Вівторок, 03 Серпня 2021 р.
12 Березня 2021

ПОСТКОВІД ДІСТАЄ І ТІЛО, І ДУШУ

Перемогти COVID-19 і одужати після пневмонії – це лише пів справи. Адже чимало пацієнтів, які стали на ноги, не можуть відчути повного одужання через постковідний синдром.

У цей період можуть не лише загостритися хронічні недуги, а й повилазити назовні нові болячки. Медики зізнаються, що жодні пандемії, які вирували в нас понад 10 ро­ків тому, не викликали стіль­ки ускладнень і не підкидали стільки загадок, як підступний COVID-19, спрогнозувати наслідки якого фактично неможливо. Адже як вірус поведе себе в організмі – чи то молодому, чи вже старечому, – одному Богу відомо. І хоча вже понад рік в Україні триває боротьба медицини і невидимого вірусу, іноді лікарі розводять руками перед новими ковідними тенетами.
І постковідний синдром (лонгковід) – ще одна загадка, розгадування якої лягає на плечі сімейних лікарів, психотерапевтів, вузьких спеціа­лістів. Лише спільно вони можуть допомогти пацієнту повернутися у вир звичних справ і відчути радість життя. Дані про наслідки коронавірусу ще довго збиратимуть, вивчатимуть та аналізуватимуть. Але вже сьогодні медики стверджують, що реабілітація після ковіду необхідна всім: не лише людям, які перенесли хворобу важко, а й тим, хто нездужав у легкій формі.
Про досі невідомий діагноз – постковідний синдром – «Подолянин» дізнавався в меди­ків міста і району, котрі знають про нього не за чутками, а зі­ткнулися в реальному житті.

«ПОТРІБНО НАВЧИТИСЯ ЖИТИ З НОВИМ ТІЛОМ»

Оксана КотульськаТермін «постковідний синд­ром» уперше прозвучав у Великобританії, де Національ­-ний інститут охорони здоров’я (NICE) запропонував нові імена для COVID-19. Науковці виділили активний ковід – симптоми зберігаються до 4 тижнів, триваючий – від 4 до 12 тижнів, і постковідний синдром – понад 12 тижнів.
– 80% пацієнтів, яких ми виписуємо після стаціонарного лікування, скаржаться на виражену слабкість, сухий кашель, головний біль, біль у грудях та суглобах, – розповідає лікарка інфекційного відділення ЦРЛ Оксана КОТУЛЬСЬКА. – Особ­ливо боїмося відпускати хворих, у яких може виникати ускладнення в плані тромбоемболій, тромбозів. Ковід вражає підшлункову залозу, і в моїй практиці часто в пацієнтів уперше виявляли цук­ровий діабет. Деяких у важкому стані в стаціонарі переводили на інсулін, а згодом – на таблетовані цукрознижувачі. Декому пощастило привести цукор до норми, підкорегувавши харчування. Ті, хто мав супутні хронічні недуги, потребували ретельнішого нагляду після перенесеного ковіду. Це ревматоїдні артрити, ішемічні хвороби серця, цукровий діабет, аутоімунні захворювання. Такі пацієнти завжди потребують більшої уваги, додаткових обстежень, а після ковіду особливо, адже важливо не пропустити ускладнень та загострень.
Лікарка, яка від вересня веде боротьбу із ковідом, каже, що багато пацієнтів, особливо старшого віку, впадають у відчай, щойно дізнаються про позитивний тест. Одна з них зі сльозами на очах розповідала, як сусіди боялися підійти до її оселі – за три метри від паркану перекидали торбу з харчами і тікали геть. Отже, часто хворі мають і психологічні проблеми. Тому Оксана Юріївна робить усе можливе, аби налаштувати недужих на позитив:
– Завжди попереджаю пацієнтів, що їм потрібно навчитися жити з новим тілом: «Ваше тіло після ковіду зовсім інше, воно не таке сильне, ви не зможете бути такими фізично активними, як до хвороби. Якщо була пневмонія, не будете так легко дихати на повні груди, як звикли. Але не треба опускати рук, мине час – і все налагодиться». У мене є своєрідний тест, коли відправляю хворих на контрольне рентгенобстеження. Їм потрібно спуститися з ІІ поверху, машина їх підвозить до приміщення, де треба пройти у рентгенкабінет. Наступного дня вони мені розповідають: «Не думала, що я така слабка. По палаті ж ходжу вже як герой». Справді, в стінах палати – це одне, а вийти за її межі пацієнтам важко. Вони потребують фізичної реабілітації.
Я рекомендую різні вправи, дихальну гімнастику. Спочатку раджу видихати повітря через коктейльну трубочку у воду, а згодом можна надувати повітряні кульки. Вирішення проблем фізичної реа­білітації нині має стати одним із пріоритетних щодо хворих із лонг­ковідом. На жаль, на цей напрямок в останні роки мало зверталося уваги, хоча тут є над чим працювати, розробляти комплекси вправ, створювати реабілітаційні центри з метою наближення цих послуг до населення.

«ЖОДЕН РАНІШЕ ВІДОМИЙ ВІРУС НЕ ЗАЛИШАВ
ТАКИХ ВАЖКИХ НАСЛІДКІВ»

Щойно в місті відкрилося стаціонарне ковід-відділення, як до лікування хворих долучилася і лікарка-інфекціоністка Вікторія БІДЮК, яка нині є заступницею медичного директора з питань якості надання медичної допомоги КНП «Центр ПМСД». Власне, вона розповіла, які симптоми лонгковіду найчастіше надокучали її пацієнтам.
Вікторія Бідюк– Постковідний синдром – це симптоми, які залишаються в пацієнта після перенесеного ковіду, – каже Вікторія Бідюк. – Найчастіше зустрічалися розлади з боку серцево-судинної системи – переважно це міокардит, зриви серцевого ритму, коливання артеріа­льного тиску як у бік підвищення, так і зниження, які погано корегуються. Досить часто зустрічаються неврологічні ускладнення: пацієнти в постковідний період можуть переносити інсульти різного ступеня важкості.
Тривалий час залишається ас­тенічний синдром – відчуття вираженої загальної слабкості з порушеною працездатністю, швидкою втомлюваністю. І воно немотивоване – пневмонія закінчилася, аналізи нормалізувалися, а у людини значно знижена працездатність. Спостерігали і за розладами з боку нирок – запалення різного ступеня важкості. Причому вік пацієнтів був різний – від дітей і до літніх людей. Можуть зустрічатися депресивні розлади – зневіра, відчуття того, що не повністю одужав, тощо. Лікуванням мають займатися не лише сімейні лікарі чи інфекціоністи, а й суміжні спеціалісти – залучаємо лікаря-нев­ропатолога, кардіолога, ендокринолога, психотерапевта, адже проб­лема не дуже вивчена.
Раніше медицина мала справу з важкими пневмоніями після ві­русних хвороб. За попередні 10 років людство стикнулося зі штамами «свинячого», «пташиного» грипу, тяж­ким гострим респіраторним синд­ромом SARS. Усі вони залишали після себе деякі наслідки, але настільки важких і тривалих, як після ковіду, не мав жоден із них. Меди­ки вперше стикаються з таким, що пнев­монія завершилася, а їй на зміну приходить щось новеньке, що б’є по здоров’ю пацієнта.
Вікторія Олексіївна каже, що лікування постковідного синдрому в усіх відбувається по-різ­ному. Більшість зцілюється вдома, однак буває, що людині потрібна стаціонарна допомога, коли йдеться про інфаркти, інсульти тощо. Скажімо, серцево-судинні симптоми, неврологічні розлади можуть лікуватися 1,5-2 місяці. А ось депресивні стани можуть надокучати і місяцями. Один пацієнт з її практики важко перехворів ще в жовтні, однак і досі почувається виснаженим.
– Важко передбачити, як розвиватиметься сценарій далі, – продовжує Вікторія Бідюк. – Бо трап­лялися пацієнти, які важко перенесли ковід, мали задишку, були киснезалежними, тривалий час приймали великі дози медикаментів, які впливають на розрідження крові, антибіотики, але відбувся переломний імуномоделюючий момент в їхньому організмі, вони одужали, стали на ноги, приступили до роботи, нормально переносять навантаження і звичний темп життя.
А зустрічалися і такі, котрі не так важко хворіли, перенесли не настільки важку пневмонію, мали невеликі враження легенів, але синдром спостерігається тривалий час. Тобто, важкість перебігу захворювання не свідчить, буде пост­ковідний синдром чи ні. Багато чого залежить і від психічного стану особистості. Є люди, які поклали перед собою мету швидко одужати, повернутися до родини, на роботу, вони приймають ліки і одужують. А є люди, які не можуть впоратися з хворобою, і їм потрібна порада спеціалістів. Тому ми намагаємося працювати в команді з іншими фахівцями, радимося, як правильно поговорити з пацієнтом, налаштувати його на одужання, щоб запобігти астенії, депресії.

«НАЙКРАЩА РЕАБІЛІТАЦІЯ – ПРОГУЛЯНКИ НА СВІЖОМУ ПОВІТРІ»

Вислухати пацієнта, надати йому необхідну меддопомогу і розрадити словом, а за потреби відправити до вузького спеціаліста – такі завдання тепер стоять перед сімейними лікарями і терапевтами. Саме до них після повернення зі стаціонару або ж після одужання звертають­ся пацієнти. Чимало симптомів лонгковіду почуло подружжя Здо­ровецьких: Галина Михайлівна працює сімейною лі­кар­кою в місь­кому Центрі ПМСД, а Дмитро Миколайович – головним лікарем Гуменецького Цент­ру ПМСД.
Галина Здоровецька– Найчастіше доводиться чути нарікання на слабкість і втому. Пацієнти пояснюють: приготували сніданок – і треба перепочити, бо так втомилися, ніби цілий день працювали; пройшлися декілька метрів вулицею – і треба подих перевести, бо вмилися потом; уранці прокинулися, а ранкової бадьорості немає, хоча й спали добре, – коментує Галина Здоровецька. – Нарікають і на підвищену температуру тіла. Люди одужали, ПЛР-тест негативний, а температура коливається – 37,2-37,5.
Серед симптомів постковіду, про які розповідали пацієнти, зустрічається порушення сну. Хтось скаржився, що не може заснути, хтось, навпаки, засинав, але вночі сон як рукою знімало. Помічали тривогу, внутрішній неспокій, підвищену емоційну лабільність, тобто перепади настрою. Хворі розповідали, що ніби все добре, аж раптом на очі сльози навертаються, руки опускаються, жодна робота не до душі, ходять, ніби у воду опущені. Часто скаржилися на погіршення пам’яті, загальмованість, головний біль.
А скарги однієї моєї пацієнтки розцінила як панічну атаку. Вона детально описала свій стан: «Виконую домашню роботу, аж раптом відчуваю сильну втому, серце шалено калатає, кидає в піт, таке враження, ніби мені хтось перекрив дихання, бо задихаюся і не можу вдихнути, тіло ніби скувало, починається паніка… Не знала, що робити і як себе поводити».
Нечасто, але спостерігаються запаморочення, болі в м’язах, суглобах, по всьому тілу. В людей стар­шого віку навіть незначний дотик до тіла спричиняє сильний біль.
Дмитро ЗдоровецькийДмитро Здоровецький додає, що по-різному в пацієнтів відновлюється нюх і смак. У когось за лічені дні, а один із його хворих близько 6 місяців не відчував смаку, не мав і нюху. Спостерігав перебої в роботі серця, а також перепади артеріального тиску в пацієнтів молодого віку, які до хвороби на ковід не мали проблем із тиском. А в одного літнього пацієнта, який роками страждав від періодичного шуму у вухах, що минав після лікування, через ковід хвороба стала нестерпною та ще й важко піддається лікуванню.
Аби швидше забути про ковід, подружжя радить пацієн­там більше бувати на свіжому по­вітрі, прогулюватися в парку, виїжджати за місто, в ліс, а найкраще – в Карпати. Важливі також збалансоване вітамінізо­ване харчування, достатня кількість рідини, 8-годинний сон, медитація. Слід зменшити перегляд телепрограм, що навіюють сумний настрій, також до­зувати кількість новин, зокрема негативних.
Віднедавна жителі Хмельниччини, які важко перенесли ковід, отримали шанс пройти курс реа­білітації постковідних станів у Хмельницькому обласному госпіталі ветеранів війни. Відновлення після коронавірусу проводиться особам, які перенесли ковід у важкій і середньо-важкій формах, тривалий час лікувалися у палатах інтенсивної терапії; за наявності супутніх захворювань (цукровий діабет, артеріальна гіпертензія тощо); особам з тривалим перебігом постві­русної астенії; пацієнтам після курсу лікування із залишковими змінами на КТ або рентгенографії грудної клітки; при зниженні насичення крові киснем (SpO2) менше як 95% в спокої або при фізичному навантаженні. Обо­в’язковою умовою для планової госпіталізації є наявність у хворого негативних результатів обстеження методом ІФА IgM, при позитивному ІФА – дообстеження методом ПЛР. Отримати направлення на реабілітацію можна в сімейного лікаря.

«ВІРУС КОВІДУ ВЖЕ ПІШОВ»

Віктор ВойцехівськийВідомо, що ковід вражає клітини головного мозку і порушує роботу мозкових нейронів. Тому пацієнтам не обійтися без допомоги психотерапевта.
– 60-70% хворих, які важко перенесли ковід, мають постковідний синдром, – розповідає лікар-психіатр, психотерапевт ЦРЛ Віктор ВОЙЦЕХІВСЬКИЙ. – У них виникає важка стресова реакція, бо відчували брак кисню, були прикуті до ліжка, не могли самостійно дихати тощо. Ми називаємо це панічними нападами. Ці спомини-флешбеки схожі на посттравматичний стресовий розлад, який переживають ті, хто побував на війні, або переніс тяжку стресову ситуацію. До мене зверталися десятки людей із постковідним синдромом, більшість скаржилися на поганий сон, панічні напади, депресію, погіршення пам’яті. Це пов’язане не лише із токсичною дією вірусу на клітину, а й тим, що мікротромби, які утворюються в різних органах, викликають різні симптоми.
А один мій пацієнт після ковіду відчував страх і тривогу перед польотом, малював собі картинку, що знову відчуватиме брак кисню і помре. Однак панікувати не варто, а слід звернутися до фахівця. Крім медикаментозного лікування, необхідна і психотерапія. Лікування хоч і тривале, але ефективне. Слід налаштувати пацієнта на те, що не­приємні симптоми з часом минуться, бо причина – вірус ковіду – вже зникла, залишилися органи, які постраждали, але щоб їх відновити, потрібен здоровий спосіб життя, тривалі прогулянки на свіжому повітрі, спочатку помірні, але обо­в’язкові та постійні фізичні навантаження.
Віктор Олесьович наголошує, що COVID-19 поки що мало вивчений, ніхто не може спрогнозувати, як він себе поведе. Має він власний погляд і щодо повторення пандемій, котрі лютували у світі. Підтримує вчення професора Чижевського, який, до речі, був учителем його батька. Відомий науковець, проаналі­зувавши епідемії, дійшов висновку, що розвиваються вони за пев­ними космічними законами і пов’язані з активністю сонця. Найдовший інтервал повторення пандемії – сто років, найменший – 10-12. Власне, 12 років тому світ здригнувся від пандемії «свинячого» грипу.
На жаль, поки що неможли­во вивести універсальної фор­мули-­панацеї щодо лікування постковідного стану, однак є всі під­стави стверджувати, що симп­томи минуться і не залишаться з нами назавжди.