Середа, 04 Серпня 2021 р.
18 Грудня 2020

ВЕЛИКА ДРУЖНА РОДИНА В НАС Є…

Що ваші дітки замовили у Святого Миколая? У всіх мрії різні, а ось малеча родини СОХАТЮКІВ попросила виконання найзаповітнішого бажання: аби тато таки домігся свого в суді, й вони були документально зареєстровані сім’єю. На жаль, це бажання малих цьогоріч не здійсниться, але нічого, вони вміють чекати… Здійснилася ж декілька місяців тому їхня інша мрія – собака, яку взяли з притулку – ГО «Душа бродяги».

НЕ ПЕРЕВЕЛИСЯ ДОБРІ ЛЮДИ

Життєва ситуація 34-річного Володимира Сохатюка – батька двох хлопчиків Сашка і Артема та зіроньки дівчинки Діани – дуже непроста і заслуговує екранізації. Він самотужки виховує рідну донечку, а двох синочків також називає своїми та робить усе для них.
З їхньою мамою одружився, коли молодшому Артему і року не було. Нині йому сім, навчається в другому класі, а от маму вже почав забувати, бо не бачив її давненько. Натомість Сашко добре все пам’ятає і розуміє, що відбувається, – мати їх залишила…
Діанці тоді ледве виповнив­-ся рочок. Рідні батьки у хлопців різні, один помер, а іншому байдуже до сина. Татом брати називають Володимира. Хоча офіційно він вважається їхнім тимчасовим опікуном. Ось так і живе сімейство в селі Липи. Батьки Володимира, хоч і мають інвалідність, але всіма силами допомагають сину поставити внуків на ноги. Проте без допомоги держави зробити це дуже важко.
– Мама діток наразі в розшуку, – коментує ситуацію директор Кам’янець-Подільського районного центру для сім’ї, дітей і молоді Іван Правник, – є всі підстави позбавити її батьківських прав, але існує певна процедура, яка надто затягнулася. Служба у справах дітей подала позов до суду щодо по­збавлення матері прав на дітей. Але її немає, вона в розшуку. Чим закінчиться ця справа – ніхто не знає. З нового року районного цент­ру для сім’ї, дітей і молоді вже не буде, всіх наших працівників повідомили про скорочення. Механізму фінансування з РДА немає, можуть фінансувати нас лише ОТГ. Ми написали їм листи, але чимало відповідей надійшло з поясненнями, що мають своїх спеціалістів. Прийомні сім’ї, всі проблемні родини ми передаємо під опіку ОТГ. Хоча, на мою думку, це має бути незалежна від громади структура, раніше такі сім’ї були захищені райдержадмі­ністрацією. Родиною Сохатюків надалі опікуватимуться соцпрацівники Староушицької ОТГ.
По суті, чужі діти живуть із чужим чоловіком, але вони його люб­лять. Умови проживання непогані: в хаті, коли не приїдемо, чисто, теп­ленько, приготовлена їжа. Батьки Володимира також гарно опікуються внуками. Вони горою за тими дітьми стоять. Хлопці звикли до села, до школи, в якій навчаються. Тому треба ж якось впорядкувати цю ситуацію. Діти ростуть, чим старші, тим більше потреб. А багатодітний батько не може субсидію оформити суттєву, не має права на пільги для багатодітних чи на кошти за опі­кунство.
Він великий подвиг робить уже тому, що не залишив цих дітей і не віддав їх до інтернату. Діти працьовиті, допомагають по господарст­ву. Як бачимо, добрі люди не пе­ревелися в нас. Завдяки таким, як це сімейство, і тримається світ, сироти знають, що таке справжня сім’я.
Позитивно характеризують родину і у Чабанівській школі, в якій навчаються хлопчики. Як директор, так і вчителі кажуть, що учні доглянуті, хоча не відмінники, але рівень знань демонструють непоганий.

ЦЕ МОЇ ДІТИ

Сам Володимир зізнається, що питання не стільки у грошах, він хоче довести документи до пуття, аби ніхто не забрав у нього його хлопців.
– За грішми я не ганяюся. Річ у дітях. Вони звикли до нас, до дідуся, бабусі, дітей у школі. Правда, дресирую їх трохи, повчаю. Бо з тими телефонами спасу немає. Але і без них немає як. У нас зовсім не таке дитинство було, а в їхніх дітей буде не таке, як у них. Таке життя.
Я сам не ідеальний, і за мною гріхи є, але хто б що не казав, це мої діти і їх нікому не віддам, не хочу, аби поверталися до того життя, яке в них було з матір’ю. Коли познайомився з нею, вони одразу мене прийняли, а я полюбив їх. Спочатку не називали татом, а нині вже на­зивають. Вони біду бачили, тому мене нормально сприйняли, ми подружилися. Жили спочатку у Він­ницькій області, згодом переїхали в моє рідне село Липи. Від шлюбу мене відмовляли навіть родичі нареченої, мовляв, матимеш біду з нею. А мені шкода було, що хлопці без батька живуть, думав, мама візьметься за розум.
Але сталося не так, як гадалося. Наш герой згадує, що жила благовірна з ним доти, поки отримувала гроші на наймолодшу спільну донечку Діанку. Але як тільки їхала до міста по щомісячний платіж – за нею завжди золоті верби росли.
– Поліція аж до села приїжджала, бо пограбувала когось, – згадує чоловік. – Як вона – немісцева – знаходила в Кам’янці непутьову компанію – невідомо. Але після чергового вибрику і арешту я таки подав на розлучення. Відтоді роки чотири її вже не бачив. Чув, що поїхала до столиці, але долю її не відслідковую. Всі ці роки Діана і хлопці живуть зі мною.
Одружилися ми, коли молодшенькому року ще навіть не було, а нині йому 7, Артем ходить у другий клас. Сашко в 5 класі, йому 11 років. Обоє непогано у школі навчаються. Діані п’ять років, мами вона взагалі не пам’ятає. Артем, до речі, також.
Допомагають нам мої батьки, за що величезна їм подяка. Також не знаю, як би жили без допомоги Сергія Самсонюка, сьогодні він – депутат Кам’янець-Подільської місь­кої ради, минулого скликання був депутатом райради. Будинок для нас придбав у Липах, нині ремонт там робить. Постійно забезпечує продуктами, одягом на осінь, зиму. Коли малі хворіють, купує ліки. Обіцяв і з роботою мені допомогти. Поки що в селі перебиваюся тимчасовими підробітками.
Володимир згадує ситуацію, яка трапилася з ним ще на Вінниччині, коли працював там на будівництві. До нього підійшов гарно одягнений невідомий чоловік. Простягнув руку зі словами: «Дуже радий тебе бачити, хлопче! У тебе велике серце, не хвилюйся через труднощі. Все в тебе буде добре. Допоможе тобі далекий родич». Посміявся молодик тоді з дивака, а тепер зіставляє факти.
– Я себе та дітей постійно заспокоюю, що все в нас буде добре. Мені таке напророкували. Сергій Самсонюк – родич моєї двоюрідної сес­три, пророцтво сходиться. Буде в нас і мама хороша, і велика дружна сім’я.
Найбільше Володимир із хлопцями люблять рибалити. Влітку бере їх із собою до річ­ки. Часті вони гості і в кам’я­нецьких дитячих розважальних закладах. На запитання, чи не боїться, що мало яка жінка піде заміж за батька-одинака з трьома дітками, впевнено відповідає: «Якщо дуже чогось хочеш – воно обов’язково збудеться. Велика дружна родина в нас є: троє діток, тато, дідусь, бабуся і собака. Знайдеться місце в наших серцях і для мами».