Середа, 23 Червня 2021 р.
14 Травня 2021

ЗЕМЛЯ НАШИХ ПРЕДКІВ ДЛЯ НАШИХ НАЩАДКІВ

20 ТРАВНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ВИШИВАНКИ


Саме таке гасло ювілейного Всесвітнього дня вишиванки, який ось уже 15 років відзначають практично в усіх куточках світу. Тому в четвер, 20 травня, не забудьте одягнути свою вишиванку на роботу, на навчання чи просто на прогулянку, адже саме цим доводите свою ідентичність, у ній наша сила і перемога.

«Ювілейний рік присвячує­мо українській традиційній музиці та екологічним проблемам. Як пов’язані культурна спадщина та екологія? Насправді взаємопроникливо. Коли певна територія стає непридатною для життя, з часом зникає і вся місцева культура, яка століттями створювалася предками.
Протягом останніх десятиліть в Україні висохло близько 10 тисяч річок. Це означає, що більше не використовуються їхні старовинні назви, зникають з ужитку пісні, казки, легенди, пов’язані з цими річками. Вирубування лісів загрожує не лише затопленням цілих регіонів, а й, змушуючи жителів постійно відновлювати втрачене, «вимиває» багатство місцевих традицій та звичаїв», – повідомляють на своїй офіційній сторінці у фейсбуку організатори Всесвітнього дня вишиванки.
Митці з Кам’янеччини активно підтримують цю ідею і водночас роблять усе можливе, аби не «вимилася» наша прадавня спадщина, аби про неї дізналися якомога більше людей. Відтворюють і стародавні техніки, і сучасними не гребують. Також популяризують майстрів та їхні вміння і в громадах району, на офіційних сторінках розповідаючи про своїх умільців.
Найактивніше цим займаються в Гуменецькій громаді. Там навіть створили реєстр народних віртуозів і потроху за списком публікують відео та фото їхніх робіт.
– Маючи таке розмаїття вишивок, ми навіть не усвідомлюємо, наскільки вони цінні для нашої ідентичності. А точніше, вони безцінні для нас як нації. У нашій громаді дуже багато вишивальниць, тому й вирішили створити реєстр та, наскільки можливо, ре­кламувати їх, – розповідає інс­пекторка з питань туризму від­ділу освіти, культури, спорту і туризму Гуменецької сільради Олена РАЧКОВСЬКА. – Майстрів добре знають працівники клубних закладів нашої громади, адже неодноразово і виставки організовували, і на конкурси їздили. Тому вони першими подавали дані талановитих односельчан. Коли почали публікувати їхні роботи на сайті «Громада турис­тична», інформація про майстрів понеслася і від вчителів місце­вих шкіл, бібліотекарів, пересічних мешканців, які просто хочуть, аби про талант їхніх сусідів дізналися якомога більше людей. Серед них художники, виноградарі, травниця, пасічники, квітникарі тощо. Маємо і мисткиню, яка плете соломкою. Це Ольга Розумкова із Залісся Другого, яка завдяки своєму таланту навіть виграла обласну стипендію.
Наразі в нашому реєстрі 25 ви­шивальниць. Але ці дані подали лише з декількох сіл: Пудлівців, Нігина, Киселівки, Лисогірки, Вербки. Усього у нашій громаді 23 села, тому розумію, що список продовжиться ще на декілька десятків. Дуже цікаво дізнатися і познайомитися з майстрами з нових сіл, які до нас приєдналися недавно, – це Цикова та Карачківці.
Майстриня Ніна ЮзвенкоПриємно, що захоплення вишивкою стало сімейним хобі матері й дочки з Нігина – Галини та Ніни Антонюк. Усі наші майстрині дуже часто виставляють свої роботи на показ, а ще передають вироби до церкви, дарують, продають, і це все не може не тішити, адже розумієш, що вишивка не втрачає популярності.
А милуючись роботами майстрів Гуменеччини, виставленими на вищезгаданому сайті, їхньою красою, сучасністю та популярністю, розумієш, що вишивка в українців не переведеться ніколи.
«Чарівна молода жінка втілює свою багатогранну уяву, почуття, любов до прекрасного у неповторно гарних картинах, вишитих хрес­тиком та бісером, – це жителька села Лисогірки Оксана Возна», – цитуємо підпис під мальовничим пос­том. Із Лисогірки надійшло ще декілька фотозвітів: «Щастя, кохання та красу природи вишиває у своїх картинах жителька села Лисогірки Наталя Сушинська». Не відірвеш погляду і від робіт майстрині-ви­шивальниці з цього ж села Ніни Юзвенко.
А от представники Вербецького сільського клубу дуже творчо підходять до представлення майстринь свого села. Вони підшуковують для них вірші. Як-от для Ніни Калинюк, у творчому доробку якої понад сто робіт, написали такі гарні слова:
«Якщо людина хоче вишивати,
Знайдуться в неї голка, нитка, час…
Зуміє всі відтінки підібрати,
Шедеври вийдуть з-під руки не раз.

Гарна поезія звучить і ще для декількох вербівчанок: Наталії Петровської, Софії Малайчук, Юлії Кріль.
Мають реєстр своїх вишиваль­ниць і в Жванецькій громаді.
– Вишивання – це такий вид мистецтва, який існуватиме в нашій країні вічно, – переконана в.о. начальника відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Жванецької сільської ради Анастасія ЯРОВА. – Запитаєте чому? Все дуже просто, – бо ми, українці, обожнюємо красу, а нічого гарнішого за вишивку людство ще не вигадало. Подивіться, як гарно одягаються мисткині-вишивальниці. Як вони вміють підібрати кольори в одязі, в побуті. Навчившись компонувати нитки у своїх картинах, рушниках, скатертинах, вони переносять ці знання в повсякденне життя. І це не може не радувати око.
Тішить той факт, що, черпаючи знання та вміння наших бабусь, вони осучаснюють, продовжують це мистецтво, роблять його популярним і водночас своїми невидимими ниточками пришивають нас до нашого минулого, яке сягає корінням у сиву давнину.
Так склалося, що в нашій громаді найбільше вишивальниць проживають у Гаврилівцях. Це Наталія Терентюк, Надія Терентюк, Олена Маляр, Людмила Печенога, Емілія Завацька, Ганна Цвіляк, а також Віта Кавлюк із Бабшина.
Роботи Iнни БілоусДуже багато цікавинок про вишивку, а також місцевих майстрів дізнаємося і в Китайгородській громаді. Тут годинами готові розповідати про своїх вишивальниць, адже поважають і пишаються їхніми талантами.
А ще дякують, що продовжують справу наших дідів-прадідів.
– Недаремно кажуть, що вишиванка – це код нації, і це щира правда, – каже заступниця началь­ника відділу освіти, культури, спорту і туризму Китайгородської сільради Любов ВОЛОХОВСЬКА. – Здавна українці були творчими, гарними, працьовитими. Одягніть вишиванку – і ви гарний! Без творчості її не вишиєш, без працелюбства також. Я щиро радію, що в нашій громаді є так багато вишивальниць, тішуся, що вони своє вміння передають донькам, невісткам, онучкам, а це означає, що ниточка благородного роду не перерветься ніколи.
У довіднику народних майст­рів Китайгородської громади, який веде Любов Петрівна, вишивальниці записані за селами. Скажімо, з Китайгорода – Людмила Блащук, Наталія Сваржинська, Марія Кременчук. Із Вихватнівців – Ганна Герасименко, Дерев’яного – Ольга Ільніцька з доньками, Колодіївки – Ольга Щербань, Рогізни – Тетяна Дериторська.
Демшин заслуговує окремої статті.
– Найбільш відомими вишивальницями були сестри Марія Ялова і Ганна Любченко, а ще Зінаїда Матковська, Наталя Павленко, Ольга Кобринська (нині покійні), – продовжує Любов Волоховська. – Сучасні майстрині – Ліда Колеснік, Зінаїда Николайчук, Ганна Шевчук, Любов Білега, Ольга Шулик, Ганна Афрамчук, Ніна Опалюк, Марія Гайсюк, Світлана Рудь, Людмила Боровська-Кирилюк, Інна Білоус, Юлія Гержук, Людмила Кирилюк, Ольга Чорна, до речі, її донька Віолетта також переймає мамине захоплення. Їхні роботи неодноразово прикрашали різноманітні виставки.
Любов Петрівна згадує, що ще у 80-х роках минулого століття чи не кожна хата громади красувалася вишивками, які творили й творять її талановиті майстрині. Тішить те, що й досі вишитих витворів мистецтва дуже і дуже багато в оселях. Для одних це згадка про рідних, для інших – приклад власної оригінальності й талановитості, для третіх – стимул продовжувати звичну справу, покращуватися, розвиватися в ній і завдяки цьому пишатися собою, родом, країною.