СЕРЦЯ, ЩО Б’ЮТЬСЯ В УНІСОН НАУЦІ

І цьогоріч юні науковці з Кам’янця-Подільського прославили свої імена, вчителів і рідне місто в конкурсі-захисті наукових робіт МАН. У фіналі наше місто представляли семеро кам’янчан, закоханих у науку. Аж п’ятеро з них отримали почесні місця, визнання і нагороди.

В ІІІ етапі конкурсу взяли участь понад 100 тисяч дітей з усієї України, а до фіналу дійшли лише 1100 учасників. Захист відбувався онлайн, експерти спілкувалися з учасниками через Zoom. Майже 300 членів журі оцінювали дослідницькі проєкти та знання учасників упродовж двох днів: під час постерного захисту і наукової конференції. Ставили бали і визначали переможців та призерів, які отримають стипендію президента України.
Крім експертів, роботи фіналістів оцінювали й відвідувачі віртуальної виставки постерів. Переможців на церемонії закриття фіналу оголошував зірковий гість – Сергій Притула, який теж свого часу брав участь у конкурсі-захисті МАН, не з чуток знає про хвилювання, докладені зусилля і впевнений, що колишніх МАНівців не буває, бо це ціла спільнота, яка з кожним роком тільки зростає.
Над якими темами працювали наші переможні розумники та розумниці, яких буде відзначено грошовими преміями відповідно до затвердженої програми міськради, дізнавався «Подолянин».
Розпочнемо з трійки кам’янецьких розумників, які опинилися на третій сходинці.

«Й НАДАЛІ ПРАЦЮВАТИМУ НАД КАЛЕНДАРЕМ МАРСУ»

Учень 10 класу фізико-математичного профілю Кам’янець-Подільського ліцею Михайло ХАПКО настільки захопився дослідженням Марсу, що напрацював модель Марсіанського календаря:

– Ще влітку вирішив писати наукову роботу з астрофізики. Тема проєкту – «Марсіанський календар. Особливості хронометрії на Марсі» видалася досить актуальною, оскільки впродовж останніх десятиліть люди почали активно освоювати космос. Недавно Ілон Маск заявив про спробу колонізації Марсу. За його словами, це надійний спосіб зберегти нашу цивілізацію. Колонізація Марсу – великий крок для майбутнього людства. Найближчими роками закінчиться будівництво корабля, який доставить на Марс перших поселенців із Землі. В порівнянні з іншими планетами-сусідами Землі, умови на Марсі видаються придатнішими для освоєння планети людиною, оскільки він має схожі із Землею параметри і є одним із найближчих її сусідів. Оскільки людство планує колонізацію Марсу, потрібно створити зручну у використанні, в першу чергу для перших поселенців, систему вираження дати і часу на червоній планеті. Саме створення нового марсіанського календаря і стало основою моєї роботи. Було опрацьовано багато наукових джерел, запропоновано нову модель календаря для Марсу, який був би зручним у використанні і підрахунках часових проміжків.
Я вдячний усім, хто допомагав і підтримував мене. Це мої батьки, а також науковий керівник, учитель фізики й астрономії ліцею Юрій Смольницький, котрий спрямовував і чітко орієнтував на всіх етапах написання роботи та її захисті. При підготовці до захисту на II та III етапах було проведено багато репетицій і тренувань під керівництвом завучки ліцею Галини Демчук та методистів обласної МАН, які координували роботу. Вдячний всім, хто допомагав, підтримував, спрямовував, давав настанови й поради, хто разом зі мною очікував результатів.
Найважчим і найвідповідальнішим був захист на III етапі, на який потрапили найкращі роботи з усіх областей України. Перед тобою – сильні опоненти, гідні суперники і ще більше хвилювань та ризиків. Підготовка велася дуже відповідально: репетиції, консультації з психологом.
Написання наукової роботи та підготовка до захисту – це тижні й місяці наполегливої, кропіткої праці, тренувань, хвилювань, але разом із тим – безцінний досвід, нові враження, знайомства, навіть нове бачення себе, своїх можливостей, це величезний крок уперед в особистісному розвитку.

Я планую й надалі працювати над цією темою, над удосконаленням моделі календаря Марсу й сподіваюся, що в найближчому майбутньому моя ідея знайде застосування.

«ХОЧУ ДІЗНАТИСЯ, ЯК «ЖИВУТЬ» ФРАЗЕОЛОГІЗМИ»

Коли народжуєшся в родині філологів і з дитинства з головою пірнаєш у цей дивовижний світ, щодня чуєш колоритні діалекти, барвисті фразеологізми та сучасні словечка, – не закохатися у філологію неможливо. Серце українському слову відкрила і 11-класниця НВК №9 Іванна КОВАЛЕНКО:

– Тема наукового дослідження «Фразеологізми в сучасному шкільному спілкуванні» не з’явилася випадково, адже в нас філологічна родина. Батьки і мій старший брат обрали свій життєвий шлях, пов’язаний із вивченням різних виявів української мови – від діалектного до вершин літературного слова. У багатотисячній домашній бібліотеці найбільше мене приваблює колекція фразеологічних словників, у яких зібрано народні сталі вирази з більшості територій України. Ми навіть знайомі з більшістю укладачів цих праць – людьми, які надзвичайно захоплені народним мовленням, мудрістю, прислів’ями і приказками, записують і вивчають різновиди українських говірок. Я бувала з батьками в діалектологічних експедиціях, коли вони розпитували старших людей про давні звичаї, обряди, традиції. Запам’яталося, як складно було випитати приклади місцевих фразеологізмів, адже носії говірок знають їх багато, але використовують лише в розпо­відях, коли емоції переплітаються зі спогадами.
Мені теж захотілося спробувати свої сили в записуванні та класифікації фразеологізмів – розмовних, емоційних, дотепних і жартівливих (подекуди виховних). Оскільки цьогоріч експедицій не було, я вирішила провес­ти опитування серед школярів, більше прислухалася до їхнього мовлення на перервах, звертала увагу на те, в яких ситуаціях учителі послуговуються такими виразами. Мабуть, це був найважчий етап моєї самостійної роботи. Отже, батьки мене розпитували про нові та «модні» слова в шкільному спілкуванні, а я їх – про значення невідомих мені фразеологізмів, які траплялися в книгах чи тестах ЗНО.
Найцікавішим було проведення експерименту, коли я просила учнів відгадати значення фразеологізмів (спеціально підібраних, маловживаних на нашій території чи в художній літературі). Вкотре переконалася в особливості цих мовних одиниць – закодованих, коротких, метафоричних, значення яких не залежить від значення компонентів. Скажімо, не всі мої однокласники знали, що фразеологізм «як гриб у кошику» означає спокійний, а «сапати вазони» – нічого не робити, байдикувати. Отже, треба більше вивчати фразеологізми, дізнаватися про давні й нові, як вони змінюються, які емоції здатні передавати. Влучно написав Іван Огієнко: «Фразеологія – душа мови».
Сьогодні в Україні багато вчених запи­сують і вивчають фразеологічні системи різних територій України, але не менш ціка­вим і важливим є мовлення різних соціальних груп, зокрема – сучасне шкільне спілкування.
Цим проєктом прагну розпочати такі дослідження в інших школах міста, області, а, можливо, й країни; дізнатися про те, як «живуть» фразеологізми, які вживаються більше в мовленні вчителів, а які – в учнів; чи старшокласники наступних років будуть їх використовувати, чи чужинні слова переможуть?

Мрію стати вченим-філологом і укласти «Фра­зеологічний словник учнів 20-х років ХХІ ст.».

«РОЗУМНІ ПРИСТРОЇ ПОЛЕГШУЮТЬ ЖИТТЯ»

Пам’ятаєте старі фільми про майбутнє, де роботи керували людськими будинками: прали, прибирали, вмикали опалення, аби господарі після роботи поверталися в теплий і чистий дім, де готова вечеря і створені умови для затишку та релаксу. Завдяки сучасним технологіям, ці вигадки успішно втілюються в життя, а 10-класник міського ліцею Олек­сандр ІВАНЮК пішов далі. Він працює, аби система «розумний будинок» діяла навіть у наших школах. Не віриться? Згадайте старі фільми.

Зі своєю роботою Олександр виборов ІІІ місце, а допомагав йому науковий ке­рівник, викладач К-ПНУ Вадим Поне­ділок.
– Тема роботи – «Організація системи типу «розумний будинок» для закладів освіти». Представляли її у відділенні «Комп’ютерні науки», а секція – «Комп’ютерні системи та ме­ре­жі», – ділиться з «Подолянином» Олександр Іванюк. – Нині з’являється багато розумних пристроїв, які полегшують наше життя. І це зручно, коли, перебуваючи на роботі, з телефона можна керувати всією системою в будинку. Скажімо, ввімкнути мультиварку для приготування вечері чи автономне опалення, пропилососити, опустити жалюзі тощо. Є багато готових рішень, які можна використовувати вдома. А в школі готових систем немає. Тому з моїм науковим керівником обрали цю тему, що висвітлила б дослідження облаштування розумної системи в закладах освіти: вимоги до побудови системи, які пристрої використовувати, яким має бути програмне забезпечення. Нашою метою було дослідити зв’язок між цими пристроями, тому ми створили прототип системи, яка складається з мікрокомп’ютера, який керує системою, та датчика температури, також встановили на мікрокомп’ютер оптимальне програмне забезпечення, таким чином ми отримали потрібні результати та перевірили, чи наші рішення зможуть мати місце в закладах освіти.
На запитання «Чим запам’ятався захист робіт?» юний науковець, який прагне цифрової незалежності шкіл, у цьому питанні більш консервативний:

– Захист відбувався дистанційно. А це не ті відчуття, хотілося б поїхати до столиці й пережити всі ті емоції наживо. Але попри це був приємно вражений, наскільки добре організували дистанційну роботу. Питання учасників вдало скомпанували, аби вони не повторювалися, та й робота суддів вражає. Вони відповідально поставилися до оцінювання.

«ТЕПЕР БАЧУ – РЕЗУЛЬТАТ Є»

Юна філологиня із міського ліцею, 11-класниця Анастасія ФЕДОРОВА здобула не лише ІІ місце в Україні, а й прославила рідне місто та вчителя – поета Олександра Жиго. Ну, такою була задумка дослідниці та її керівниці.

– Я пішла в ліцей саме по такі перемоги, бо ще з 5 класу мріяла про них. Це перспективно, пізнавально і насправді круто. До речі, в ліцеї навчався мій старший брат. Тут усі вчителі хороші, але найбільше подружилася з учителькою української мови і літератури Людмилою Пристай. В 11 класі вирішила піти до неї на додаткові заняття, аби підготуватися до ЗНО. А ще хотіла писати наукову роботу. Ми вирішили, що гарною б темою була творчість вчителя історії та географії з НВК №9 Олександра Жиго, який залюблений у поезію і сам пише вірші. У такий спосіб нам вдалося б популяризувати його творчість і винести чимало корисного для себе. І почалася кропітка, активна робота. Писала довго, іноді доводилося сидіти навіть уночі, аналізувати поезію. Відверто, під час захисту на міському етапі не хвилювалася, бо була доб­ре підготовлена. Виборола перше місце і почала готуватися до обласного. Там було набагато важче. Питання ставили такі, яких навіть не очікувала, але викрутилася. На обласному захисті був 21 учасник. Радості не було меж, коли дізналася, що й в області знову 1 місце. Почала готуватися до всеукраїнського етапу. Це реально було важко, бо ж і до ЗНО треба готуватися. У перший день онлайн-захисту мені поставили лише одне запитання, хоча зазвичай ця процедура займає чверть години. Людмила Йосипівна сказала, що це або дуже добре, або дуже погано. Але я себе заспокоїла. На захисті наступного дня журі почало ганити мою роботу, мовляв, погана, недоцільна. Я ж почала це оспарювати і доводити протилежне, проте мій час вичерпано, і ми не чули один одного. Я розуміла, що пролетіла, розчарувалася і не сподівалася на будь-яке місце. Хотіла тільки не бути останньою. Зайшла на церемонію нагородження, навіть забула, що вона розпочалася о 17.00, я ж запізнилася на годину. Дивлюся, вже виставлені таблиці. Почала з кінця списку, а мого прізвища там немає. Піднімаюся все вище і вище, бачу – Федорова Анастасія, Хмельницька область, ІІ місце, 91 бал. А в переможця 98 балів. Зателефонувала до Людмили Йосипівни, вона уточнила: друге з кінця? Для нас це була неочікувана перемога, хоча й досить бажана.

Я рада, що долучилася до МАН, бо це хороший шанс поспілкуватися з розумними підлітками. Хоча багато друзів мені казали, мовляв, навіщо тобі той МАН, ідемо краще погуляємо. Тепер я бачу, що результат є. А ще нам допомагали переможці попередніх років, вони проводили нам репетиції, підказували, як поводитися, на що звернути увагу, вказували на помилки, заспокоювали і надихали.

«ЗАРАДИ ТАКИХ ЕМОЦІЙ І ВАРТО ПРАЦЮВАТИ»

За плечима 11-класника з НВК №14 Іллі НАЛИВАЙКИ – чимало перемог. Торік у МАН хлопець виборов ІІІ місце, набравши майже 90 балів. Цього разу він настільки віддався науці, зробив роботу над помил­ками, що став беззаперечним чемпіоном – 99,5 балів зі ста можливих.

І перше місце.
– Готувався ще з минулого року. Власне, вже тоді мав певні напрацювання і думки, які залишилося викласти на папері. Багато перероб­ляв, проходив не одну перевірку. Вдячний ви­кладачу К-ПНУ Олексію Зеленському, з яким багато працювали, мали чимало ідей, які вилилися в перше місце в Україні. Вдячний рідній школі, вчителям та особливо батькам.
Моя тема «Властивості можливих контраприкладів до гіпотези Сеймура». Гіпотеза є однією із найвідоміших невирішених проблем у теорії графів – розділі математики, що останнім часом широко використовується в житті людини. Чому саме ця тема? Бо людину часто цікавить те, чого вона не знає. Графами я почав займатися давно, попри те, що тема не вивчається у школі та навіть широко не розкривається в університетах, часто зустрічалася в олімпіадних задачках. Основний результат нашої роботи – це те, що гіпотеза була сформульована для довільного графу, а ми звузили її для одного конкретного. Наразі завдяки нашій роботі потрібно довести гіпотезу лише для одного конкретного графу, що є простішим, аніж розлядати всі можливі випадки. Наш результат було апробовано і підтверджено в польському математичному журналі «Opuscula Mathema­tica» – одному з відомих тематичних журналів у світі. Вони прийняли нашу роботу, а саме ту частину, де цей факт доведено. Стаття має вийти у червні.
Цьогоріч захист відбувався онлайн, і це не давало таких емоцій, як захист перед аудиторією, коли бачиш суддів, інших учасників, спілкуєшся з ними наживо. Монітор гасить такі відчуття, а ось хвилювання не покидають тебе. Але все одно круті враження від спілкування з розумними людьми, які працювали, доводили щось своє, вносили свою частину в розвиток математики загалом. Глобально, не так важливий формат конкурсу, найголовніше те, що він проводиться, а ти береш у ньому участь. Багато робіт інших учасників мені сподобалися, очікував, що вони виборять високі місця. Деякі праці відверто вважав кращими за власну. До речі, журі теж гідно оцінило ці роботи, і вони посіли призові місця.
А ось момент перемоги запам’ятався, мабуть, на все життя. Довго не міг повірити, хоча моє ім’я як переможця озвучили в прямому ефірі, директор МАН відзначав близько 20 робіт, які найбільше всіх вразили, і мою оголосив першою. Коли дивився в табличку переможців, то навіть не зважив на те, що мій порядковий номер перший, і переді мною нікого немає, бачив лише отриману кількість балів – 99,5. Насправді ці емоції неможливо забути, їх важко описати і приємно, що їх розділили зі мною рідні. Заради цих емоцій і варто брати участь у МАН та схожих конкурсах. Про цю перемогу я мріяв давно!

Плани на майбутнє будуть пов’язані хоч і не з чистою математикою, а з інформатикою, програмуванням чи іншими сферами, які нині активно розвиваються. Щодо гіпотези Сеймура, то не зупинятимуся і продовжу й надалі над нею працювати.