Четвер, 16 Вересня 2021 р.
14 Травня 2021

«З ТОБОЮ ХОЧ НА КРАЙ СВІТУ!»

15 ТРАВНЯ – ДЕНЬ СІМ’Ї


У кожної сім’ї є власна формула щастя. Кам’янецька родина БУРЛАКІВ, крім традиційних щасливих інгредієнтів, як-от кохання, взаємодопомога, повага, мають ще й жагу до творчості, спільний шлях до мети і нестримне бажання до мандрів. Погодьтеся, мало яка родина може похизуватися, що тато написав для своїх діток віршики, а мати – зробила ілюстрацію до цієї й інших книжечок та ще й створила кумедну блоху для англомовного ролика. Вподобання батьків – 43-річного Олексія і 40-річної Наталії – розділяють двоє дітей – 18-річна Настя і 16-річний Кіріл. І не виключено, що ці родинні цінності одразу ж перейме і третя дитинка, на появу якої всі чекають із нетерпінням.
Про те, як усім членам цієї дружної, сучасної й молодої родини вдається бути на одній хвилі, вирішив дізнатися «Подолянин». Правда, главу родини застати не вдалося, оскільки був у справах. Але господиня погодилася поділитися секретиками сімейного щастя.

МІКС ТОЧНОСТІ Й ТВОРЧОСТІ

Родина БурлаківНаталя та Олексій познайомилися під час навчання в університеті, де вчилися на фізматі на різних курсах.
– Мабуть, так судилося, що я сіла за одну парту з сестрою Олексія Оксаною. Ми з нею подружилися, а потім я вже познайомилася з її старшим братом. Розговорилися, і я зрозуміла, що в нас чимало спільних тем і вподобань, одразу ж відчула, що з цією людиною мені легко і цікаво. Ми зустрічалися 3,5 роки, і ніколи з коханим не було сумно. Він мене балував подарунками, бо ще зі студентської лави працював. Одного разу під час прогулянки Олексій спонтанно запропонував поїхати в Одесу, а я погодилася. При­мчали додому, попередили батьків, що їдемо на декілька днів, закинули речі в наплічник і застрибнули в потяг. Молоді, щасливі, очі світилися, хоча й не мали на руках квитків, не знали, де будемо ночувати. Так непередбачувано побували і в Києві на рок-концерті. А коли зрозуміли, що складаємо одне ціле, – од­ружилися, – пригадує Наталя.
Швидко в родині з’явилося і поповнення – красунечка Настя. Не зволікали довго і з братиком для сестрички. Весь день молода матуся бавилася з дітками та ще й паралельно займалася домашніми справами. А ось вечір – час для татуся.
– Дітям завжди було цікаво з татком, бо він постійно вигадував для них казочки, вплітаючи туди героїв, схожих на доньку і сина. І хоча Олек­сій вивчав технічні науки, працює в ІT-галузі, він ще й гарно пише. Коли дітки були маленькими, написав для них віршовану казочку про козенятко, а я проілюструвала книжечку, бо з дитинства люблю малювати. Свого часу чоловік захоплювався книгами Стівена Кінга і сам написав цікаві коротенькі оповідання. У моїх планах – і їх проілюструвати, – розповідає Наталя, лагідно торкаючись свого животика.
Власне, у цій родині вдало переплелися точні науки та твор­чість. І якщо Олексій не зраджує ІT-технологіям, то Наталі вда­лося вдало поєднати їх ще й із творчістю. Крім втілення грандіозних проєктів, жінка захопилася дитячою ілюстрацією. Зізнається, що ця справа їй до душі.
– Два роки тому з Лондона мені замовили намалювати і анімувати блоху для реклами засобу від паразитів. Потрібно було це зробити як дитячий малюнок. Тому вивчила психологію дітей 5-7 років, що вони малюють, і самотужки повторювала ці лінії, карляки, кривулі. На конкурс подали ескізи півсотні людей із різних країн світу, а потім із трійки фіналістів обрали мене. Я так тішилася, ділилася з мамою, що малюю блоху, і мені за це ще й гроші платять, – ділиться враженнями Наталя. – Не так давно письмен­ник-­початківець із Лондона теж обрав мої ескізи для ілюстрації дитячої книжечки. А цьогоріч я вже виконувала роботу на замовлення його сестри – створювала персонаж оле­нятка, а нині працюю над продовженням книги з уже другим героєм. Дитяча ілюстрація – найприємніша робота. Ти читаєш текст і сам народжуєш нового персонажа для дітей. Вивчаєш його поведінку, робиш перші ескізи, надаєш йому певних рис характеру. Іноді див­люся на своїх персонажів, а вони такі хороші! Роблю їх мілашними для діток, навіть якщо ті трохи капосні.
Загалом моя сфера діяльності різнопланова. Олексій свого часу повірив у мене, підтримав, бо розумів, що я себе маю реалізувати, аби бути щасливою. Тому намагаюся постійно вчитися новому. Сьогоднішній світ настільки швидко роз­вивається, що стояти на місці недо­пустимо. Тим паче, що наше подружжя працює в ІT-галузі. Олексій – при­ватний підприємець, а я – його помічниця, права рука і кохана дру­жина.
Такому подружжю, яке працює злагоджено і з командним духом, не страшно братися за будь-який ІT-проєкт. До речі, 6 років тому вони відкрили ще один сімейний бізнес – започаткували новий кавовий бренд «Тіко-Чако». Пропонували для поціновувачів цього бадьорого напою лише елітну каву, досконало вивчили секрети її обсмаження і приготування. Найголовніші з них: хороші зерно і апарат для обсмаження, терпіння і бажання. Про їхній бізнес писав журнал «Фокус», а під час багатьох кавових фестів їх впізнавали відвідувачі заходів. Правда, згодом сімейний бізнес довелося закрити, бо починали в нелегкі для країни часи, та й пандемія не пішла на користь економіці.

ПОДОРОЖІ – СЕНС ЖИТТЯ

Про ще одне вподобання в ро­дині ладні говорити годинами – це мандрівки. За майже 20 років спільного життя подружжю пощастилося відвідати зо два десятки країн. Їхня фішка – не купувати готові тури, які пропонують турфірми, а власноруч обмірковувати маршрути. Часто такі поїздки обходяться дорожче, ніж від турфірм, але екстрим, ди­вовижні місця та спілкування з місцевими мешканцями цього варті. Беруть авто напрокат, часто заїжджають у місця, далекі від прокладених туристичних маршрутів, часто вранці ще не знають, де ночуватимуть. Найдовша 2-тижнева подорож із дітьми була до Туреччини ще до пандемії.
– Найбільше запам’яталася поїздка до курорту в Памуккале, що з турецької означає «бавовняний замок», – каже співрозмовниця. – Це поруч з античним містом Ієраполіс. Тут джерела, що містять окис кальцію, утворили дивовижні білі каскади. Усе ніби снігом вкрито, це як казка. Дивовижно, що в цих білих озерцях віддзеркалюється блакитне небо. Коли ми виставили фото в соцмережах, знайомі запитували, чи ми, бува, не на Марсі побували. Вода настільки концентрована, що купальник не відіпрати. Мешкали у глухому селі, де збудований один готель. Але це настільки круто: ти виходиш із сучасного готелю, де є басейн, бачиш сільські хатиночки, бабусю з козою, перець, що висить на обійсті, турків, які чаюють у халабуді. Це колоритно і незабутньо. А ще нас фотографували тутешні жителі, бо для них я, білявка з блакитними очима, була теж особливою.
Уривок із книги про козеняткоЯк зізнається співрозмовниця, мандри для них – це сенс життя, це можливість побачити неймовірні місця, познайоми­тися з дивовижними людьми, скуштувати місцеву кухню. Наталі більше до смаку припала Італія, Олексію – Туреччина.
– Вразила мене і Сицилія: бідна і багата, спокійна і не дуже, але напрочуд колоритна, етнічна, з дивовижними жителями. У великих міс­тах припаркуватися проблематично – автомобілі стоять у два ряди. Та й їзда добряче лоскоче нерви:
пішоходи переходять дорогу, де їм заманеться, а мопеди та мотоцик­ли настільки швидко виляють по­-між автомобілями, що не завжди встигаєш їх помітити. Наскільки колоритний рибний ринок: тут гамірно і витають різні запахи. Не встигаєш зайти, як продавці вичав­люють сік лимона на устриці й пригощають.
Пощастило познайомитися з сицилійкою, котра здає кімнати турис­там. Коли приїхали, аж мову відняло від захвату: величезний будинок поблизу моря, з розкішним садом і квітами. Господиня залишила нас самих у цьому будинку, бо їй потріб­но було їхати до подруги. Ми накупили в супермаркеті морепродуктів, приготували все це на кухні моєї мрії та разом із собакою гос­подині смакували стравами, на­солоджувалися відпочинком у саду, п’яніючи від ароматів сицилійської ночі. Заради таких митей і варто жити. Наш принцип: маєш зайві гроші – витрати їх на мандрівку, нові емоції. Цьому вчимо і дітей: жити емоціями і бути щасливими! – зізнається Наталя Бурлака.
Мріє родина побувати в Японії, Франції, Мексиці, словом, на карті світу є ще чимало захоп­ливих місць. Але найцінніше те, що закохані щиро кажуть один одному: «З тобою хоч на край світу!».