Вівторок, 03 Серпня 2021 р.
11 Червня 2021

ЖИВЕ НАГАДУВАННЯ ПРО ЖАХІТТЯ

Історія, яку учням місцевих шкіл переповідає 42-річний кам’янчанин Влад ТИТОРЕНКО не вигадка, а сувора реальність, через яку довелося пройти оповідачеві. Через пристрасть до наркотиків чоловік опинився на самому дні, втратив реальну можливість здобути професію юриста, про яку мріяв ще зі шкільної парти, збудувати спортивну баскетбольну кар’єру,
адже мав для цього хороші фізичні дані, завдав неабиякого болю батькам та коханій дівчині. Ще в недалекому минулому фізично загартований хлопець під два метри зросту тепер – інвалід І групи. Але Владу одному з небагатьох таки вдалося позбутися шкідливої звички і визнати власні помилки. Тепер чоловік їх спокутує і перед Богом, і перед тими, кому завинив. Сьогодні ж місією свого життя вважає просвітницьку роботу, зустрічається з учнями місцевих шкіл, аби розповісти і продемонструвати їм наслідки, які чекають на кожного, хто спробує наркотики. Зізнається, що розповсюджувачі смерті підсаджують на голку вродливих дівчат та багатеньких мажорів. Часто першу дозу дають безкоштовно, в той час жертва навіть не підозрює, що цього достатньо, аби виробити звичку, яка приведе до загибелі.
А фраза: «Я можу кинути наркотики, коли лишень забажаю» – утопія, бо зістрибнути з голки вдається лише одиницям.
Чим може обернутися швидкоплинний кайф, як наркотики підточують здоров’я, що відчуває наркоман під час ломки, – про все це Влад розповідає відверто і без прикрас.

Із ДИТИНСТВА МАВ УСЕ, ЧОГО ДУША БАЖАЛА

Дитинство у Влада було щас­ливим і забезпеченим. Він ріс у заможній кам’янецькій родині, обидвоє батьків були при посадах, тож син мав найкращі іграш­ки, одяг та кожного літа відпочинок на морі.
– Бог нагородив мене хорошою пам’яттю і талантом. Чим я тільки не займався: танцював у «Горлиці» та їздив на різні фестивалі, грав у футбол, баскетбол, займався бок­сом, виборював почесні місця, добре навчався у школі, хоча ніколи не робив домашнього завдання. Словом, успіх постійно супроводжував мене. Але був непосидючим, мені не вистачало терпіння, тому постійно бажав максимально отримати задоволення від життя. Тоді думав, що все в житті треба спробувати. Почав зі звичайних цигарок, я їх курив, у голові крутилося, а мені було добре. Руки натирав ялинкою, аби не було чути запаху. Згодом цього виявилося замало. Так із хлопцями засмакували алкоголь. Одного разу, коли був під градусом, мені запропонували покурити траву. Я і спробував.
Це було у лихі 90-ті, коли молодь не надто й переймалася здоровим способом життя, коли пити і курити, на жаль, було модно, – ділиться Влад. – Закінчив я місь­кий ліцей і вступив у один із найпрестижніших вишів України – Киє­во-Могилянську академію, на юридичний факультет. Поїхав до столиці, де повністю позбувся нагляду, бо в Кам’янці батько мене ще хоч трохи контролював, а мати постійно вигороджувала, бо вірила, що я не можу вчинити ні­чого дурного. В Києві активніше підсів на траву. Прокидався, і перша думка була – покурити косяк. Жив у гуртожитку, водився з підо­зрілою компанією, з кімнати зробив притон. Викладачі якось ді­зналися про мою шкідливу звичку, я не склав першої сесії, й мене вигнали. Це були перші наслідки від куріння трави, перший удар, але, на жаль, я не зробив тоді вис­новків.
Повернувшись до рідного міс­та й отримавши прочуханки від батька, Влад на деякий час заспокоївся. Наступного року всту­пив до КПІ, на економічний факультет. І хоча потягу до на­вчан­ня особливо не проявляв, але завдяки високому зросту і спортивній статурі його помітили та запросили грати в баскетбольну команду «Будівельник».
– Я підписав персональний конт­ракт і навіть отримував чималі гроші за тиждень. Мені подобалася ця гра, я горів на баскетбольному майданчику, повністю викладав­ся, але все життя шукав кайфу. Нічні клуби, найкращі дівчата вже набридли, і одного дня спробував героїн. Відчув приплив неймовірної енергії й дуже швидко підсів на наркотик. Бувало, що без чергової дози я не те що на тренування не йшов, а навіть із ліжка не міг встати. Тому купував максимальні дози, бо ж здоров’я мав козацьке: зріст 1,92 метра, 92 кілограми, 20 разів підтягувався, 100 разів віджимав­ся від підлоги, був кандидатом у майстри спорту. Але недовго я був гравцем.
Під час міжнародних змагань, коли я сидів на заміні, мені сказали здати аналізи на допінг. Так з’ясувалося, що вживаю героїн. Мене дискваліфікували, вигнали з команди, баскетболу і КПІ. Другий удар від наркотиків, і знову повернення додому. Батьки про героїн так і не дізналися, але я розповів про свою пристрасть друзям, які мене пильнували і тримали подалі від спокус. На деякий час їм це вдалося, – продовжує Влад.
Влад утретє вступив на навчання у столиці, але цього разу вже в приватний виш. Навчання зумів поєднати з роботою, тому пішов працювати на фірму, що займалася офісними меблями та вікнами. Там добре себе заре­комендував, тож і отримував непогану матеріальну винагороду.
– Щойно завелися гроші, вкот­ре захотілося вражень від життя.
І після третього уколу героїну знову став залежним, наступив на старі граблі. Доза тоді коштувала 10 до­ларів, тому все зароблене йшло на наркоту. Без дози не міг прожити жодного дня. Зарплати і премії не вистачало, тому почав позичати в колег. Заради грошей був готовий на все і вперше здійснив крадіжку – завдяки довгим рукам потягнув гроші з каси в їдальні. Саме з цього моменту почав опускатися на дно: крав гроші з кишень колег, а далі – калькулятори, радіотелефони, тобто все, що можна винести. Мене вирахували і вигнали. Далі почав дурити батьків, вигадував різні нісенітниці, аби лише вони висила­ли гроші на чергову дозу. За три тижні витратив 450 доларів, якими мав заплатити за навчання. Я деградував настільки, що, будучи інтелігентною людиною з порядної сім’ї, переступив через усі цінності й почав красти. Наркотики паралізують всю людську волю і відбирають розум. Ти стаєш машиною задля добування грошей на них. Втрачаєш кохану дівчину, авторитет, друзів, перетворюєш життя рідних на пекло.
Коли в Києві не було за що жити, втретє повернувся до Кам’янця, – продовжує розповідь чоловік.

ВІД ЖЕБРАЦЬКОЇ ДОЛІ Й АРЕШТАНТСЬКОЇ НЕВОЛІ НЕ ЗАРІКАЙСЯ

Сьогодні Влад із болем у голосі розповідає і каїться в тому, що через нього батьки розлучилися. Каже, що під час однієї сварки батько вимовив до ма­тері слова, які згодом стали про­рочими: «Ти його захищаєш, а він скоро сяде до в’язниці, й ти будеш йому передачі возити».
– Батько поїхав в іншу країну, а згодом за ним поїхала мати з молодшим братом. Мене залишили одного в трикімнатній квартирі на Руських фільварках. І це була велика помилка, – пригадує кам’янчанин. – Я почав усе виносити з квартири: телевізор, холодильник, ві­део­магнітофон, світильники, меблі. Наркотики мені приносили додому. У мене залишилися голі стіни, а я спав на купі лахміття. Одного разу зателефонувала мама і сказала, що повертається. Коли я тверезими очима поглянув на квартиру, зрозумів, що матері навіть немає куди приїхати. Залишив їй прощальну записку і вколов максимальну дозу. Але оскільки ще тоді мав міцне здоров’я, прокинувся через 8 годин, зібрав речі та пішов із дому. Почав скитатися по різних притонам, доки «друзі» не запропонували красти. Так ходив по ринку, магазинах, офісах, аптеках і виносив звідти все, що погано лежить. А на ринку мав бариг, яким усе збував за пів ціни, гроші спускав на наркоту. Ходив у пірваних капцях, весь брудний, із немитим волоссям, але, будучи під кайфом, думав, що я – красунчик, лев. Наркотик – це суцільна ілюзія!
Згодом «друзі-наркомани» здали Влада, і він потрапив за грати на півтора року. Каже, що зона не допомогла позбутися шкідливої звички, а навпаки – посилила її.
– Мене одразу ж відправили за грати із залу суду, не надавши медикаментозної допомоги. Зачинили в камері, в якій купа народу. В мене почалася ломка. Я учням описую ті відчуття, які переживає наркоман, не отримуючи дози. По-перше, це жахлива депресія, таке враження, ніби в мозок хтось заліз і щось там випалює. Тобі то холодно, то жарко, руки-ноги викручує, не можеш спати тривалий час, не хочеться їсти, пити і жити. Тебе ніби розриває на шматки.
Коли мене жорстко так ламало, старі наркомани відпоювали міцним чаєм. Згодом потрапив на зону загального режиму. Там ще гірше, бо розмови були лише про наркоту: як варили, як торчали, як бухали. Саме на зоні я навчився без макової соломки робити «бовтушку». Коли повернувся на волю, коловся лише нею аж до втрати па­м’яті, бо вона найдешевша. Але не знав, що завдає нещадного удару по здоров’ю. Під новий рік 2005 року я не їв і не спав. Схуд до 60 кілограмів, з моїм зростом це дистрофія. Ще й захворів на запалення легенів. Я лежав у притоні та вмирав. Про це дізналася мати, забрала мене і врятувала. Відвезла до Скаржинців на перекумарку. Там мене прокапали, стало краще. Це був період новорічних свят, і я запросив до танцю медсестер. Саме тоді відчув, що йти назад не можу, і впав.
Я налякався. Зробили МРТ мозку, з’ясувалося, що в мене марганцева інтоксикація. Простими слова­ми – цією бовтушкою спалив собі нейрони мозку. Я вирішив кардинально щось змінювати, бо своє міцне здоров’я сам же й убив.

ЖИТТЯ БЕЗ НАРКОТИКІВ

Шанс на нове життя Влад отримав, коли приїхав до бать­ка. Він пробачив сина. Їм пощастило з бізнесом, і в хлопця не ви­никало бажання братися за шприц. 2007 року він втратив паспорт і змушений був приїхати до Кам’янця. І тут «старі друзі», відчувши запах грошей, знову запропонували хлопцеві наркотики:
– Я швидко втягнувся, жив у селі Кам’янка в притоні. Розповідав бать­кові різні байки, щоб він висилав мені гроші. Деякий час так і було, і все витрачалося на придбання макової соломки. Я знову почав красти і міг ходити лише з паличкою. Знову потрапив до в’язниці, де здоров’я стало ще гіршим. У всіх наркоманів порушений обмін речовин. У мене щоки були великими, а ті­ло атрофувалося. До цього я був моральним уродом, а коли звільнився 2010 року, став ще й фізичним. Робив три кроки і падав.
Неодноразово лікувався в Скаржинцях, на сленгу це означає «збити дозу, чи перекумарка». Ще коли був фізично міцним, то мене навіть кайданками приковували до батареї. Але я знав, де чекає чергова доза, і зривав батарею.
Коли вдруге звільнився з в’язниці не міг ходити, зрозумів, що так більше не можна, і почав шукати сенс життя. Одного разу промисел Божий привів мене до храму, я побував на декількох службах, причастився, висповідався. Через декілька відвідин, під час однієї служби, пережив неймовірні відчуття, на мене накотилася хвиля задоволення, а з очей капали сльози. Після цього я зрозумів, що в житті є інші задоволення. Найбільші з них – доб­рота і любов. І в них немає межі, а в кайфу є. 2012 року я повністю перейшов на бік добра і переборов те зло, що сиділо в мені. Я відвідую служби, причащаюся, сповідаюся, вивчив молитви, читаю псалтир.
Тепер я почав цінувати час – це цінний ресурс нашого життя. Раніше в моїй душі була чорна дірка.
Коли на ранок не залишалося дози, я навіть прокидатися не хотів. Тепер я прокидаюся із задоволенням, щас­ливий від того, що можу жити і приносити бодай якусь користь людям.
Я знав тисячу наркоманів і мо­жу на пальцях однієї руки порахувати тих, хто позбувся цієї звички. Часто у фільмах, кліпах показують, що наркотики – це елемент заможного солодкого життя. Насправді це найбільший витвір диявола, тому краще його взагалі не торкатися.
Сьогодні Влад не лише ходить у школи з бесідами, а й створив групу в соцмережах, у якій ділиться власним прикладом і закликає не торкатися наркотиків. Часто дає поради батькам, що має насторожити в поведінці їхнього чада.
– Коли діти перебувають у збудженому стані, а потім різко в пригніченому, в них немає апетиту, вони не сплять, – це перші тривожні сигнали. Часто мене запитують, як допомогти наркозалежним? Зцілюйте їх любов’ю, бо це хворі люди. Вогонь бензином не загасиш. Зло може перемогти лише доброта і любов.