СМІТТЄВА КАТАСТРОФА НЕ ЗА ГОРАМИ

Чотири активні дні, понад три сотні величезних мішків, ущент забитих сміттям, і кілометри чистих гір та берегів.
Такі результати акції з прибирання Вербецьких товтр, яку організувала ентузіастка-кам’янчанка Інна МАЗУР, і яку підтримали близько пів сотні таких же активних подолян. Волонтери навели чистоту, повизбирували пляшки, склянки, бляшанки й інші сліди «бенкетування», що роками там накопичувалися, облаштували інформаційні таблички із закликами не смітити, але чи довго туристичні краєвиди милуватимуть око, і чи знову через людське свинство природа не потопатиме у смітті?! Активісти впевнені, що доки не буде грунтовного підходу до сміттєвих питань, планета й надалі захлинатиметься в нечистотах.

ЩО МОЖЕ БУТИ КРАЩЕ ЗА ГОРИ? ЛИШЕ ЧИСТІ ГОРИ!

З’ясувалося, що це не перша акція з прибирання, ініційована непосидючою дівчиною гір Інною – учасницею вінницького туристичного клубу «Бідняжки» і кам’янецького «Кіт у чоботях».
– Любов до гір завжди живе в моєму серці, я часто туди ходжу. Одного разу перед Днем Незалежності повела групу людей із Кам’янця-Подільського на гору Хом’як. На привалі на полонині Барання за табличкою «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять» псувала всю красу величезна купа сміття, якої раніше не було, – розповідає Інна Мазур. – Мені те сміття не давало спокою навіть після повернення до рідного міста. Замість вражень від краєвидів і краси гір пе­ред очима стояли склянки, пляшки, банки з-під консервів. Вирішила: доки там не поприбираю – не заспокоюся. Опублікувала пост у фейсбуку в групах любителів гір і запросила долучитися до акції «Прибери в горах». Охочих допомогти фізично зібралося небагато, але деякі туристи підтримали фінансово – на сміттєві пакети і рукавички. Я не розуміла, які обсяги того сміття, не знала, скільки потрібно часу і людей, аби все визбирати. Поїхали 5 людей, і ми зібрали десять 120-літрових мішків сміття. На Хом’як не їздить жоден транспорт, тому сміття зносили власноруч казковою лісовою стежкою довжиною 5 кілометрів, а потім вивезли до сміттєвих баків в Яремче. Після цього помітила: зробивши добру справу, люди стали щасливішими.
Потім туристи почали скидати мені фотографії сміття в горах і його координати. Знайшла у Львові туроператора, котрий організував комерційний похід на гору Пікуй. Повертаючись назад, разом із ще п’ятьма незнайомими, але небайдужими людьми зібрали і знесли 5 мішків зі сміттям.
Добряче зачепило Інну за живе й сміття на Вербецькій і Кармалюковій горах, а також поблизу старовинного, але, на жаль, зруйнованого млину псевдоготичного стилю. Вирішила діяти за вже напрацьованою схемою: клич у соцмережах, закупівля необхідного – і разом з однодумцями гайда до справи.
– Коли їхали перший раз у Подільські Товтри, це було 25 жовт­ня, хвилювалася, що людей багато, а сміття може бути замало, та, на жаль, помилялася, – продовжує співрозмовниця. – Тоді зібрали 56 мішків сміття й повивозили влас­ними силами. У наступну неділю, 1 листопада, активістів було майже два десятки, які зібрали 75 мішків сміття. Транспорт для вивезення на місцеве сміттєзвалище надала Гуменецька ОТГ.
На третю акцію, наймасовішу, зібралися понад 30 дорослих, а та­кож діти. А ще й мішки стали більшими, аж на 160 літрів, які безкоштовно передали нам однодумці з організації «ЕкоСвіт Одеса». Нам тоді вдалося зібрати їх майже 150. Із транспортом допоміг орендар ставка, що на Приворотті-2, який надав мотоблок і ЗІЛ ще й на четвертий етап акції, до якої долучилися 14 небайдужих, котрі зібрали 62 мішки сміття.
Ось так, метр за метром, чис­тими від непотребу стали Вербецька і Кармалюкова гори, територія навколо ставка і біля млина на р.Мукша.
А вже у ці вихідні Інна разом із майже 20 однодумцями за власний кошт братимуть участь у наступній акції «Прибери в горах». Прибиратимуть у Сколівських Бескидах на г.Лопата.
– Найбільше обурює те, що люди, залишаючи сміття в горах, не задумуються, що там немає двірників і прибиральниць, що воно там залишиться назавжди, на відстані 5-10 кілометрів від сміттєвих баків. Якщо нічого не робити, то через декілька років діти розкладатимуть намети між кучугурами сміття. Чомусь винести вгору їжу і напої всі можуть, а знести вниз відходи – так важко! – обурюється землячка.

ВИХІД Є – ГРУНТОВНИЙ ПІДХІД ДО СПРАВИ

Не стримувала емоцій у дописах на своїй сторінці у фейс­буку і наша колега, журналістка, сучасна матуся трьох козаків, невтомна любителька історії Наталія ЯРОВА, котра чотири неділі поспіль із рідними та однодумцями «лупала скелю», збираючи залишки від пікніків.
– Коли вперше приїхали й побачили все на власні очі, зрозуміли, що це багатосерійний серіал, – ділиться враженнями Наталка. – Масштаби засмічення – катастрофічні. Ще років п’ять у такому ж дусі – й усі наші Товтри, ліси, береги річок і ставків перетворяться на суцільне сміттєзвалище. Поділля захлинається у смітті, й цю проб­лему треба вирішувати вже! Це не лише про культуру людей (а вона на рівні диких варварів), а й про без­діяльність влади на місцях: орга­нізація вивезення сміття, сорту­вання, переробка, контроль – де це все?
Скажімо, біля ставка сміття всте­лене килимом. Таке враження, що рибалки і відпочивальники поси­діли, поїли, встали, згребли все у пакет і… під кущ. Та ще й місцеві звозять і все туди ж кидають. І ніхто не задумується, що викинуту на природі пластикову, скляну чи алюмінієву пляшку можна здати на вторпереробку.
Найбільший шок і розчарування – це наші люди, які своїм свинським, безвідповідальним ставленням до своєї ж рідної землі довели цей клаптик чудової природи просто до катастрофи. Найбільше відкриття і радість – це… теж люди! Ці люди, які долучилися до акції, які розділяють наші цінності, яким також болить нищення природи, і які трудилися з таким ентузіазмом і з такою радіс­тю! Ми не вирішили проблеми, ми її тільки виявили. Сміття – це проблема, яку має терміново вирішувати нова влада міста і району, в числі першочергових.
Активісти вважають, що до її вирішення слід підійти фундаментально. Має бути затверджена комплексна програма, в якій чітко прописані всі кроки: починаючи від виховної роботи, штрафів для порушників, організації збирання і вивезення сміття, ліквідації стихійних звалищ, рекультивації старих легальних звалищ та завершуючи створенням бодай сміттєсортувальних пунктів, якщо Кам’янеччина не може потягнути сміттєпереробний завод.
– На власні очі бачила, як пра­-цює цех сортування сміття в Польщі. Люди сортують окремо органіку і окремо відходи, тобто «мокре» і «сухе». У цеху пластик пресують, і коли вже достатньо назбирають, везуть як вторсировину на переробку та ще й кошти за нього отримують, за які окуповуються витрати на утримання цеху.
У нашому місті є кам’янчани, які сортують сміття, але врешті-решт воно опиняється в одній машині й одній купі, – каже Наталя. – Гляньте, скільки краму стоїть на полицях у магазинах і супермаркетах. І після використання все це опиниться, в кращому випадку, на смітнику, в гіршому – на природі. Тому доречно було б у великих супермаркетах встановити ємності для використаних скляних та пластикових пляшок і заохотити покупця приносити їх назад, аби бодай 80% потрапляло на переробку. Власне, такого принципу дотримуються у Європі.
Небайдужі, котрі навели чис­тоту, ілюзій не мають, що це надовго.
– Чотири роки тому я долучився до акції «Зробимо Україну чистішою», яку організувала місцева ГО «Чисті схили», а фінансово підтримав цемзавод. Сміття біля приворотського ставка зібрали, повивозили, встановили інформаційний стенд, однак до свідомості нечепур, на жаль, цим не достукалися. Через роки кучугури стали ще масштабнішими. Якщо не робити радикальних кроків, картина залишиться такою: одні прибиратимуть, а інші – й надалі смітитимуть, – додав учасник акції Дмитро БОЙКО.