РЕЦЕПТ ЩАСТЯ ТАКИ Є

23 КВІТНЯ – ДЕНЬ ПСИХОЛОГА

Чому негативні емоції можуть обернутися хворобою, до чого призводить емпатія, який травматичний досвід отримали українці від предків і чи є рецепт щастя? Відповіді на ці та інші запитання знають психологи та психотерапевти. На Заході вони такі ж затребувані, як і сімейні лікарі, бо там давно зрозуміли, наскільки важливо вилити їм душу і отримати фахову пораду. В Україні ця професія теж стає популярнішою. Тож напередодні Дня психолога про тонкощі психології та актуальні теми спілкуємося із нашим земляком, який наразі живе і працює в Києві, психологом і психотерапевтом Володимиром ВОЛОШИНИМ, кандидатом психологічних наук, викладачем військового інституту Київського університету імені Шевченка, директором громадської організації «Інститут психології і здоров’я», очільником диві­зіону стресу і психологічної травми Національної психологічної асоціації.

ІЗ ПСИХОТЕРАПЕВТОМ МОЖНА ПРАЦЮВАТИ ВСЕ ЖИТТЯ

– Пане Володимире, і досі люди плутають функції психолога і психіатра?
– Я зробив би градацію трьох професій: психолог, психотерапевт і психіатр. Психотерапевт і психіатр – це медичні професії, фахівці отримують базову вищу медосвіту і, відповідно, призначають лікування та медикаменти. Психолог – це гуманітарна освіта, хоча тепер у медінституті ввели спеціальність клінічного психолога. Але зазвичай психологи не так глибоко вивчають анатомію, фізіологію і фармакологію. Відповідно до законодавства, психолог надає консультативну допомогу, а психіатр – лікувальну. Тобто, психолог працює зі здоровими людьми, в яких виникли певні життєві труднощі.
А психіатр працює з людьми, в яких вже є психічні розлади.
Психотерапевт в Україні – медична професія. Але в частині західних країн може бути як медична, так і гуманітарна. Тобто, може бути не лише консультування, а й довготривала терапія. Скажімо, до психотерапевта звертається дівчина, бо не може зрозуміти, чому постійно обирає чоловіків, які через певний час вчиняють над нею насилля, зраджують. Психолог зі спеціалізацією в якомусь напрямку психотерапії (психоаналіз, КПТ, гешатльт тощо) знаходить причину, чому вона обирає такий типаж, і корегує проб­лематику.
До речі, за останні років 10 психотерапія отримала експериментальне підтвердження за рахунок дослідницьких технологій, зокрема і МРТ. Під час психотерапевтичної роботи завдяки цьому обладнанню бачимо, які зміни відбуваються в роботі кори головного мозку та інших частин мозку.
В Україні 2014 року я почав інтенсивно працювати з військовими і часто чув від них: «Я не псих, і мені не потрібна ваша допомога». Але через декілька років хлопці потрап­ляли в реабілітаційний центр і першими казали, що хочуть консультацію в психоло­га. Вони побачили ефективність такої допомоги.
Я помітив, що за останні два роки багато підлітків ідуть до психолога чи психотерапев­та, і це супер. Вони «прибирають» багато з того, що в майбутньому може принести негативні наслідки. Скажімо, це розуміння сенсу життя, комунікація з людьми, налагодження взаємовідносин із батьками, прийняття себе.
Додам: якщо людина приходить до психотерапевта працювати, це можна робити протягом усього життя, бо ідеальних людей немає, а певні труднощі виникають у житті кожного з нас.

– З якими проблемами найчастіше звертаються до Вас?
– Я вважаюся психотерапевтом за західними мірками, в мене є спеціалізація з певних напрямків психології – це травмотерапія, арт-терапія. Працюю з психологічною травмою, психосоматичними розладами, зі стресом, з емоційним вигоранням. Сюди належать і панічні атаки, фобії, хронічна втома, головні болі тощо. Скажімо, панічна атака – це переважно не захворювання, а наслідок певного розладу, який був раніше. Для психотерапевта головне – дослідити корінь, який спровокував виникнення атаки. І це може бути подія як із недавнього минулого, так і з дитинства, коли людина відчувала безпо­мічність.

ЕМОЦІЯ МОЖЕ ЗАРЯДИТИ, А МОЖЕ Й УБИТИ

– Часто можна почути, що психологів порівнюють зі священниками, яким люди виливають душу. Чому важливо не тримати в собі негативні емоції?
– Емоція – це колосальний заряд енергії й має десь проявитися. Іноді люди кажуть, мовляв, погано висловився про когось, але це лише слова. Насправді слово несе закодовану інформацію, викликає в нас певний стан, і це впливає на зміну нашого нейрогормонального фону. Скажімо, слова «в’язниця», «смерть», «болото» викликають неприємні відчуття, а «сонечко», «море», «свіжий хліб» – приємні. І це відображається на нейрофізіології нашого тіла, починають вироб­лятися зовсім інші гормони, працюють інші нейромедіатори, тобто змінюється робота нашого фізичного тіла. Коли людина думає негативно, погіршується робота як психіки, так і тіла, виникають хвороби і знижується імунітет. Оптимісти ж мають міцніше здоров’я – і фізичне, і психічне.

– Тобто, якщо вчасно не отримати допомоги фахівця, людина може мати психосоматичні розлади?
– В основі психосоматичних розладів лежать певні психологічні проблеми. Наприк­лад, на працівника незаслужено накричав начальник, і в нього виникли дискомфорт, роздратування, образа. Накричав удруге, втретє – в людини вже розболілася голова, шлунок. Якщо це продовжується тривалий час, виникають проблеми з тиском, шлунково-кишковим трактом, як-от печія, виразка. Поступово з рівня психіки проблема переходить на тіло.
Правда, є ще таке поняття, як соматоформ­ний розлад – коли пацієнт скаржиться на появу певної симптоматики без реальної хвороби. Чимало досвідчених сімейних лі­карів знають про такий розлад і прописують пацієнту заспокійливе, відпочинок, бо ро­зуміють, що проблема не тілесна, а психологічна.
Часто психологічні проблеми дають збій у роботі серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, знижують імунітет. Загалом людський організм неймовірний, він має колосальний ресурс і колосальні мож­ливості. Але, коли ми хвилюємося або втрачаємо комунікацію між своїми внутрішніми ресурсами, це призводить до певної дис­гармонії. Завдяки психокорекційній роботі це все можна налагодити. Скажімо, були випадки в практиці моїх колег, коли вони завдяки правильній роботі допомагали хворим на цукровий діабет ІІ типу позбутися цієї болячки.
Вислів, що всі хвороби від нервів, справді слушний. За різними дослідженнями, близько 50-70% тілесних захворювань починаються з психіки. Свого часу психіку і тіло розділили, але маємо пам’ятати, що це єдина система, і зміни в одній її точці завжди ведуть до змін у роботі всієї системи. Треба пам’ятати: якщо перенервував, це відобразиться на роботі тіла.

КОВІДНИЙ СТРЕС

– Нині, коли ми вже більше як рік живемо в режимі пандемії, актуальним є питання не лише фізичного, а й психічного здоров’я. Якої психологічної допомоги потребували люди рік тому і яка потрібна сьогодні?
– Значна частина населення перебуває в стані хронічної втоми чи емоційного вигорання. Понад рік на людей діє стрес середньої інтенсивності й вищої через постійні обмеження, проблеми з роботою тощо, і перепочинку немає. А людський організм – це певний механізм, це як двигун автомобіля, який, працюючи на високих обертах, дасть про себе знати. Людині теж потрібні профілактичні заходи, бо перевантаження впливає на порушення сну, викликає конфліктність, агресивність, роздратування, злобу. Певним чином ми адаптувалися до життя з обмеженнями, але коли рік тому входили в ці події, у нас був певний ресурс, бо ми не жили в такому стресі. Уже рік інтенсивно живемо в стресі, і в багатьох ресурс вичерпується. Тим паче, що нині вкотре карантин посуворішав, і більшість людей знову перейшли на дистанційну роботу. Тому й нині слушними будуть такі рекомендації, які допомогли моїм клієнтам ефективно працювати вдома і зберегти здоров’я. Це планування робочого графіка, в який слід включити низку перерв із ви­конанням технік саморегуляції (дихальні вправи, м’язове розслаблення), здорове харчування, змінний одяг для дистанційної роботи і робоча зона, вечірнє сімейне коло з підбиттям підсумків дня і емоційним реа­гуванням, онлайн-зустрічі з друзями, родичами, колегами, регулярні фізичні навантаження.
Велике навантаження лягло на медиків, які частіше зіштовхуються зі смертю. Людині притаманна емпатія – співпереживання іншим. У нас є дзеркальні нейрони, які вводять у стан співбесідника. І коли медики спілкуються з хворими, то частково переносять цей стан на себе. Можливо, хтось помічав, що більшість лікарів хворіють тим, від чого лікують інших. Тому в медпрацівників нині спос­терігаємо перевтому через стресову роботу. Їм, як ніколи, потрібні відпочинок і пе­резавантаження. Скажімо, в Європі під час надання кризової допомоги в надзвичайних ситуаціях, відповідно до міжнародних стандартів, фахівці працюють дві години і мають декілька годин на відпочинок.

– На жаль, щодня маємо смертність від ковіду. Як допомагаєте рідним пережити втрату близької людини?
– Зазвичай після втрати в людини може з’являтися низка різних симптомів: порушення сну, відчуття себе не в своїй тарілці, головні болі, роздратування, відсутність бажання працювати тощо. Це вважається природним типовим процесом і зазвичай минає протягом пів року. Але вже є офіційний діаг­ноз, що входить у міжнародний класифікатор захворювань, як «усклад­нене горювання». Тобто, минає час, а людина не може повернутися до звичного способу життя – і тут потрібна корекційна робота. В Україні ми вже рік реалізуємо проєкт, який понад 15 років успішно працює в Данії та Норвегії. Допомагаємо людям, які пережили втрату більше як пів року тому, через групову підтримку. Люди записуються до нас через сайт (https://psyaid.center/support-groups/), ми проводимо декілька індиві­дуальних консультацій, а вже потім працюємо в групі з 8 людей. Для клієнтів усе без­коштовно. Ця робота приносить значні позитивні результати. Зрозуміло, втрати не від­но­вимо, але робимо так, що в людини з’являється бажання працювати і продовжувати жити. Вважається, що особа повністю пе­режила втрату, коли знову може когось любити.
А ще в рамках проєкту підготували декілька сотень фахівців із різних регіонів, які надають допомогу локально.

– Відколи в країні триває війна, Ви працюєте з військовими. Розкажіть про цей аспект діяльності.
– Допомагаю військовим пережити травматичні події. Переживання бувають різні, в залежності від того, в якій зоні були наші захисники, наскільки близько до передової, чи бачили смерть. Також працюю з їхніми дружинами, вдовами, матерями. У багатьох бійців виникають спогади про події, які пережили. Ці спогади можуть бути у формі флешбеків, тобто травматичні події людина переживає, ніби вони знову з нею відбуваються. Тобто, тут він із тобою розмовляє, а через хвилину переживає вибухи, наступи і веде себе відповідно до подій. Проводив роботу з чоловіками, які пережили контузію, зазнали серйозних черепно-мозкових травм, бо їхні каски вщент розтрощили осколки снарядів, із полоненими, з якими працювала ФСБ. Допомагав позбуватися алкозалежності. Великий відсоток алкогольної залежності притаманний не лише українським ветеранам, а й ветеранам з усього світу. Вони вживають спиртне не для того, щоб отримати задоволення, а щоб приглушити пережиті емоції.
У таких випадках рідні не мають сварити, бо це малоефективно, краще мотивувати лю­дину звернутися по фахову допомогу. Тим паче, що нині держава фінансує чимало реабілітаційних програм, також деякі діють завдяки грантам. Але ця допомога має бути тривалою, адже потрібно працювати не лише із залежністю, а й із причиною, яка привела до неї.

ДОСВІД, ОТРИМАНИЙ ВІД ПРЕДКІВ

– Пане Володимире, часто українцям закидають, що вони кардинально відрізняються від розкутих європейців. Чому так відбувається?
– Корифейка американської психології Дженей Уайнхолд любила Україну і неодноразово приїжджала до нас. Вона зазначила: якщо потрібно вижити, то українці – одна з найкращих націй, яка вміє це робити, і вона залишилася б із нами, якби потрібно було вижити. Але, якщо потрібно жити, ми не вміємо це робити, і з нами б вона не жила ніколи.
На психологію нації впливає пережитий досвід попередніх поколінь. Тобто, пережитий травматичний досвід, який ніс загрози життю: війни, революції, голодомори тощо. Але цей досвід – ще й колосальний заряд енергії, який можна спрямувати в конструктивне русло, інакше призведе до руйнації. Аби цим досвідом керувати, потрібне визнання: якщо люди пережили голодомор, масові вбивства, але таке заперечують, це буде їх руйнувати. Чому ми відрізняємося від європейських країн? Візьмімо для прикладу німців. Вони пережили війну, чинили багато злочинів, але визнали, що це зло.
Травматичний досвід змінює психіку людини, вона стає роздратованішою, більш підозрілою, її настрій коливається, виникають порушення вольової сфери тощо. Ця проблема часто виражається в заниженій самооцінці, а підвищують її переважно не через власну працю чи самовдосконалення, а за рахунок знецінення іншої людини або її праці.
Із початком війни 2014 року психотерапев­ти з усього світу почали ділитися власним досвідом роботи з травмою з нашими фахівцями. Чимало українців отримали доступ до цих послуг і зможуть трансформуватися та будувати нове життя. Але, якщо від цього відхрещуватися, травматичний досвід нікуди не подінеться, а, як камінці, залишиться в мішечку позаду. А ці камінці – велика енергія, яка потребує розрядки. Інакше виникатимуть спалахи гніву, агресії, недовіри.

– Поділіться рецептом щастя, який зробить українців щасливішими.
– Це нелегка робота і не одного десятиліття, бо найважче працювати над собою. Потрібно відслідковувати власне мислення і робити більше позитивних справ для себе, рідних і близьких. Йдеться не лише про мате­ріальне покращення, а про підтримку, взаєморозуміння, схвалення. Простий приклад: коли розмовляємо з іноземцем поганою англійською, ніколи не почуємо іронії, навпаки, він підбадьорить, мовляв, чудово виходить, продовжуйте. У нас є хороша вправа, яку часто використовуємо на тренінгу, – «Похвали сусіда за щось конкретне». Наші люди одразу знайдуть 10-20 причин, аби покритикувати, а щоб похвалити, починають червоніти, крутити головою, бо цьому не навчені. Люди, які травмовані, будуть фокусуватися на негативі більше, ніж на позитиві.
Недаремно видатні люди казали: якщо хочеш покращити світ – зроби кращим життя для себе, рідних, а тоді й світ зміниться на краще. Це потрібно робити щодня.