САМ СОБІ ТЕЛЕКАНАЛ

ХХІ століття кардинально змінило ЗМІ. Якщо раніше люди дізнавалися новини з газет, телебачення чи радіо­точок, то тепер каналів отримання інформації суттєво побільшало. Стрічка фейсбуку чи інстаграму замінила для багатьох друковану пресу, а популярні ютуб-канали сперечаються в охопленні аудиторії з телевізійними корпораціями-гігантами. Вже немає диктату телеканалів: що ми зняли – те ви і дивитеся. Кожен може написати статтю чи змонтувати ролик і викласти матеріал в інтернет. І аудиторія обов’язково з’явиться, якщо ви говорите чи пишете на тему, в котрій насправді розбираєтеся. Навіть вузькоспецифічну: хоч то будуть акваріумні рибки, успіхи чи програші українського кінематографу або опис впольованого на розпродажах. У свою стрічку в со­ціальних мережах кожен підбирає те, що цікаво читати власне йому. Так само і з відеоформатом – можна підписатися на тих влогерів (так називаються люди, котрі ведуть ютуб-канали), які тебе цікавлять.

Серед каналів, на котрі підписана я, є один кам’янецький. Недавно він увійшов до десятки найкращих історичних освітніх каналів українського сегменту ютубу. Назва каналу – Haiduk Kamieniec. Тема – історична реконструкція, військова історія України, життя в XVII столітті, і в Ка­м’янці-Подільському зокрема.
Чи знали ви, наприклад, що в «Гектора Кам’янецького» Міхала Єжи Володиєв­ського, героя трилогії нобелівського лау­реата Генріка Сенкевича, було відразу два історичні прототипи? Перший – Міхал Володиєвський – служив у приватному війську князя Яреми Вишневецького на початку 1630-х років і був драгуном, до 1636 р. перейшов на службу до шляхтича Олександра Песечевського і прославився на далекій від нас Сіверщині. Зі знаком «мінус»: поважний одружений драгун вступив у інтимний зв’зок із дочкою священника. Батька дівчини це так обурило, що він звернувся до суду. Хто­зна, чи вплинув на вояка суд. Наприкінці 1630-х років він загинув у Дикому Полі під час несення військової служби.
Другим прототипом був подільський шляхтич Єжи Володиєвський, який на­родився у 1620-х. Мати його була з роду Костюків, які мали замок у селі Новосіл­ці (нині це Заліщицький район Тернопільщини). Після вдалого одруження дістав посаду ротмістра піхоти кам’янецького замку, в 1660-х до його роти угорської піхоти додався невеликий кавалерійсь­-кий загін. Унаслідок цього пан Єжи став називати себе полковником. Трагічним для міста літом 1672 року Володиєвсь­кий командував загоном із 24 драгунів і загинув під час оборони міста від турків. Про це і багато іншого можна дізнатися з ролика про драгунів XVII століття – https://youtu.be/v1FKvnGi0Fk.
Люди, котрі цікавляться військово-історичною реконструкцією, вже здогадалися: канал веде директор Кам’янець-­Подільського державного історичного музею-заповідника Олександр ЗАРЕМБА, відомий в інтернеті під нікнеймом Гайдук. Ми запитали пана Олександра, як це – знімати відео і знайти свою нішу в ютубі. Знаний історик та реконструктор відзначив, що поки що не вважає себе серйозним ютубером:
– Зустрічав думку, що відеоканал набуває своєї форми, а влогер приходить до розуміння того, що він робить і навіщо, після щонайменше 100 відзнятих відео. У мене наразі близько 20 роликів на каналі, але на правах людини, котра якийсь час борсається в популярній нині темі, можу поділитися своїм суб’єктивним досвідом.

– Пане Олександре, як взагалі виникла ідея створити канал у ютубі?

– Ідея народилася давно. А от поштовхом втілити її в життя став цьогорічний коронавірус і пов’язані з ним обмеження. І в музеї, де я працюю, і в нашому міському військово-історичному товаристві (ГО «КПВІТ») ми займаємося різними речами, які єднає одне – популяризація історії. Звучить трохи пафосно і штучно, але, як не крути, до цього приходиш. На різних етапах творчого процесу стикаєшся з тим, що коло людей, які знають, що ти робиш, як і навіщо, а тим більше здатних це оцінити, є досить обмеженим. Раніше через фестивалі та інші масові заходи вдавалося більш-менш стало комунікувати з ширшою аудиторією. Коли ж безпосередньо працювати з людьми було важко, настав час для експерименту – освоєння чогось нового.
В тому числі освоєння онлайн-платформ.

– То якою ж була тема першого відео?

– Почав я з того, що навесні 2020 року з метою якось оживити комунікацію між ре­конструкторами, які потерпали без фестивалів, почав робити в інстаграм-профілі нашого товариства раз на тиждень годинні прямі ефіри з колегами по захопленню. Такі собі посиденьки реконструкторів. Ми обговорювали різні болючі для нас теми, особистий досвід тощо. Рівень був на 100% аматорський. Ці записи можна подивитись у нас в інстаграмі або в групі військово-історично­-го товариства у фейсбуку (facebook.com/KPVIT/). Всього вийшло близько десятка та­ких «По­сиденьок за рекон». Згодом рівень відео – і в першу чергу технічний – перестав мене влаш­товувати. Я вирішив іти далі. Від інстаграму перейшов до ютубу. Почав пробувати спочатку в режимі «Що бачу – то співаю». Перші мої відео були взагалі не про історію, а про велосипедні мандри (пан Олександр із дружиною люблять у вільний час кататися на велосипедах і навіть здійснили влітку кількаденну подорож замками Тернопілля). Адже веломандрівки – моє друге велике захоплення після реконструкції.
Коли прийшло хоч приблизно розуміння того, як це все працює, почав знімати про реконструкцію і військову історію.

– А чи можна відслідкувати прогрес каналу в цифрах?

– Наразі експеримент тягнеться пів року – набрав поки зовсім небагато – до 400 підписників, але ріст стабільний. Кидати поки не думаю, хоча розумію, що знаходжуся ще на самому початку шляху.

– Для запису відео для ютубу вистачить просто камери мобільного телефону чи доведеться вкластися більш серйозно?

– Насправді варіантів є багато. Для початку головне не обладнання, а контент: аби було що сказати. Хоча потрібно, щоб і був хоча б початкового рівня навик, як це зробити. Для запису достатньо смартфону і простого мікрофона-петлички. Ну і, звичайно, потрібен комп’ютер та програма для монтажу відеофайлів. Із часом, коли генерування контенту більш-менш стає на потік, поступово можна добирати обладнання: світло, камера тощо.

– Скільки часу потрібно, аби приду­мати ідею для ролика, а скільки – зняти і змонтувати сам ролик?

– Залежить від ролика. Якщо тема влогеру добре знайома і не потребує опрацювання великої кількості матеріалу, півгодинний ролик цілком реально зробити у вільний від роботи час за два дні. Якщо ж тема складніша і треба підбирати ілюстрації, може знадобитися і декілька днів, і навіть до тижня.

– Що найскладніше у процесі створення контенту? Чи є у влогінга свої хитрощі?

– Алгоритм ютубу велике значення при­діляє регулярності публікацій. Тобто, якщо щотижня (а краще двічі на тиждень) ти приблизно в один час викладаєш відео на свій канал, то ютуб більш охоче рекомендує твої відео для перегляду – фактично просуває його. Як тільки ти пропускаєш якийсь момент і не викладаєш відео вчасно, покази і перегляди падають у рази. Тож, щоб наздогнати колишню статистику, доведеться дуже постаратися. Це постійні перегони, де ти сам собі ставиш дедлайн щотижня. Постійно мати це на увазі трохи напружує. Не без того. По­ки можу більш-менш стабільно робити один ролик на тиждень. Якби не обмеження в часі, знаю, що міг би робити їх якісніше. Моя мета поки – вийти на два ролики на тиждень.
– Дедлайн і ймовірна втрата позицій справді напружують. Чи компенсують ці напруження лайки та коментарі відвідувачів каналу?
– Звичайно ж, тішить, коли те, що ти робиш, комусь цікаве. Було приємно, коли незнайомі люди включили мій канал до десятки історичних освітніх каналів українського ютубу, що варті уваги. Тим більше, що в решти дев’яти каналів і підписників, і переглядів у сотні разів більше. Це вселяє в мене надію на майбутнє. Хоча поки що статистика – це швидше інформація про те, що більше цікавить людей, який формат відео краще сприймається. Я б і не подумав, що відео, де я си­джу і розповідаю щось на статичному фоні з нечастими перебивками відео і фото з фестивалів, будуть дивитися. Я більше розраховував на «живі» відео із заходів. Але ось факт: «статичні» відео на моєму каналі Haiduk Ka­mieniec лідирують із великим відривом! Значить, поки що є сенс розвивати саме їх.
– Багато хто чув про чималі заробітки блогерів та інфлуенсерів із мільйонними аудиторіями підписників. А от чи можливо людині з вузькоспецифічною, але цікавою темою заробити на влогінгу?
– Ну, мене поки що про заробіток на влогінгу питати рано. Якщо людина знається на темі, і її відео корисні та цікаві – свою аудиторію вона знайде. У вузькопрофільних каналів, як правило, аудиторії менші, але більш лояльні й стабільні. Крім того, монетизація ютуб-каналу – тема складна. Заробіток на рекламі від самої платформи – це лише для каналів-мільйонників. А вузькопрофільні канали заробляють на рекламі, яку надають партнери, або через власні акції, реалізацію послуг тощо. Хоча якщо одразу є розуміння, навіщо ти вкладаєш сили і власні кошти в канал, звісно ж, є шанс досягти бажаного і почати заробляти.

– Чи є у вас улюблений власний ролик? Чи є такі, які хотілося би переробити?

– Мій канал для мене поки що – своєрідний зошит для вправ. Мені приємно, що це комусь цікаво. Те, що мене дивляться, – це і зайва відповідальність, і стимул ставати кращим. Не виключаю, що до тем, які розглянуті в роликах, що вже опубліковані, буду повертатися знову. Навіть швидше за все.

– Пане Олександре, всі відео на вашому каналі – просвітницькі. Вони дають знання про історію нашого краю. Немає спокуси вдаритися в більш розважальний контент для охоплення ширшої аудиторії?

– Ні, суто розважальний контент – це не про мене. Мені хочеться збирати навколо себе людей, яким цікаво те саме, що й мені. Кількість підписників, звичайно, важлива, але їх якість усе ж важливіша.

Ірина ПУСТИННІКОВА.