила вимкнути блатняк, він почав погрожувати витягти мене з маршрутки за волосся. Коли біля «Сільпо» виходила, водій цинічно сказав: «Ви б пішли у церкву, помолились, може б, життя покращилось». Ще пара пасажирів, мама з донькою-підлітком, теж агресивно нападали на мене. Мою позицію не підтримав у повній маршрутці ніхто».
Пізніше мама дівчинки Наталія Н. знайде тему про випадок у фейсбуку – і продовжить нападати на дружину ветерана вже там.
Якщо з 545 (!) коментарів у темі виокремити думку «пересічного кам’янчанина», то стає соромно за містян. Бо звучатиме вона десь так: «Не хочете слухати – є таксі» та «Тут зібрались шанувальники шансону, вже і патріотизм приплели, і народ їм не такий. А водій бідолашний НА РОБОТІ, має право слухати, що захоче».

ЧИ СПРАВДІ ЦЕ ТАК?

Ні. Ще восени 2017 р. Кам’янець-Подільська міськрада заборонила ретрансляцію блатняка (т.зв. «російського шансону») в маршрутках міста. Це рішення озвучив тодішній заступник міського голови Сергій Бабій. Так само, як водію заборонено на робочому місці палити чи розмовляти під час руху транс­портного засобу по мобільному телефону. Все це відволікає водія від його прямих обов’яз­-ків – керувати маршруткою й забезпечувати пасажирам комфортне і безпечне перевезення по місту.
Схожі рішення ухвалені в багатьох містах України – від Львова до Дубна. В Житомирі на засідан­ні виконавчого комітету міськ­ради 2016 року вчинили радикальніше і рекомендували пе­ревізникам взагалі демонтувати з маршрутних таксі всі магнітоли.
Та все це було на рівні окремих міст чи селищ. Заборона схожої недомузики по всій країні була запропонована у Зако­нопроєкті №3006 «Про внесен­-ня змін до статті 40 Закону Украї­ни «Про автомобільний транс­порт (щодо заборони акустич­ного насильства)» в лютому 2020 ро­ку.
Один з авторів проєкту Володимир Вятрович казав: «Ухваливши цей законопроєкт, парламент запровадить в Україні правила, які діють в усьому цивілізованому світі. Пасажири на всіх видах транспорту зможуть їхати в тиші, а не доводити во­діям своє право не слухати звуки «шансону» чи якогось серіа­-лу. Трансляція звуку музики чи фільмів на пасажирських рейсах дозволятиметься ли­ше через навушники».
На сьогодні цей законопроєкт усе ще очікує розгляду.
Програвання будь-якої музики, не лише третьосортного при­мітивного блатняка з бідною музичною палітрою і прокуреним хрипом замість вокалу, є фактором, котрий може викликати дискомфорт.
Про те, що шуми є несприятливим екологічним фактором, знають усі кодекси праці. Музика з вокалом, зі словами, дратує більше за інструментальну. Небажані звуки впливають на сис­теми травлення та кровообігу, на нервову та серцево-судинну. Головний біль, підвищена дратівливість, навіть порушення серцебиття – наслідки перебування в некомфортному зву­ковому середовищі. Чи справді водії бажають такого своїм пасажирам?
Чи багато задоволення було б водієві, якби всю свою зміну його примушували слухати дов­железні складні арії з вагнерівських опер? Через скільки б розболілася голова, якби пасажир на повну гучність увімкнув нойз-­кор? Навіть Моцарт під час поїздок на міських маршрутах не­доречний. Доречним є лише оголошення зупинок. Ще декілька років тому його можна було почути досить часто, ледве не завжди. Останнім часом про те, що зупинки треба оголошувати, кам’янецькі водії «забули». Тепер «забувають» вимкнути набридливе «Русскоє радіо».

ЧОМУ НЕ СКАРЖИМОСЬ? БО ВТРАТИЛИ ЛЮДЯНІСТЬ

Те, що водіям дуже нечасто роблять зауваження за ввімк­нену в салоні музику, – наслідок ледь не всенародної втрати емпатії, однієї з головних і найстрашніших психологічних травм пострадянських країн. Психологи кажуть, що так формувався захисний «панцир» у роки Голодомору та пошуків «ворогів народу». Коли в тебе під вікном помирають від голоду сусіди, коли знайомих уночі відвозять у «чорному воронку» туди, звідки ще ніхто не повертався живим, – страх застилає очі та стає на горло людяності, базису нашого існування. Минуло понад 80 років – та той страх настільки в’ївся у свідомість українців, що зробити зауваження при явному порушенні правил водієм багатьом усе ще лячно.
І встати на бік порушника (в цьому випадку – водія) – теж або наслідки тотальної збайдужілості душі, або стокгольмський синдром, коли жертва захищає ката, аби лише її не чіпали.
Свідома і відповідальна людина не зможе толерувати романтизацію бандитизму та тю­ремного побуту (а саме це і є головною місією блатняка) – і зауваження зробить. Шкода, що таких людей у місті небагато.

НОУ-ХАУ ВІД КУЛІБІНИХ

Боротися зі звуковою порнографією, котру дехто з невідомих причин називає «російським шансоном», пробують і самотужки, не чекаючи покарання від міських відділів па­сажирських перевезень. Ще декаду назад знавці радили купити для поїздок у загидженому примітивною музикою просторі плеєр із вбудованим FM-транс­мітером. Як тільки з колонок транспортного засобу захрипить під три акорди щось про купола і «мусорів», «кулібіни» радили включити свою музику і налаштувати трансмітер на частоту радіохвилі, яка лунає в салоні. Сигнал трансмітера буде сильнішим за фм-станцію, адже він знаходиться безпосередньо в маршрутці. Тому приймач підхопить музику з плеєра. На щас­тя, радіостанцій із блатняком у місті немає, але спосіб цілком згодився б для перебивання нав’язливого «Русского радіо», котре користується великою популярністю у транспортних засобах і прибазарних магазинчиках.

Ірина ПУСТИННІКОВА.