Четвер, 21 Січня 2021 р.
4 Грудня 2020

ТРЕНУЮТЬСЯ, НАВЧАЮТЬСЯ І МИР ЗДОБУВАЮТЬ

6 ГРУДНЯ – ДЕНЬ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ


Сильні, відважні й непохитні  – саме такими є сучасні захисники, які не втомилися від війни, некомфортних умов і постійної напруги на сході України. У їхніх очах горить незламний дух волі та патріотизму, тому вони робитимуть усе можливе, аби захистити рідну землю, близьких і не втратити незалежності та суверенітету.

Нашому місту пощастило – попри труднощі та перешкоди не лише вдалося утримати вій­ськовий дух і гарт, а й примножити його. З цієї осені в місті запрацювала потужна військова частина – Об’єднаний навчально-тренувальний центр ЗСУ, яку очолив начальник Ка­м’янець-Подільського гарні­зону полковник Володимир РОДІКОВ. Має вона шість складових, тобто окремих підрозділів. Це славнозвісний Центр розмінування, Школа саперів, Кінологічний центр, Центр підготовки підрозділів, Навчальний центр (до його складу входять циклові комісії за такими напрямками під­готовки, як інженери, РХБЗ, РЕБ, топографи і водолази), батальйон забезпечення навчального процесу та рота охо­рони.
Як з’ясував «Подолянин», центр обживається, наповнюється, а робота в ньому аж кипить. У цьому переконалися, напросившись відвідати декілька підрозділів, аби побачити їхню роботу зсередини. Отож, вирушаємо на навчальний полігон, де постійно від­точують майстерність війсь­ковослужбовці. Приємно, що ця солідна територія щороку покращується і розбудовується.

У ШКОЛІ САПЕРІВ, ЯК У ШКОЛІ: УРОКИ ТА ІСПИТИ

Перша зупинка – Школа саперів. У затишних класах із чималою кількістю наочних матеріалів і предметів проводяться навчання. Наразі викладача уважно слухають військовослужбовці, котрі прибули по нові знання до Кам’янця з різних родів військ.
– Наразі вони проходять підготовку за спеціальністю «Сапер» ІІ рівня, що триває близько півтора місяця, – пояснює викладач цик­лової комісії розмінування Школи саперів майор Олег ГОДНЮК. – Вчаться 30 військовослужбовців. Сьогоднішнє навчальне заняття – встановлення керованих мінних полів. Оскільки Україна підписала Оттавську конвенцію, повинні встановлювати міни тільки в керованому варіанті.
Iдентифікація вибухонебезпечного предметаНе відволікаю від навчання, вирушаю далі – в тренувальне містечко. Тут військові складають залік інструкторам із Канади, тісна співпраця з якими триває з 2014 року. У траві, на землі лежать різні види вибухівок. Військовий на моїх очах обережно підповзає до предмета – це мінометна міна, яка впала і не розірвалася. Оглядає її і все занотовує на папір. Його завдання – якомога точніше провести іден­тифікацію за стандартами НАТО й усе розповісти інструктору з Ка­нади. Подолати мовний бар’єр допомагають кваліфіковані перекладачі, адже специфічна термінологія боєприпасів може стати на заваді порозумінню навіть тим військовим, які опанували достатній рівень англійської. Одразу ж на місці інструктори вказують на наявні помилки, аби хлопці не допускали їх у реальному житті під час роботи з вибухонебезпечними предметами.
На тренувальному майдан­чику око чіпляється за декілька понівечених автомобілів. Як пояснив заступник начальника циклової комісії розмінування Школи саперів майор Олексій ШИНАЛЬСЬКИЙ, усе це результати практичних навчань:
– У «Запорожця» отвір виник вна­слідок гідроудару – це коли робиться заряд вибухової речовини і води. Скажімо, всередині автомобіля є підозрілий саморобний вибуховий предмет, його розбиваємо гідро­ударом, він руйнується на елементи, і ми його знешкоджуємо навіть без вибуху. Можемо гідроудар використовувати і тоді, коли хтось залишив підозрілу сумку, ящик, валізу. Цим тонкощам навчаємо саперів найвищого п’ятого рівня на курсі зі знешкодження СВП. Проводимо заняття і для операторів протидії з СВП, яких вчимо працювати із роботами зі знешкодження вибухівки. Саперів одягаємо в американські захисні костюми EOD 9, розповідаємо, як правильно оглядати територію чи об’єкт, на що звертати увагу, як діяти при виявленні та знешкодженні СВП чи штатних боєприпасів. Скажімо, переробити у СВП можна навіть звичайну гранату. На сході України час­то трапляється, що боєприпаси артилерійські не вибухають. І бойовики використовують мінометні міни, які не розірвалися, як засіб СВП. Підривник замінюють вибухівкою, розтяжкою чи іншим пристроєм, що має спрацювати при натисканні, стягуванні, зрушенні з місця.
До слова, Олексій Шинальський – військовий у четвертому поколінні. З перших днів війни побував у найгарячіших точках Східної України, облаштовував мінні загородження, на мушці в російських снайперів розмі­новував переправи і мости. Встиг побувати з миротворчою місією і в Афганістані, а тепер передає знання та досвід іншим бійцям. Іще наш сапер із позивним «Фран­цуз» відомий на всю Україну! 2014 р. його фотопорт­рет потрапив на поштову серію марок «Укрпошти» «За честь! За славу! За народ!». Обличчя ка­м’янецького сапера символізувало всіх військових, котрі виконують завдання на сході. Про нього писали всеукраїнські ЗМІ, знімали передачі центральні канали. Потрапив він і в книгу про наших захисників «Ти – герой України». Тож не могли не поцікавитися, чи змінилося життя сапера після цієї події.
– Те фото випадково зробив мій товариш, військовий репортер Тарас ГРЕНЬ. З-поміж інших світлин саме його обрали художники для марки. У перші роки мене впізна­вали всюди. Зізнаюся, було приємно, – скромно каже військово­службовець.

ВОЛОХАТІ РОЗВІДНИКИ І ОХОРОНЦІ

І гавкотом, і вилянням хвос­тиків зустрічають щирі, вірні, милі чотирилапі вихованці Кінологічного центру. Не обійняти ці кудлаті мордочки із розумними очима просто неможливо. Після обміну люб’язностями собачки повертаються у стрій. У них саме розпочалися навчання. Наполегливо муштрують двох вівчарок Іджі та Алтая, які наступ­ного тижня вирушають у миротворчу місію в Афганістан. Також наші собачки допомагають саперам успішно виконувати зав­дання на сході України. У такому тандемі вони перевіряють території та об’єкти, винюхують вибухонебезпечні предмети, які успішно знешкоджують.
– Ми займаємося підготовкою військовослужбовців за спеціальністю «Кінолог», а також готуємо собачок для вартової, сторожової служби і мінно-розшукових робіт. Навчання тривають від 6 до 12 тиж­нів, – розповідає начальник Кінологічного центру підполковник В’ячеслав ЧОРНИЙ. – Серед наших підопічних найбільше німецьких вівчарок, маємо декілька бельгійських (малінуа). Ці породи собак найвитриваліші, можуть працювати в будь-яку пору року. Є в нас і лабрадор, але у спеку він стає лінивим. Також маємо три племінні собаки, їхніх цуциків. Після того, як ті підростуть, передамо у Збройні сили України для несення служби.
Також собак нам дарують волонтери та кам’янчани. Адже наші підопічні, як і люди, старіють, виснажуються, втрачають робочі навички. У середньому через 8 років собаки перестають служити, і ми їх передаємо у громадські організації. А військовий сапер бере собі в помічники молодого цуцика.
Тетяна СтарощукРобочий день службових собак розписаний погодинно. Вран­ці – обов’язковий сніданок і вигул. Потім інструктор прибирає у вольєрі, де собачка живе. Апартаменти в усіх шикарні – є літні й утеплені зимові. Обов’язковий і щоденний огляд ветеринаром. І вже після всіх цих процедур тваринки приступають до навчання – кожен за своїм напрямком. Хтось місцевість вчить­ся охороняти, височезні бар’єри брати, а хтось – й міни шукати. Словом, справ у всіх вистачає.
Доки чотирилапі хвостики навчаються, начальник проводить екскурсію територією. За рік тут усе змінилося – територія збільшилася і розбудовується.
– Побудували 30 вольєрів для службових собак, які прибуватимуть до нас на навчання разом із військовими, – розповідає В’яче­слав Чорний. – Завершуємо обладнувати місце для мінно-розшукових занять, цьогоріч уже маємо клас для ветеринарної підготовки та місця для вільного вигулу. В навчальних класах зроблені ремонти, там тепло, затишно і комфортно. А щоб наші підопічні приймали водні процедури у зручних умовах, для них ми придбали душову. Тут є місце для миття собачок, а також вольєри для сушіння.
У світлому і новому кабінеті ветеринарного лікаря зустрі­чаємо на бойовому посту лікарку ветеринарної медицини Те­тяну СТАРОЩУК. Працює вона із собачками ще з 2001 року.
– Пам’ятаю, які тут стояли руїни, і тішуся, коли все покращується та розвивається, – каже Тетяна Джор­джівна. – Радянські часи минули, і ми хочемо зробити все так, як у європейських країнах, аби було комфортно і для собак, і для людей. Щоб добре працювати, собачки мають бути здоровими. Тому вітамінізація та щеплення – першочергово. У зимово-осінній період вони приймають полівітамінні комплекси і окремо вітамін Д3, оскільки сонця вже замало. Нині вони на натуральній їжі. М’яса отримують вдосталь – по 1,5 кілограма в день. Годуємо їх двічі на день. Щоразу видаємо по 2 літри – це каша з м’ясом і бульйон. У раціоні обов’язково є молоко та яйця. Наразі розглядаємо питання щодо переведення їх на сухі професійні корми.
А ще у планах – облаштувати невелике хірургічне відділення, придбати УЗД-апарат та рентген, мати ще кращий розплідник.
І як би не хотілося розлучатися із кудлатими розумахами, мушу йти далі. Уже залишаючи Кінологічний центр, на вході помітила нову емблему – військового із собакою. Її кінологи розробили власноруч, а на замовлення виготовили у кузні, що в Старому місті.

ВОДНІ ГЛИБИНИ ПІДКОРЮЮТЬСЯ СМІЛИВЦЯМ

Далі маршрут лежить до водолазного комплексу. Екскурсію територією проводить викладач циклової комісії з підготовки водолазів старший сержант Сергій МІЛАЄНКО, який наразі виконує обов’язки начальника циклової комісії:
– Готуємо водолазів і водолазів-підривників із 2015 року. За цей період випустили 400 фахівців із різних видів і родів військ. Нині в нас проходить первинне навчання група з 18 військових. 10 грудня вони закінчують 6-тижневий курс. Упродовж 2 тижнів вивчали теорію, а 4 тижні – практичні спуски зі спорядженням різного типу. Навчаємо їх для роботи на глибині до 20 мет­рів згідно із нашою ліцензією. Якщо успішно складуть іспити, отримають водолазну кваліфікацію.
– А траплялося, що іспит хтось не склав?
Водолази на старті– Звичайно, хтось провалював­ся на теорії, а хтось – на практиці.
Є поняття – страх води, коли людина не проходить точку 20 метрів і не отримує кваліфікації. Наші водой­ми, особливо прісні, мають погану видимість. І спрацьовує фактор страху: холодно і нічого не видно. Хтось, навпаки, групується – і все в нього виходить, а деякі впадають у паніку, не можуть побороти страхи і ризики.
– Сьогоднішня погода не тішить. Як хлопцям пірнати в таку негоду?
– Є різні спорядження і водолазні костюми. Наразі хлопці проходять спуски у костюмах сухого типу, призначених для холодної пори року. В них тіло водолаза не має контакту із водою, і костюм ще має спеціальні флісові утеплювачі.
З власного досвіду скажу, що в такому тепло і навіть жаркувато.
Цьогоріч облаштували централізований утеплений бокс, де військові можуть переодягнутися в комфортних умовах. Відходимо від стандартів, що діяли в часи Радянського Союзу, коли під час спусків у холодну пору року ставили намет, топили буржуйку і там переодягалися.
На імпровізованому поромі чотири пірнальники аж пару­ють. Перед спуском усі пройшли медогляд. Чатує і водолаз, який страхує, – перебуває у спорядженні та, в разі непередбачуваної ситуації, готовий кинутися на допомогу. Останній штрих – одягання балонів. І за командою «Спуск!» водолази спокійно пірнають у холодну воду, демонструють, що все добре, і занурюються на глибину, аби виконувати завдання. Сьогоднішнє – знайти предмет у темній воді й підняти його на поверхню. Відверто, в мене аж зуби зацокотіли, спостерігаючи за цією картиною. А ось водолази не померзли. Через хвилин 20-30 вони успішно виконали завдання
і щасливими повернулися на сушу.

ЦЕНТР РОЗМІНУВАННЯ ТЕПЕР СТАВ БОЙОВИМ

Ще один підрозділ – унікальний Центр розмінування – тепер став бойовою складовою. Усі, хто тут служить, – професійні вої­ни. До їхніх обов’язків тепер входить виконання бойових завдань.
Військові Центру розмінування з перших буремних днів – на сході України. За гідне виконання бойових завдань чимало з них отримали державні нагороди. На сьогодні 37 військово­службовців нагороджені 39 державними нагородами: орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня – 13, орденом «За мужність» ІІІ ступеня – 19, орденом Данила Галицького – 2, медаллю «Захиснику Вітчизни» – 5.
Зокрема, серед свіжих нагород – орден «За мужність» ІІІ ступеня, який вручили військово­службовцю Об’єднаного навчально-тренувального центру старшому лейтенанту Пилипу ГУКУ, який, власне, і розпочинав службу у Центрі розмінування.
До речі, має він і нагороду, яку отримав за успішну роботу під час миротворчої місії – «Медаль НАТО за особливі заслуги під час проходження служби». Два роки тому лейтенант Гук був інструктором відділення спец­підготовки Центру розмінування і брав участь у миротворчій операції у складі Міжнародних сил зі сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан. Він виконував функції оператора зі знешкодження саморобних вибухових пристроїв в операції «Рішуча Підтримка» в провінції Герат. Там йому вдалося зне­шкодити замінований автомобіль марки «Toyota». Авто знаходилося в передмісті, що не дозволяло знищити його на місці.
– Оцінивши ситуацію, вирішив використати пристрій із дистанційним керуванням для візуальної перевірки салону автомобіля, – розповідає Пилип Гук, який тепер має нову посаду – начальника полігона. – Камера зафіксувала 4 ємності жовтого кольору, детонуючий шнур та каністри з пальним між переднім і заднім сидіннями. Оскільки пристрій із дистанційним керуванням не зміг отримати доступу всередину автомобіля, я підійшов, відчинив двері й за допомогою спецобладнання для ди­станційної роботи сапера витягнув небезпечний вантаж. Смертельну знахідку знищили у безпечному місці, подалі від людей.
Ще краще пізнавши наших військових, укотре переконалася, що з такими мужніми за­хисниками місту немає чого боятися. І вірю, що їм таки вдасться принести мир і на рідну землю.